Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №910/11133/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р. Справа№ 910/11133/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Бойко Ю.М.

від відповідача: Сидорченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025

у справі №910/11133/25 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕЛ ЦЕНТР "ТРАЙМ"

до Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

04.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕЛ ЦЕНТР "ТРАЙМ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" про стягнення 748 859,55 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов`язання за укладеним між сторонами спору рамковим договором про надання послуг від 02.01.2020 №УГВ 3516/01-20 (надалі - Договір), що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 748 859,55 грн, з яких: 587 435,30 грн - основна заборгованість, 1 251,24 грн - пеня, 39 688,09 грн - 3 % річних та 120 484,92 грн - інфляційні втрати.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 11, 509, 526, 530, 610, 611, 614, 625 ЦК України, статтю 232 ГК України, статті 90, 162, 171, 176 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вказуючи на їх безпідставність з огляду на те, що:

- позивач стверджує, що надав послуги з організації відряджень на загальну суму 22 664 446,38 грн;

- позивач зазначає, що відповідач не оплатив послуги на суму 587 435,30 грн за актами №319 та №320 від 15.05.2023;

- позивач обґрунтовує свої вимоги наявністю непідписаних актів приймання-передачі послуг та вимагає стягнути основний борг, 1 251,24 грн пені, 120 484,92 грн інфляційних втрат і 39 688,09 грн 3% річних;

- позивач не надав звітів та первинних документів на підтвердження вартості і факту реального надання послуг, складені акти не містять розміру винагороди та витрат виконавця, а за фактично надані послуги відповідач уже здійснив повний розрахунок на загальну суму 27 925 137,79 грн.

Свої заперечення учасник справи обґрунтовує нормами матеріального та процесуального права, зокрема статтею 55 Конституції України, статтями 11, 15, 509, 526, 530, 610, 629, 901 і 903 ЦК України, а також статтями 2, 4, 74 та 165 ГПК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.12.2025 у справі № 910/11133/25 позов задоволено частково. Стягнуто з акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕВЕЛ ЦЕНТР «ТРАЙМ» основну заборгованість в сумі 587 435 грн 30 коп., пеню в сумі 1 080 грн 88 коп., 3 % річних в сумі 39 457 грн 78 коп., інфляційні втрати в сумі 120 484 грн 92 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 8 986,32 грн 32 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено повністю.

Відхиляючи доводи відповідача про неналежне виконання договору позивачем та задовольняючи позов частково, суд дійшов таких висновків:

- відсутність в актах інформації про компенсаційні витрати чи винагороду не доводить факту ненадання послуг;

- відсутність перекладу додатків до актів не звільняла відповідача від обов`язку надати мотивовану відмову від їх підписання;

- твердження відповідача про ненадання послуг спростовуються відсутністю мотивованої відмови від підписання актів та наявністю доказів їх фактичного надання, як-от ваучерів, квитків, полісів та електронного листування;

- доводи відповідача про повну оплату послуг на суму 27 925 137,79 грн спростовуються наданими ним же документами, які підтверджують оплату лише на суму 22 664 446,38 грн за раніше надані послуги, а платіж від 31.10.2023 не містить призначення, яке б вказувало на оплату спірних актів;

- вимоги щодо стягнення основної заборгованості в сумі 587 435,30 грн підтверджуються матеріалами справи, проте розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат були здійснені невірно в частині визначення початку прострочення, що стало підставою для їх перерахунку та часткового задоволення.

Своє рішення суд обґрунтовує статтею 193, частиною 1 статті 230, частиною 6 статті 232 ГК України, статтями 11, 509, 525, 526, частинами 1 та 3 статті 549, частиною 2 статті 551, частиною 2 статті 625, частиною 1 статті 901 ЦК України, статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а також статтею 74, частиною 9 статті 129 та статтями 76, 77, 78, 79, 86, 123, 231, 233, 236, 238, 250, 252 і 241 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, 22.12.2025 відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення з АТ «Укргазвидобування» 587 435,30 грн заборгованості, пені в сумі 1080,88 грн, 3% річних в сумі 39 457,78 грн, інфляційних втрат в сумі 120 484,92 грн, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

А саме апелянт посилається на те, що:

