Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №916/3968/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3968/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ван Ганни Василівни

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 (повний текст складено та підписано 16.02.2026, суддя Петренко Н.Д.)

у справі №916/3968/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Азурро Фінанс”

до 1) Фізичної особи-підприємця Ван Ганни Василівни

2) ОСОБА_1

про стягнення 315 675,00 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю “Азурро Фінанс” (далі - ТОВ "Азурро Фінанс", позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про солідарне стягнення із Фізичної особи-підприємця Ван Ганни Василівни (далі - ФОП Ван Г.В., відповідач1) та Ван Ганни Василівни (далі - ОСОБА_1 , відповідач2) заборгованості за Кредитним договором № 3012/01 від 30.12.2021 у розмірі 315 675,00 грн, з яких 115 000,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 144 900,00 грн - заборгованість по нарахованим відсоткам за користування кредитом, 55 775,00 грн - заборгованість за штрафам та пенею та витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ “Азурро Фінанс” посилається на те, що 30.12.2021 між ТОВ “Азурро Фінанс” та ФОП Ван Ганна Василівна було укладено Кредитний договір № 3012/01. Позивач зазначає, що сторони належним чином підписали відповідний документ через електронний документообіг у сервісі “Вчасно” із використанням кваліфікованого електронного підпису (КЕП) та електронної печатки, що відповідає вимогам Закону України “Про електронні довірчі послуги” та має таку ж юридичну силу, як і власноручний підпис та відбиток печатки відповідно до положень частини другої статті 7 вказаного Закону. При цьому для забезпечення виконання кредитного зобов`язання 30.12.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю “Азурро Фінанс” та фізичною особою Ван Ганна Василівна було укладено договір поруки № 3012/01.

Позивач зазначає, що Позикодавець на виконання умов Договору кредиту надав Позичальнику грошові кошти у сумі 111550,00 грн шляхом перерахування на банківський рахунок, котрий надано Позичальником та міститься в реквізитах Договору кредиту. В свою чергу, Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, в зв`язку з неповерненням заборгованості станом на 30.06.2025, тому наразі заборгованість ФОП Ван Ганна Василівна перед ТОВ “Азурро Фінанс” становить 315 675,00 грн. У зв`язку із порушенням кредитних зобов`язань зі сторони відповідача, 01.07.2025 відповідно до кредитного договору, позивачем було направлено претензію кредитора з пропозицію врегулювання виникненої заборгованості в досудовому порядку шляхом внесення коштів на рахунок кредитора, а за необхідності провести переговори. Оскільки відповідачем в добровільному порядку заборгованість непогашена, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 по справі №916/3968/25 позов задоволено частково, стягнуто з ФОП Ван Г.В. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Азурро Фінанс” заборгованість за кредитним договором №3012/01 від 30.12.2021 у сумі 194 350,00 грн, з яких: 115 000,00 грн – тіло кредиту, 79 350, 00 – відсотки за користування кредитом, а також судовий збір в розмірі 2 348,62 грн, в задоволенні решти позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що з поданих до суду матеріалів вбачається, що сторонами узгоджені всі умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. В свою чергу, позивачем на виконання умов кредитного договору було перераховано ФОП Ван Г.В. грошові кошти у визначеному договором розмірі, в той час як відповідачем доказів погашення існуючої заборгованості надано не було.

Разом з цим, як зазначено місцевим господарським судом, позивачем у позовній заяві невірно визначено склад сторін та заявлено позовну вимогу про солідарне стягнення з одного й того самого суб`єкта права, оскільки відповідач1, як фізична особа-підприємець Ван Г.В. та відповідач2, як фізична особа Ван Г.В., є однією і тією ж фізичною особою з єдиним РНОКПП, тобто множинність осіб на стороні боржника відсутня, що суперечить суті солідарного зобов`язання та нормам матеріального права. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості, вважаючи належним відповідачем у даній справі – ФОП Ван Г.В.

Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулась ФОП Ван Г.В. з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/396/25 вiд 11.02.2026 скасувати в частині стягнення з ФОП Ван Г.В. на користь ТОВ “Азурро Фінанс” заборгованість за кредитним договором №3012/01 від 30.12.2021 у сумі 194 350,00 грн, з яких: 115 000,00 грн – тіло кредиту, 79 350, 00 – відсотки за користування кредитом, а також стягнути сплачений судовий збір в розмірі 2 348,62 грн та прийняти нову постанову, якою відмовити ТОВ "Азурро Фiнанс" у задоволення позовних вимог повністю, іншу частину рішення залишити без змін.

Узагальнюючі доводи за апеляційною скаргою, є наступними:

- позивач надав Кредитний договір з різними датами його укладання, так на першому аркуші датою його укладання вказано 30.12.2021, в той час як починаючи з другої сторін та надалі міститься посилання на інший договір від 29.12.2021;

- пiсля наданого Кредитного договору, наявний документ про підписання документів ЕЦП, який має назву "Кредитний договір.рdf" без номеру договору, його дати та будь-яких інших ідентифікуючих ознак;

- з огляду на таке, відповідач вважає, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про укладення Кредитного договору відповідачем на зазначених позивачем умовах;

- платіжне доручення додане до позову не є випискою з рахунку. Саме виписка з рахунку є належним, допустимим та достовірним доказом отримання коштів позичальником, боржником. Проте такі докази відсутні та не витребувались у відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишили апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що ТОВ "Азурро Фiнанс" не здійснювало відкриття банківського або карткового рахунку ФОП Ван Г.В., а лише перерахувало кошти на банківські реквізити, що була вказані відповідачем під час укладення кредитного договору. Крім того, оскільки ТОВ "Азурро Фiнанс" не є надавачем послуг в сфері обслуговування банківського рахунку відповідача, то у позивача відсутня інформація щодо руху коштів на визначеному позичальником картковому рахунку та надати виписку з банківського рахунку немає можливості. В свою чергу, позивачем було надано належні докази, що підтверджують надання відповідачу кредитних коштів та свідчать про досягнення домовленостей щодо умов договору.

Щодо посилань відповідача на різницю в датах укладення кредитного договору, позивач стверджує, що в даному випадку різниця в зазначених датах 29.12.2021 та 30.12.2021 обумовлена технічним аспектом укладення такого договору, оскільки заявка на отримання грошових коштів була подана відповідачем 29.12.2021, що підтверджується опитувальником-анкетою, а фактичною датою укладення та підписання кредитного договору є 30.12.2021, що підтверджується протоколом накладення електронного підпису у сервісі «Вчасно».

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 30.12.2021 року між ТОВ “Азурро Фінанс” (Кредитодавець) та ФОП Ван Г.В. (Позичальник) укладено Кредитний договір № 3012/01.

На першій сторінці Договору наведені наступні умови:

Сума кредиту – 115 000,00 грн. Строк дії договору – до 30.12.2023. Кількість щомісячних платежів – 24. Порядок сплати платежів – щомісяця до 28 числа відповідного місяця включно. Сума щомісячного платежу – 3 450,00 грн. Загальна плата за користування кредитом – 86 250,00 грн, з яких: % за користування – 82 800,00 грн, сума разової комісії – 3 450,00 грн.

Кредитодавець надає Позичальнику кредит у розмірі вказаному у Договорі на умовах строковості, зворотності, платності (кредит), а Позичальник зобов`язується повернути кредит Кредитодавцю та оплатити за користування кредитом на умовах, передбачених цим Договором (пункт 1.1).

Кредит надається Позичальнику шляхом перерахування суми кредиту на банківський рахунок Позичальника (пункт 1.2).

Дата перерахування кредитних коштів на банківських рахунок, вказаний Позичальником, є датою набуття чинності цього Договору (пункт 1.3).

