Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №727/6937/25 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/6937/25

Провадження № 2/727/1329/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці

в складі:

головуючого судді Терещенко О.Є.

при секретарі Довженко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду із позовною заявою, у якій просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що першого грудня 2024 року між фінансовою установою та відповідачем було укладено кредитний договір (оферти) за номером 01.12.2024-100000787. Відповідно до умов цього правочину, позивачем було надано відповідачу кредит у розмірі 9 000,00 гривень зі строком кредитування на 155 днів. Позивач наголошує на тому, що повністю виконав свої зобов`язання за вказаним до-говором та перерахував обумовлену суму на банківський рахунок відповідача.

У позовній заяві зазначається, що відповідач порушила взяті на себе договірні зобов`язання, належним чином не повертала кредитні кошти та не сплачувала відсотки за їх користування. Внаслідок цього, за розрахунками позивача, станом на дату фор-мування позову утворилася заборгованість у загальному розмірі 23 490,00 гривень. Вказана сума заборгованості складається з наступних елементів: заборгованість за ті-лом кредиту в розмірі 9 000,00 гривень, заборгованість зі сплати процентів за користу-вання кредитом у розмірі 8 370,00 гривень, заборгованість зі сплати комісії у розмірі 1 620,00 гривень, а також нарахована позивачем неустойка у розмірі 4 500,00 гривень. Позивач просить суд стягнути зазначену загальну суму боргу, а також покласти на від-повідача судові витрати, зокрема сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень. Крім того, позивач звернув увагу суду на те, що тридцятого грудня 2024 року відпові-дачем була здійснена часткова сплата боргу в розмірі 3 600,00 гривень, що, на думку позивача, беззаперечно свідчить про визнання відповідачем своїх боргових зобов`я-зань.

Заочним рішенням суду від 02.09.2025 року позовні вимоги Товариства з обме-женою відповідальністю «Споживчий центр» були задоволені у повному обсязі.

У подальшому до суду надійшла заява про перегляд вказаного заочного рішення від представника відповідача – адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни. Ухвалою суду від 09.02.2026 року заяву було задоволено, заочне рішення скасовано, а справу призна-чено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача подала до суду відзив, у якому повністю не визнала по-зовні вимоги та просила суд відмовити у їх задоволенні. У своєму відзиві сторона від-повідача виклала заперечення, вказуючи на те, що позивачем не було надано належних та допустимих первинних документів у розумінні Закону України «Про бухгалтер-ський облік та фінансову звітність в Україні». Зокрема, представник посилалась на від-сутність виписки з банківського рахунку чи платіжного доручення, які б підтверджу-вали факт перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача. Відповідач стверд- жувала, що не укладала договір та не підписувала його, а позивач не надав достатніх доказів генерації та застосування одноразового ідентифікатора електронного підпису саме відповідачем. На підтвердження своєї позиції щодо необхідності доказування за-стосування електронного підпису та наявності первинних документів представник від-повідача посилалася на низку постанов Верховного Суду, зокрема у справах № 161/ 16891/15-ц, № 200/5647/18, № 545/1750/21, № 561/77/19.

Окрему увагу представник відповідача приділила питанню нарахування позива-чем неустойки та комісій. Вона наголосила на тому, що нарахування неустойки в роз-мірі 4 500,00 гривень є незаконним, оскільки у період дії воєнного стану законодавст-вом передбачено звільнення позичальників від сплати штрафних санкцій за простро-чення грошових зобов`язань, посилаючись на положення Закону України № 2120-IX та відповідні зміни до Цивільного кодексу України. Щодо стягнення комісії у розмірі 1 620,00 гривень, сторона відповідача посилалася на норми Закону України «Про спо-живче кредитування» та судову практику Верховного Суду, зазначаючи, що умови до-говору про сплату комісії за послуги, які супроводжують кредит і здійснюються для забезпечення діяльності кредитодавця, є нікчемними.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подавши заяву з проханням розглядати справу за його відсутності. Відповідач та її представник також у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належ-ним чином відповідно до норм цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до статей 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які во-на посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим від-повідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосеред-ньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздале-гідь встановленої сили.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах цивільної справи, об`єктивно оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов ви-сновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріалами справи достовірно встановлено, що 01 грудня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 було укладено кредит-ний договір номер 01.12.2024-100000787. За умовами цього правочину кредитодавець надав позичальнику кредит у сумі 9 000,00 гривень зі строком кредитування 155 днів з дати надання. У договорі (Заявці) сторонами було погоджено графік платежів, а також застосування процентної ставки «Стандарт» у розмірі одного відсотка за кожен день користування протягом перших трьох чергових періодів та ставки «Економ» у розмірі 0,5 відсотка за наступні періоди.