- у позивача не виникло права вимоги оплати за актами наданих послуг, оскільки він не виконав свого обов`язку згідно з умовами договору щодо надання цих актів разом із підтверджуючими документами (квитками, підтвердженнями бронювання номерів тощо) та їх перекладом на українську мову;

- у відповідача не виник обов`язок з розгляду, підписання спірних актів та їх оплати через ненадання позивачем необхідних первинних документів, що спростовує висновки суду про реальне надання послуг;

- суд помилково встановив факт прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, оскільки прострочення не настало через відмову кредитора (позивача) вчинити дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок;

- за відсутності доказів реальності господарських операцій та через відсутність грошового зобов`язання загалом, у суду не було підстав для стягнення основного боргу, а також застосування фінансових санкцій у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Свою апеляційну скаргу в частині оскарження основного рішення суду учасник справи обґрунтовує нормами матеріального та процесуального права, а саме статтями 11, 509, 526, 610, 612, 613, 625, 629, 901, 903 ЦК України, а також статтями 2, 7, 11, 13, 17, 42, 74, 86, 210, 236, 254-259, 277 ГПК України.

Доводи та заперечення позивача

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржуване рішення, вважаючи його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, відповідач зазначив, що:

- відповідач не заперечує обставин фактичного надання послуг за спірними актами, а надані до суду докази (ваучери, квитки, поліси, листування) підтверджують їх реальність та замовлення відповідачем;

- договір не містить обов`язку позивача надавати звіти до кожного акту наданих послуг, і відповідач їх ніколи не вимагав, що свідчить про суперечливість його поведінки;

- умовами договору не передбачено права замовника ігнорувати акти наданих послуг у разі ненадання документів, що підтверджують їх вартість, або їх перекладу, а ненадання перекладу не є відкладальною умовою чи простроченням кредитора;

- відповідач проігнорував усі чотири претензії щодо оплати послуг, не надавши на них відповіді в порушення норм закону;

- позивач дотримався процедури стягнення витрат на правничу допомогу, заявивши про надання відповідних доказів у позовній заяві, натомість відповідач не довів їх неспівмірність.

Свої заперечення позивач обґрунтовує статтями 3, 212, 613, 666 ЦК України, статтею 222 ГК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Буравльов С.І., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва у цій справі. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/11133/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 23.03.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 16.03.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 16.03.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов`язковою.

Розгляд справи відкладався, зокрема до 15.06.2026.

У судовому засіданні 15.06.2026, після судових дебатів, колегія оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення у справі №910/11133/25, яка відбудеться 22.06.2026.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 22.06.2026 проголошено короткий текст постанови за участі представників позивача та відповідача.

На стадії судових дебатів, у судовому засіданні 15.06.2026 представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

Між позивачем, (надалі - Виконавець) та відповідачем, (надалі - Замовник), укладено Рамковий договір про надання послуг від 02.01.2020 № УГВ 3516/01-20 (далі - Договір), відповідно до предмету якого Замовник доручає Виконавцю, за винагороду від свого імені, організовувати (замовляти) послуги, перелік яких зазначений в п.2.2 Договору які пов`язані з організацією відряджень співробітників Замовника (надалі - послуги), з наступним відшкодуванням Замовником понесених Виконавцем витрат, передбачених Договором

Згідно з п. 5.1. Договору, за результатами наданих послуг Виконавець оформлює та підписує Акти приймання-передачі наданих послуг, в яких зазначається перелік послуг, що надавалися, розмір винагороди та розмір компенсації витрат Виконавця, які понесені ним у зв`язку з наданням послуг, за два звітні періоди: з 1-го по 15-те число поточного місяця (включно), з 16-го по останнє число поточного місяця (включно) та надає їх Замовнику разом з відповідним рахунком-фактурою протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення відповідного періоду.

Позивачем, відповідно до пункту 5.1. Договору, оформлено, підписано та надано Відповідачу акти про надання послуг, та рахунки на оплату, на загальну суму 587 435,30 грн, а саме:

акти про надання послуг:

- від 15.05.2023 № 319 на суму 252 816,59 грн.;

- від 15.05.2023 № 320 на суму 334 618, 71 грн.;

рахунки на оплату:

- від 15.05.2023 № 271 на суму 252 816,59 грн.;

- від 15.05.2023 № 273 на суму 334 618,71 грн.;

Отримання документів представником Відповідача підтверджується його підписом на Доставочній накладній від 16.05.2023 року, та не заперечується Відповідачем.