Строк дії Договору вказаний на першій сторінці Договору (пункт 2.1).

Відповідно до п. 2.2 Кредитного договору Позичальник зобов`язується повернути та здійснити плату за його користування до закінчення строку дії Договору згідно графіку, передбаченого цим Договором, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

За користування кредитом Позичальник виплачує Кредитодавцю проценти, зазначені на першій сторінці Договору. Щомісячна плата за користування кредитом нараховується щомісячно у вигляди процентів за кожен місяць користування кредитом (пункт 3.1).

Плата за користування кредитом, вказана в Договорі, нараховується щомісячно та розраховується від загального розміру кредиту. Крім щомісячних процентів, може стягуватися разова комісій вказана в Договорі від загального розміру кредиту. Разова комісія стягується із суми кредиту в момент перерахування кредиту на банківський рахунок Позичальника. Таким чином, у випадку нарахування разової комісії Позичальнику перераховується сума кредиту за вирахуванням суми разової комісії (пункт 3.2).

Загальна вартість кредиту зазначена на першій сторінці Договору. Частка основної суми та процентів в цій фіксованій сумі розраховується Кредитодавцем згідно Умов кредиту зазначені на першій сторінці Договору. Останній платіж коригується виходячи із залишку основної суми та несплачених процентів (пункт 3.3).

Процентна ставка за цим договором є фіксованою. Метод нарахування платежів – ануїтет. У разі, якщо на дату закінчення строку дії договору кредит не було погашено, то строк дії договору продовжується до моменту повної виплати простроченої заборгованості по відсоткам за користування кредитом, тілу кредиту, штрафів за несвоєчасну оплату, при цьому відсоткова старка за користування простроченої суми кредиту є фіксованою та складає 36 % річних від простроченої сумі кредиту (пункт 3.4).

У випадку, якщо Кредитодавець при достроковому поверненні кредиту не отримав достатню суму коштів для погашення Заборгованості в повному обсязі за період фактичного користування кредитом, Договір продовжує свою дію на раніше погоджених умовах. При цьому після зарахування грошових коштів на поточний рахунок Кредитодавця, графік розрахунків коригується, в частині визначення залишку суми кредиту і комісій за користування кредитом (пункт 3.6).

Сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору згідно з чинним законодавством України (пункт 5.1).

У разі порушення Позичальником виконання зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за цим Договором, він зобов`язується сплатити на користь Кредитодавця штраф. У разі несвоєчасної оплати кожного щомісячного платежу (понад 7 календарних днів) Позичальник оплачує штраф в розмірі 10% під розміру простроченого(-их) щомісячного (-йх) платежу (-їв), У такому разі Позичальник зобов`язаний заплатити на користь Кредитодавця нарахований штраф до завершення дії Договору. Загальна сума штрафу не може бути більшою за 50 відсотків суми кредиту (пункт 5.2).

Внесення змін та доповнень до цього Договору оформлюється шляхом укладання Сторонами додаткових угод. Всі зміни, доповнення та додатки до цього Договору є його невід`ємною частиною (пункт 7.1).

Невід`ємною частиною цього Договору є Внутрішні правила надання фінансових послуг ТОВ “Азурро Фінанс” (Правила), Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил (пункт 9.3).

Всі питання, не врегульовані даним Договором, регулюються відповідно до чинного законодавства України та Правил (пункт 9.4).

Додатком № 1 до Договору визначено графік сплати коштів Позичальником, відповідно до якого за період з 30.01.2022 по 30.11.2023 передбачені щомісячні платежі в розмірі 3 450,00 грн в якості погашення %, а також 30.12.2023 визначено останній платіж в розмірі 118 450,00 грн, з яких: 3 450,00 грн – погашення % та 115 000,00 грн – погашення тіла кредиту.