Надаючи правову оцінку доводам сторони відповідача про те, що вона не ук-ладала та не підписувала даний договір, суд виходить з наступного. Договір був укла-дений в електронній формі. Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 цього Закону передбачено, що електронний договір ук-ладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Судом із поданих позивачем документів встановлено, що перед укладенням кредитного договору відповідач успішно пройшла електронну процедуру ідентифікації та верифікації особи. Ця ідентифікація відбулася через вико-ристання системи BankID Національного банку України, де фінансова установа пози-вача є абонентом, що підтверджується відповідними витягами з реєстру НБУ. Анкетні дані відповідача містять її паспортні дані, РНОКПП, місце реєстрації та проживання, а також фінансовий номер телефону НОМЕР_1 . Після проходження верифікації, про-позиція про укладення договору та відповідна заявка були акцептовані відповідачем за допомогою використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора «E325», а також ідентифікатора «A325» при підписанні паспорта споживчого кредиту.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Суд відхиляє посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 545/1750/21, оскільки обставини справ суттєво відрізняються. У згаданій постанові суд вказував на відсутність доказів застосування ідентифікатора саме пози-вачем (відповідачем у тій справі), тоді як у справі, що розглядається, позивачем надано повний пакет цифрових доказів: дані про проходження ідентифікації через державну систему BankID, фіксацію IP-адреси, фіксацію направлення смс-повідомлень на номер, який належить саме відповідачу, та генерацію відповідних електронних ідентифіка-торів. Відповідачем не надано суду жодних належних доказів (наприклад, звернень до правоохоронних органів щодо втрати телефону чи викрадення персональних даних), які б спростовували презумпцію правомірності правочину.

Представник відповідача зазначала, що позивачем не додано до позову первин-них документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтер-ський облік та фінансову звітність», зокрема виписки по рахунку, з посиланням на по-станову Верховного Суду у справі № 200/5647/18.

Суд критично оцінює ці доводи та вважає їх такими, що не спростовують факт виконання кредитодавцем своїх зобов`язань.

У пункті 4.1 укладеного договору сторони чітко погодили спосіб надання коштів позичальнику – шляхом їх перерахування на банківський рахунок споживача з вико-ристанням реквізитів електронного платіжного засобу 4790-72XX-XXXX-1403. На підтвердження здійснення такого переказу позивач надав суду офіційний лист від То-вариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (оператор платіжного сервісу iPay.ua). У цьому документі за вихідним номером 43-0506 від п`я-того червня 2025 року підтверджено, що першого грудня 2024 року о 10 годині 57 хви-лин було успішно перераховано кошти у сумі 9 000,00 гривень на зазначену платіжну картку відповідача. Призначенням платежу було зазначено: «Видача за договором кре-диту №01.12.2024-100000787». Крім того, ця фінансова операція належним чином за-фіксована у внутрішніх регістрах бухгалтерського обліку позивача – картці субконто контрагента за відповідний період. З огляду на специфіку діяльності мікрофінансових організацій, які здійснюють перекази через небанківські платіжні системи, надані до-кументи (довідка платіжної системи та бухгалтерська картка) у своїй сукупності є на-лежними, допустимими та достатніми первинними документами, що підтверджують виконання операції.

