Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №909/63/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/63/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області б/н від 16.04.2026 (вх. суду від 16.04.2026 № 01-05/1147/26)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2026 (постановлено у спрощеному позовному провадженні, суддя Неверовська Л. М.)

у справі № 909/63/26

за позовом: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП", м. Івано-Франківськ

про: стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 6 633,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП" про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 6 633,80 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що між сторонами 05.09.2024 було укладено Договір № 639-24ТН про надання послуг зі здійснення технічного нагляду. За результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України встановлено, що при визначені вартості послуг технічного нагляду неправильно було визначено базу розрахунку вартості послуг, а саме до складу “вартості будівельних робіт” включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт.

Крім того, ТОВ «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» є платниками єдиного податку (5%) за ставкою без податку на додану вартість (реєстраційний номер платника єдиного внеску: 10000002475725). Водночас до актів приймання виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду двома надавачами послуг включено суми єдиного податку (5%), які нараховані на вартість послуг з технічного нагляду, та Службою оплачені у повному обсязі

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2026 у справі № 909/63/26 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посилання позивача на Акт ревізії Держаудитслужби від 28.10.2025 як доказ безпідставного отримання відповідачем коштів за договором про виконання робіт здійснення технічного нагляду № 639-24 НТ від 05.09.2024 є безпідставним, оскільки акт ревізії, за відсутності інших належних та допустимих доказів, не може бути обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих послуг.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2026 у справі № 909/63/26 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, не проаналізувавши розрахунок, дійшов помилкового висновку, що завищення вартості послуг можливе виключно у випадку, якщо загальна сума наданих послуг перевищує договірну ціну.

Апелянт вказує, що оскільки вартість робіт визначається відповідно до «Настанови з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 року, витрати з частин V– IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати) не підлягали оплаті зі сторони Служби відновлення, що не відносяться до будівельних робіт.

Також зазначає, що відповідачем було включено по єдиному податку 5 606,98 грн, що не підлягало включенню до вартості, оскільки відповідач перебуває на спрощеній системі оподаткування, тому такі витрати не є компенсованими витратами та до вартості будівництва об`єктів не включаються.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП" подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2026 у справі № 909/63/24залишити без змін.

Відповідач зазначає, що Акт ревізії Держаудитслужби не змінює договірних правовідносин сторін. Відповідач не погоджується з доводами апелянта щодо неправильного визначення бази розрахунку за окремими актами КБ-2в. ТОВ "ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП" вважає, що укладений між сторонами договір не оспорюється, як і не оспорюється те, що сторони підписали акти приймання-передачі наданих послуг без жодних претензій та зауважень один до одного.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026 справу № 914/63/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області б/н від 16.04.2026 (вх. суду від 16.04.2026 № 01-05/1147/26) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2026 у справі № 909/63/26; постановлено здійснювати розгляд справи № 909/63/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

05 вересня 2024 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (замовником) та ТОВ «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» (виконавцем) укладено договір № 639-24ТН про надання послуг зі здійснення технічного нагляду.

Сторони також укладали додаткові угоди №1 від 27.12.2024, №2 від 15.04.2025, №3 від 31.12.2025.

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується здійснювати технічний нагляд за виконанням будівельних робіт на будівництві об`єкта: Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку по вул. Паркова, 1 в смт Бородянка Бучанського району Київської області» (ДК 021:2015 - 71520000-9 Послуги з нагляду за виконанням будівельних робіт).

Згідно п. 1.2. договору, роботи із здійснення технічного нагляду за будівництвом об`єкта виконуються у відповідності з Порядком здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єктів архітектури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 903 «Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об`єкта архітектури» та з врахуванням умов цього договору.

Відповідно до п. 1.4 договору, вартість робіт, що доручаються виконавцю, визначається цим договором згідно Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 «Про затвердження кошторисних норм України у будівництві».

Згідно п. 3.1. договору, загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 534000,00 грн, без ПДВ.

Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 договору.

Згідно п. 5.1 договору приймання і передача робіт з технічного нагляду за цим договором оформлюються актом виконаних робіт згідно додатку № 43 Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 «Про затвердження кошторисних норм України у будівництві».

Як встановлено судом першої інстанції, договірні зобов`язання сторонами виконано – відповідачем надано послуги обумовлені договором згідно підписаних актів приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду (додаток №43) від 17.04.2025 на суму 34749,09 грн, від 25.04.2025 на 35932,75 грн, від 17.04.2025 на 43112,77 грн, а відповідачем здійснено оплату за надані послуги. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною аудиторською службою України у період з 30.07.2025 по 21.10.2025 проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2024 по 30.07.2025, за результатами якої складено акт від 28.10.2025 №001700-21/60.

За результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду: неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг; до складу “вартості будівельних робіт” включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V–IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати).

Позивачем направлено лист відповідачу від 24.12.2025 №3211/09 211 085/02-07 про необхідність повернення коштів. Однак, відповідач надмірно сплачених коштів не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Предметом спору у цій справі є стягнення 6 633,80 грн, правова підстава позову – ст. 1212 ЦК України.

У цій справі суд встановив, що 05 вересня 2024 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області та ТОВ «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» було укладено договір № 639-24ТН про надання послуг зі здійснення технічного нагляду.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, викладені у договорі та додаткових угодах зобов`язання є обов`язковими до виконання сторонами вказаного договору.

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

У цій справі судами встановлено, що згідно п 3.1. договору, загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 534000,00 грн, без ПДВ. Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 договору.