Представлена копія Кредитного договору разом із Додатком № 1 підписана представниками сторін шляхом накладення 30.12.2021 електронного підпису відповідно до представленої роздруківки сервісу “Вчасно”.

Відповідно до платіжної інструкції від 30.12.2021 № 447 ТОВ “Азурро Фінанс” перераховано ФОП Ван Г.В. 111 550,00 грн на розрахунковий рахунок, вказаний у Кредитному договорі із призначенням платежу "перерахування кредитних коштів згідно КД № 3012/01 від 30.12.2021".

Для забезпечення виконання кредитного зобов`язання 30.12.2021 між ТОВ “Азурро Фінанс” та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 3012/01, згідно з яким Поручитель зобов`язується перед Кредитором за виконання всіх грошових зобов`язань Фізичної особи-підприємця Ван Ганна Василівна (“Боржник”) у розмірі, що виникли з Кредитного договору №3012/01 від 30.12. 2021, укладеного між Боржником та Кредитодавцем (“Основний договір”).

Відповідно до Основного договору Боржник зобов`язаний повернути Кредитодавцю сплатити всі передбачені Основним договором платежі, зокрема суму кредиту в розмірі 115 000,00 (сто п`ятнадцять тисяч) гривень, нуль копійок, та плату за користування кредитом в розмірі 82 800,00 (вісімдесят дві тисячі вісімсот) гривень, нуль копійок, у строк до 30.12.2024 року, а також проценти і штрафи, що можуть бути нараховані згідно умов Основного договору у випадку порушення Боржником своїх зобов`язань (пункт 2.1).

Поручитель ознайомлений з умовами Основного договору повністю їх розуміє та усвідомлює свої зобов`язання за Договором (пункт 2.2).

У випадку невиконання Боржником свого зобов`язання Поручитель та Боржник відповідають перед Кредитодавцем як солідарні боржники (п. 3.1 Договору поруки).

У разі порушення Поручителем вимог п. 3.3 Договору поруки 1, Поручитель зобов`язаний сплатити Кредитодавцю пеню подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несвоєчасного виконання зобов`язання за кожний банківський день прострочки. Сплата пені не звільняє Поручителя від належного виконання прийнятих згідно цього Договору поруки зобов`язань (п. 4.1 та 4.2 Договору поруки).

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у випадку зміни зобов`язання, що спричинює збільшення відповідальності чи інші несприятливі наслідки для Поручителя, без згоди останнього (пункт 5.1).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє 10 років, але в будь-якому випадку – до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (п. 7.1Договору поруки).

Представлена копія Договору поруки підписана представниками сторін шляхом накладення 30.12.2021 електронного підпису відповідно до представленої роздруківки сервісу “Вчасно”.

ТОВ “Азурро Фінанс” складено та надіслано боржнику ФОП Ван Г.В. та поручителю ОСОБА_1 претензію, в якій Кредитодавець посилаючись на порушення умов Кредитного договору, в частині своєчасного та остаточного повернення коштів, отриманих на підставі Кредитного договору, просив погасити заборгованість, яка станом на 30.06.2025 становить 315 675,00 грн, з яких 115 000,00 грн простроченої заборгованості за сумою кредиту, 144 900,00 грн простроченої заборгованості за процентами та 55 775,00 грн строкової заборгованості за штрафами та пенею.

Не виконання відповідачами вимог претензії та не сплата заборгованості, стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України “Про електронну комерцію” визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частинами 4, 5 та 6 ст. 18 Закону України “Про електронні довірчі послуги”, кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається лише кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг, які: забезпечують підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки згідно з вимогами, встановленими частиною другою цієї статті; надають можливість будь-яким особам отримувати результат процесу підтвердження із застосуванням щонайменше удосконаленого електронного підпису чи удосконаленої електронної печатки кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг автоматизованим способом.

Електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Підписання електронного документу - це додавання підписантом до документу електронних даних у вигляді Електронного Підпису (КЕП), який поєднує особу з підписаним документом для засвідчення факту погодження, засвідчення або підтвердження завізованого документу та надає електронному документу юридичної сили.

Кваліфікований електронний підпис використовується лише його власником, ідентифікаційні дані якого зазначені в сертифікаті відкритого ключа, без права його передачі іншим особам. Електронний підпис є аналогом власноручного підпису та забезпечує достовірність і цілісність інформації, викладеної у документі, а також дає змогу ідентифікувати особу, яка підписала документ. Електронний документ, підписаний (погоджений) із застосуванням електронного підпису або засвідчений електронною печаткою, не потребує візуального відтворення підпису або відбитка печатки. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту.

За приписами статті 3 Закону України “Про електронну комерцію”, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частина 5 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію” передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

З врахуванням положення ч. 1 ст. 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.

У даному випадку, як свідчать наявні матеріали справи, між сторонами у справі укладено кредитний договір шляхом укладення в електронному вигляді та підписання електронним цифровим підписом.

Зокрема, у наявних матеріалах справи міститься роздруківка, яка свідчить про підписання Кредитного договору у сервісі «Вчасно» шляхом накладання електронних підписів позивача та відповідача із зазначенням всіх необхідних реквізитів, як то ідентифікаційного коду та коду ЄДРПОУ, найменування осіб (ТОВ "Азурро Фінанс" та ФОП Ван Г.В.), серійних номерів ключів та дати підписів (т.1, а.с. 20 зворотна сторона).

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що Кредитний договір містить різні дати його підписання, а документ про підписання документів ЕЦП, який має назву "Кредитний договір.рdf" без номеру договору, його дати та будь-яких інших ідентифікуючих ознак, з огляду на таке.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Дійсно, на першому аркуші Кредитного договору №3012/01 вказано, що його укладено саме 30.12.2021, а той час як на наступних аркушах даного кредитного договору міститься відмітка із зазначенням – Кредитний договір №3012/01 від 29.12.2021.

Втім, на переконання колегії суддів, різні дати Кредитного договору, у даному випадку можна вважати лише технічною помилкою (опискою), оскільки інші докази по справі, в сукупності, свідчать про те, що такий договір було укладено саме 30.12.2021.

Так, як свідчать наявні матеріали справи, ФОП Ван Г.В. 29.12.2021 було подано до ТОВ "Азурро Фінанс" Опитувальник-анкету задля отримання кредитних коштів, в якому остання зазначила власні персональні дані (т.1, а.с. 17-18).

30.12.2021 між сторонами укладено Кредитний договір №3012/01.

У Додатку №1 до цього договору містяться реквізити саме Кредитного договору №3012/01 від 30.12.2021 (т.1, а.с. 20).

Електронні цифрові підписи, які містяться на вищевказаному Кредитному договорі також датовані саме 30.12.2021 (т.1, а.с. 20 зворотна сторона).

Крім того, як вже було вказано вище, між позивачем на фізичною особою ОСОБА_1 було укладено Договір поруки №3012/02 від 30.12.2021 (т.1, а.с. 22-23) за умовами п. 1.1. якого Поручитель зобов`язується перед Кредитором за виконання всіх грошових зобов`язань Фізичної особи-підприємця Ван Ганна Василівна (“Боржник”) у розмірі, що виникли з Кредитного договору №3012/01 від 30.12. 2021, укладеного між Боржником та Кредитодавцем (“Основний договір”).

Відповідно, у Договорі поруки міститься посилання саме на Кредитний договір №3012/01 від 30.12.2021.

При цьому судова колегія зауважує, що наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що між сторонами існували інші кредитні правовідносини, зокрема за Кредитним договором №3012/01 від 29.12.2021.

Так само, відповідачем не надано, а наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ФОП Ван Г.В. шляхом підписання електронним цифровим підписом було погоджено укладення не Кредитного договору №3012/01 від 30.12.2021, а будь-якого іншого, з іншими умовами кредитування, реквізитами тощо.