Відповідно до 5.2 Договору, Клієнт протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання Акту приймання-передачі наданих послуг з доданими документами повинен розглянути отриманий Акт приймання-передачі наданих послуг і підписати його або надіслати Виконавцю письмову мотивовану відмову від його підписання.

Мотивовані зауваження щодо якості чи обсягу наданих послуг в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до пункту 5.3. Договору, якщо Замовник (Відповідач) не підписав Акт та не надав письмову мотивовану відмову від його підписання у встановлений строк, послуги вважаються прийнятими без зауважень і підлягають оплаті.

Таким чином, з урахуванням положень п. 5.3. Договору, послуги за актом наданих послуг №319 від 15.05.2023 року та актом наданих послуг №320 від 15.05.2023 року на загальну суму 587 435,30 грн. вважаються прийнятими без зауважень та підлягають оплаті.

Відповідач у встановлений Договором строк (протягом п`ятнадцяти календарних днів з дати підписання Актів приймання-передачі наданих послуг) вартість наданих послуг у загальному розмірі 587 435.30 грн. не оплатив.

На підтвердження дотримання досудового порядку врегулювання спору, Позивач надав докази направлення Відповідачу претензій щодо оплати послуг (Акти № 319 від 15.05.2023 та № 320 від 15.05.2023). Факт отримання Відповідачем цих претензій підтверджується описами вкладення та доставочними накладними від 25.12.2023, 26.12.2023, 11.01.2024 та 28.08.2025 з відмітками про вручення та підписами Відповідача.

Відповідач не надіслав Позивачу заперечень щодо підписаних Актів наданих послуг, в тому числі, відповідь на претензії Позивача.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки матеріалами справи належним чином підтверджується факт надання позивачем послуг (що підкріплено квитками, ваучерами, полісами та електронним листуванням), а відповідач не надав мотивованої відмови від підписання спірних актів у встановлений договором строк, у зв`язку з чим послуги вважаються прийнятими та підлягають оплаті в повному розмірі 587 435,30 грн. Поряд з цим, вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат суд задовольнив лише частково, здійснивши власний перерахунок через неправильно визначену позивачем дату початку прострочення виконання грошового зобов`язання.

Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

За результатами перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права у цій справі встановлено, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на відповідні норми.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі статтями 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами з надання послуг, тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 ЦК України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

За приписами статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є добросовісність. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) міститься принцип добросовісності, згідно з яким поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Відповідно до частин 6-8 статті 222 ГК України претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, про результати розгляду заявник має бути повідомлений письмово, а обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов`язаний задовольнити.

Приписами частини 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями частин 1, 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", приписами статті 1 якого встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Враховуючи положення вказаного закону, штрафні санкції за прострочення грошового зобов`язання можуть бути стягнуті саме у разі, якщо такі штрафні санкції передбачені умовами договору (встановлені за згодою сторін). Господарська санкція у вигляді пені, у разі порушення строку виконання грошового зобов`язання, умовами укладеного між сторонами спору передбачена пунктом 8.7 Договору.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 4 статті 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами частини 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Правова позиція апеляційного суду

Колегія суддів, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за надані послуги з організації відряджень, а також нарахованих на суму боргу штрафних санкцій та компенсаційних виплат. Відповідно до положень статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Стаття 903 ЦК України імперативно встановлює, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Рамкового договору про надання послуг № УГВ 3516/01-20 від 02.01.2020 позивач надав відповідачу послуги (бронювання та придбання авіа- і залізничних квитків, номерів у готелях, страхування тощо), за результатами чого сформував та 16.05.2023 року вручив уповноваженому представнику відповідача акти надання послуг № 319 та № 320 від 15.05.2023 на загальну суму 587 435,30 грн.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що у нього не виник обов`язок з підписання вказаних актів та їх оплати через ненадання позивачем перекладу первинних документів на українську мову (згідно з п. 5.1 Договору), апеляційний суд вважає їх безпідставними з огляду на таке:

- пунктом 5.2 Договору чітко визначено обов`язок клієнта протягом трьох робочих днів з моменту отримання акта розглянути його та підписати або надіслати виконавцю письмову мотивовану відмову;

- пункт 5.3 Договору встановлює, що якщо клієнт не підписав акт і не надав письмову мотивовану відмову у зазначений строк, послуги вважаються прийнятими без зауважень і підлягають оплаті;

- матеріали справи не містять доказів надання відповідачем будь-якої мотивованої відмови від підписання спірних актів у встановлений договором строк або пізніше, що апелянтом не спростовано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам лише факт можливої відсутності перекладу окремих додатків не звільняв відповідача від договірного обов`язку надати письмову мотивовану відмову із зазначенням конкретних недоліків. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (наприклад, у справі № 910/19944/20), якщо умовами договору передбачено автоматичне прийняття послуг у разі ненадання мотивованої відмови у встановлений строк, мовчання замовника свідчить про прийняття ним послуг без зауважень.

Відхиляючи посилання апелянта на відсутність доказів реальності господарських операцій, суд апеляційної інстанції враховує, що основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, що створює відповідні правові наслідки. У даній справі позивач надав суду належні докази фактичного споживання послуг працівниками відповідача: ваучери про бронювання проживання в готелях, авіа- та залізничні квитки, поліси страхування, рахунки на оплату оренди авто, а також електронне листування з офіційної корпоративної пошти відповідача, яке підтверджує факт замовлення цих конкретних послуг та направлення оформлених документів відповідачу. Відповідач жодними належними доказами не спростував факту перельотів, проживання своїх співробітників у готелях чи використання інших замовлених послуг.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про застосування положень статті 613 ЦК України (прострочення кредитора). Ненадання перекладу документів, що підтверджують вартість послуг, за умови фактичного надання первинних документів (квитків, ваучерів) та споживання послуг відповідачем, не є дією, до вчинення якої боржник об`єктивно не міг виконати свій обов`язок з оплати. Як вірно зауважив позивач, посилаючись на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах (зокрема, у справі № 913/438/24 від 26.06.2025), ненадання певних супровідних документів не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора за статтею 613 ЦК України, а відтак не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично отримане.

Апеляційний суд також вважає за необхідне застосувати до поведінки відповідача доктрину "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка ґрунтується на принципі добросовісності, закріпленому у статті 3 ЦК України. Як свідчать матеріали справи, відповідач систематично замовляв послуги, отримував проїзні та інші документи, не висловлював жодних зауважень щодо їхньої якості чи відсутності перекладів під час їх споживання, повністю проігнорував чотири досудові претензії позивача (порушивши порядок досудового врегулювання спорів, передбачений статтею 222 ГК України), і лише після відкриття провадження у справі почав заперечувати реальність операцій та посилатися на формальні недоліки актів. Така поведінка не відповідає критеріям добросовісності та чесної ділової практики і є очевидно спрямованою на ухилення від виконання грошового зобов`язання.

Зважаючи на встановлений факт порушення відповідачем грошового зобов`язання (статті 509, 526, 610 ЦК України), правомірним є застосування наслідків такого порушення, передбачених законом та договором. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних. Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України та пунктом 8.7 Договору, за порушення строків оплати передбачена пеня.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що з урахуванням дати отримання актів (16.05.2023), триденного строку на їх розгляд (п. 5.2 Договору) та п`ятнадцятиденного строку на оплату (п. 2.9 Додатка № 1 до Договору), останнім днем належного виконання зобов`язання було 05.06.2023, а прострочення почалося з 06.06.2023. Здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум з правильної дати початку прострочення та з урахуванням обмежень частини 6 статті 232 ГК України щодо періоду нарахування пені, місцевий господарський суд правомірно стягнув 1 080,88 грн пені, 39 457,78 грн 3% річних та 120 484,92 грн інфляційних втрат (відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»). Доводи апелянта у цій частині зводяться виключно до заперечення самого факту наявності основного боргу і не містять контррозрахунків.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну правову оцінку доказам та ухвалив законне і обґрунтоване рішення щодо стягнення основного боргу та штрафних санкцій, яке відповідає положенням статей 74, 76-79, 86 ГПК України. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 у справі №910/11133/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 30.06.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

С.І. Буравльов