Як було зазначено вище, між сторонами на виконання умов договору підписані акти приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду (додаток №43) від 17.04.2025 на 34749,09 грн, від 25.04.2025 на 35932,75 грн, від 17.04.2025 на 43112,77 грн.

Отже, сума вартості послуг із технічного нагляду за договором була погоджена його сторонами, послуги, надані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень чи зауважень та оплачені.

При цьому, матеріали справи не містять доказів недійсності чи розірвання сторонами договорів або зміни їх умов у частині вартості, тощо. Також в матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтовані зауваження та заперечення щодо якості та кількості наданих послуг при підписанні позивачем актів наданих послуг.

Суд зауважує, що факт виконання умов договору про надання робіт здійснення технічного нагляду № 639-24 НТ від 05.09.2024 та здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторонами підтверджено та не оспорюється. При цьому, замовник зобов`язаний був перевірити відомості, що зазначені в актах приймання наданих послуг.

З врахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума вартості послуг із технічного нагляду за договором була погоджена між його сторонами, а матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що послуги, надані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень та зауважень.

До того ж, суд зауважує, що підставою звернення позивача до суду слугувала проведена Державною аудиторською службою ревізія, під час якої було виявлено, що неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг за укладеним між сторонами договором.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до пункту 7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).

Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Таким чином, Держаудитслужба, зобов`язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред`явити об`єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог частини 3 статті 15 Закону № 2939-XII, є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.Акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Подібний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.01.2026 року у справі № 910/5813/25.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, учасники справи зобов`язані подати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює надані учасниками справи докази під час розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні, що Акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи; акт ревізії від 28.10.2025 року, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих послуг за договором.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, на яку покликається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За обставинами цієї справи, відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі – на підставі умов Договору № 639-24 ТН про надання робіт зі здійснення технічного нагляду від 05.09.2024, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, акти виконаних робіт підписані сторонами без зауважень, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.

Суд також звертає увагу на абзац 2 п. 3.1 Договору № 639-24 ТН про надання робіт зі здійснення технічного нагляду від 05.09.2024, яким сторони передбачили, що вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 Договору.

Відповідно до п. 5.1 договору приймання і передача робіт з технічного нагляду за цим договором оформлюються актом виконаних робіт згідно додатку № 43 Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 «Про затвердження кошторисних норм України у будівництві».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування між сторонами договірних правовідносин, а покликання на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог, є недостатніми.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у даному випадку актів приймання послуг.

На підставі викладеного, враховуючи те, що факт виконання умов договору про надання робіт здійснення технічного нагляду та здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, матеріалами справи підтверджено та сторонами не оспорюється, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові у цій справі.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2026 у справі № 909/63/26 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника необґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Тому згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Крім цього, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив покласти на позивача витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. До відзиву на апеляційну скаргу відповідач додав копії наступних документів: акт наданих послуг б/н від 04.05.2026 року, платіжну інструкцію № 342 від 29.04.2026 року, рахунок-фактуру № 180 від 29.04.2026 року, ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 2192622 від 01.05.2026 року.

Розглянувши подані документи, колегія суддів зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Матеріалами справи підтверджено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП" та адвокатом Скляровою Ольгою Юріївною 03.02.2026 укладено договір про надання правової допомоги № 2026/0302-1Д, в якому сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, гонорар, строк дії договору ті інші умови.

Обсяг наданих послуг в суді апеляційної інстанції підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг від 04.05.2026 року на суму 10 000 грн.

У акті наданих послуг від 04.05.2026 року зазначено такі послуги, надані адвокатом, а клієнтом отримані в суді апеляційної інстанції, а саме:

1) аналіз апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції, матеріалів справи по справі № 909/63/26 тривалістю 2 год. на суму 2 000 грн;

2) підготовка та складання заперечення на апеляційну скаргу у справі № 909/66/26, у тому числі: формування 6 логічних блоків правової позиції; аналіз доводів щодо Настанови № 281; спростування арифметичних розрахунків апелянта; обґрунтування правомірності включення 5% єдиного податку; формування прохальної частини тривалістю 4 год. на суму 4 000 грн;

3) адаптація правової позиції під стадію апеляції тривалістю 1,5 год. на суму 1 500 грн;

4) процесуальний супровід та робота з витратами тривалістю 1,5 год. на суму 1 500 грн;

5) формування пакету додатків та подання документів через систему «Електронний суд» тривалістю 1 год. на суму 1 000 грн.

Колегія суддів вважає, що означені послуги фактично охоплюють одну надану адвокатом послугу – підготовку та складання заперечень на апеляційну скаргу.

Суд зазначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 вказала, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки – підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, зокрема і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

При визначені витрат, як підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача, суд враховує, зокрема, предмет спору (стягнення 6 633,80 грн), те, що справа розглядалася в суді апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін, відзив на апеляційну скаргу є незначного об`єму, представник відповідача брав участь у справі в суді першої інстанції та доказів додаткового вивчення спірних правовідносин в суді апеляційної інстанції не надав.

Суд, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, дійшов висновку не присуджувати відповідачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, апеляційний суд дійшов висновку, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Проджект Груп”, викладене у відзиві на апеляційну скаргу про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а витрати відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню позивачем частково – в сумі 1 000 грн.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області б/н від 16.04.2026 (вх. суду від 16.04.2026 № 01-05/1147/26) – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2026 у справі № 909/63/26 – залишити без змін.

3. Стягнути з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд.11а, код ЄДРПОУ 26345736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП” (76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Мазепи Гетьмана, буд.144Д, код ЄДРПОУ 44911107 ) 1 000,00 гривень (одну тисячу грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

4. Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.Г. Якімець