З огляду на таке, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що між сторонами виникли правовідносини за Кредитним договором №3012/02 від 30.12.2021, а також Договором поруки №3012/02 від 30.12.2021.

При цьому, як було вірно встановлено місцевим господарським судом, та не оспорюється апелянтом, позивачем у позовній заяві невірно визначено склад сторін та заявлено позовну вимогу про солідарне стягнення з одного й того самого суб`єкта права, оскільки відповідач1 як фізична особа-підприємець Ван Г.В. та відповідач2 як фізична особа Ван Г.В. є однією і тією ж фізичною особою з єдиним РНОКПП, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості, оскільки належним відповідачем у даній справі є саме ФОП Ван Г.В.

Щодо перерахування та отримання ФОП Ван Г.В. коштів за Кредитним договором №3012/02 від 30.12.2021, колегія суддів зазначає, що позивачем на виконання взятих на себе договірних зобов`язань надано відповідачеві кошти у розмірі 115 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.12.2021 № 447 (т.1, а.с. 42).

Колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта про те, що платіжне доручення додане до позову не є випискою з рахунку, а саме виписка з рахунку є належним, допустимим та достовірним доказом отримання коштів позичальником, з огляду на таке.

За умовами п. 1.2. Кредитного договору, кредит надається Позичальнику шляхом перерахування суми кредиту на банківський рахунок Позичальника.

Зі змісту укладеного між сторонами Кредитного договору вбачається, що ФОП Ван Г.В. вказано реквізити банківського рахунку на який позивач мав перерахувати кредитні кошти.

З наданої позивачем платіжної інструкції від 30.12.2021 № 447 вбачається, що кредитні кошти були перераховані ТОВ "Азурро Фінанс" саме на той банківський рахунок, який вказано ФОП Ван Г.В. у Кредитному договорі.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач стверджуючи про те, що позивачем не надано виписки по рахунку, на підтвердження перерахування грошових коштів, не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ "Азурро Фінанс", який не є банківською установою в якій відкритий такий рахунок, має до нього доступ, та відповідно, може надати таку виписку.

В той же час, ФОП Ван Г.В., як власний банківського рахунку на який було перераховано кредитні кошти, не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на такий рахунок не було перераховано кошти від ТОВ "Азурро Фінанс" за платіжною інструкцією від 30.12.2021 № 447 на суму 115 000,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 3012/01 від 30.12.2021 року станом на 30.06.2025 заборгованість ФОП Ван Г.В. перед ТОВ “Азурро Фінанс” становить 315 675,00 грн, яка складається з:

- Простроченої заборгованості за сумою кредиту 115 000,00 грн.

- Простроченої заборгованості за процентами 144 900,00 грн.

- Строкової заборгованості за штрафами та пенею 55 775,00 грн.

Враховуючи встановлені судом обставини та те, що матеріали справи не містять доказів перерахування ФОП Ван Г.В. в строк визначений договором, а саме до 30.12.2023, отриманих кредитних коштів у сумі 115 000,00 грн, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з ФОП Ван Г.В. на користь ТОВ “Азурро Фінанс” 115 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту – основної заборгованості.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 144 900,00 грн простроченої заборгованості за процентами та 55 775,00 грн строкової заборгованості за штрафами та пенею, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Згідно з ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:

- припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);

- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);

- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);

- у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови);

- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).

Так, за умовами п.2.2. Кредитного договору, Позичальник зобов`язується повернути та здійснити плату за його користування до закінчення строку дії Договору згідно графіку, передбаченого цим Договором, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

За користування кредитом Позичальник виплачує Кредитодавцю проценти, зазначені на першій сторінці Договору. Щомісячна плата за користування кредитом нараховується щомісячно у вигляди процентів за кожен місяць користування кредитом (пункт 3.1).

Плата за користування кредитом, вказана в Договорі, нараховується щомісячно та розраховується від загального розміру кредиту. Крім щомісячних процентів, може стягуватися разова комісій вказана в Договорі від загального розміру кредиту. Разова комісія стягується із суми кредиту в момент перерахування кредиту на банківський рахунок Позичальника. Таким чином, у випадку нарахування разової комісії Позичальнику перераховується сума кредиту за вирахуванням суми разової комісії (пункт 3.2).

Загальна вартість кредиту зазначена на першій сторінці Договору. Частка основної суми та процентів в цій фіксованій сумі розраховується Кредитодавцем згідно Умов кредиту зазначені на першій сторінці Договору. Останній платіж коригується виходячи із залишку основної суми та несплачених процентів (пункт 3.3).

Процентна ставка за цим договором є фіксованою. Метод нарахування платежів – ануїтет. У разі, якщо на дату закінчення строку дії договору кредит не було погашено, то строк дії договору продовжується до моменту повної виплати простроченої заборгованості по відсоткам за користування кредитом, тілу кредиту, штрафів за несвоєчасну оплату, при цьому відсоткова старка за користування простроченої суми кредиту є фіксованою та складає 36 % річних від простроченої сумі кредиту (пункт 3.4).

Відповідно до 1 аркушу Кредитного договору, а саме розділу Умови кредиту, загальна плата за користування кредитом – 86 250,00 грн, з яких 82 800,00 грн % за користування, 3 450,00 грн сума разової комісії.

Аналогічна сума у розмірі 82 800,00 грн процентів за користування визначена у Додатку № 1 до Кредитного договору у графі “погашення %” як загальна суму нарахованих процентів за всіма 24 платежами.

Поряд із наведеним, відповідно до представленого ТОВ “Азурро Фінанс” разом із позовною заявою розрахунку заборгованості за ФОП Ван Г.В. обліковується 144 900,00 грн суми заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом за період з 30.12.2021 по 30.06.2025.

Як встановлено судом, 30 грудня 2023 року є останнім днем строку дії Кредитного договору, тобто є останнім днем строку, впродовж якого наявні правові підстави для нарахування передбачених Кредитним договором процентів за користування кредитом, відтак відсутні правові підстави для стягнення передбачених Кредитним договором процентів за користування кредитом після 30 грудня 2023 року.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що укладаючи Кредитний договір Кредитодавцем та Позичальником погоджено сукупний розмір плати за користування кредитом у вигляді фіксованої суми процентів, у зв`язку із чим вважає наявним у ТОВ “Азурро Фінанс” права на стягнення строкової заборгованості за процентами виключно в межах погодженої суми (82 800 грн) та строку дії Кредитного договору (30.12.2021-30.12.2023).

При цьому, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

У той же час, приписами пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором №3012/01 від 30.12.2021 за період з 30.12.2021 по 30.06.2025, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що ФОП Ван Г.В. 28.01.2022 внесла платіж в розмірі 3 450,00 грн, що відповідає розміру щомісячного платежу - % за користування кредитом.

З урахуванням наведеного, з ФОП Ван Г.В. на користь ТОВ “Азурро Фінанс” підлягає стягненню 79 350,00 грн (82 800,00 – 3 450,00) строкової заборгованості за процентами, тобто в межах погоджених Кредитним договором, в решті заявленої до стягнення заборгованості за процентами слід відмовити, що було вірно встановлено місцевим господарським судом.

Також, судом першої інстанції було правильно відмовлено у задоволенні вимог про стягнення штрафу у сумі 55 775,00 грн на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, адже відповідна заборгованість (неустойка у вигляді штрафу) виникла після оголошення воєнного стану в Україні (котрий станом на дату ухвалення рішення не скасовано), відтак остання підлягає списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно, твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 по справі №916/3968/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 01.07.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Таран С.В.

Суддя Філінюк І.Г.