Більше того, матеріали справи містять беззаперечний доказ подальшого визнання відповідачем укладеного кредитного правочину та факту отримання коштів. Згідно з бухгалтерськими даними позивача (картка субконто), тридцятого грудня 2024 року відповідачем було здійснено платіжну операцію на користь позивача – перераховано грошові кошти у розмірі 3 600,00 гривень як погашення заборгованості за договором. Відповідно до статті 264 ЦК України та сталої судової практики Верховного Суду, вчинення боржником дії, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обо-в`язку (зокрема, часткова сплата боргу), є конклюдентною дією, яка підтверджує факт існування правовідносин сторін. Здійснення відповідачем платежу в розмірі 3 600,00 гривень повністю нівелює та спростовує її подальші аргументи про неукладеність кре-дитного договору чи неотримання кредитних коштів.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача про стягнення з відповідача неу-стойки у розмірі 4 500,00 гривень, суд приходить до висновку про їх безпідставність, повністю поділяючи аргументацію представника відповідача. Позивач здійснив нара-хування неустойки на підставі пункту 17 Заявки до кредитного договору, який пе-редбачає стягнення 135,00 гривень за кожен день невиконання грошового зобов`язання. Однак, судом враховано, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України було введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває донині. З метою захисту прав позичальників у цей період Вер-ховна Рада України прийняла Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, серед іншого, було доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 18. Згідно з цією імперативною нормою, у період дії в Україні воєнного, над-звичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитом, по-зичальник повністю звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК Ук-раїни, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Закон чітко визначає, що неустойка (штраф, пеня), нарахована у період дії воєнного стану, підлягає списанню. Враховуючи, що спірний кредитний до-говір був укладений першого грудня 2024 року, тобто безпосередньо в період дії режиму воєнного стану, у позивача з самого початку були відсутні законні підстави для нарахування неустойки за порушення графіку платежів. Включення до суми по-зову 4 500,00 гривень неустойки є прямим порушенням пункту 18 «Прикінцевих та пе-рехідних положень» ЦК України. З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати комісій у роз-мірі 1 620,00 гривень. Ця сума сформована на підставі пунктів 8 та 9 Заявки до кредит-ного договору, де передбачено: 1) комісію за надання кредиту в розмірі дев`яти відсот-ків від суми кредиту, що дорівнює 810,00 гривень; 2) комісію за обслуговування кре-дитної заборгованості в розмірі 810,00 гривень за кожен з чергових періодів. У змісті договору позивач вказав, що комісія за обслуговування встановлюється за організацію надання інформаційної підтримки по телефону та в особистому кабінеті, забезпечення можливості робити платежі онлайн, відновлення паролю для входу, інформування про дати сплати тощо. Суд вважає обґрунтованими заперечення представника відповідача щодо стягнення цих сум. Згідно з положеннями частини 2 статті 8 та частини 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавець не має права вима-гати від споживача сплати будь-яких платежів за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, або за дії, які він зобов`язаний здійснювати відповідно до закону.

Аналізуючи правову природу встановлених у договорі комісій, суд бере до уваги сталу практику Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 та постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 08.02.2023 року у справі № 359/12165/14-ц сформульовано чіткий висновок: встанов-лення фінансовою установою плати за послуги, які супроводжують кредит і здійсню-ються кредитодавцем для забезпечення власної фінансово-господарської діяльності (надання консультацій, ведення рахунку, технічна підтримка особистого кабінету, ін-формування тощо), є несправедливою умовою договору, що порушує права споживача.

Позивачем у даній справі не доведено факту надання відповідачу будь-яких са-мостійних, відокремлених від процесу видачі та адміністрування кредиту послуг, за які могла б стягуватися окрема плата.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кре-дитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Нікчемний правочин або нікчемна умова правочину є недійсною в силу закону з моменту її вчинення, і суд зобов`язаний застосовувати наслідки такої нікчемності за власною ініціативою. Зва-жаючи на викладене, умови пунктів 8 та 9 Заявки до договору є нікчемними, а позовні вимоги в частині стягнення 1 620,00 гривень комісій не підлягають задоволенню.

З огляду на встановлену судом безпідставність вимог про стягнення неустойки та комісій, стягненню з відповідача підлягають виключно сума основного боргу (тіла кредиту) та правомірно нараховані відсотки за фактичний час користування коштами відповідно до погодженої відсоткової ставки. Згідно з довідкою-розрахунком, сума не-погашеного тіла кредиту становить 9 000,00 гривень, а загальна сума нарахованих від-сотків складає 8 370,00 гривень. Разом з тим, визначаючи остаточну суму до стягнення, суд бере до уваги рух коштів по рахунку, відображений у первинних документах позивача. Як вбачається з наданої позивачем картки субконто контрагента, тридцятого грудня 2024 року відповідач здійснила переказ на суму 3 600,00 гривень. Здійснюючи зарахування цих коштів у власних системах обліку, позивач розподілив їх наступним чином: 2 790,00 гривень було спрямовано на погашення нарахованих відсотків, а 810,00 гривень було віднесено на погашення першої комісії. Оскільки суд дійшов ви-сновку про нікчемність умов договору в частині зобов`язання відповідача сплачувати будь-які комісії, грошова сума у розмірі 810,00 гривень, яка була сплачена від-повідачем та безпідставно зарахована позивачем в якості оплати нікчемної комісії, має бути перерозподілена судом. Вказана сума не може утримуватись позивачем як плата за незаконною умовою, а тому повинна зараховуватися як оплата дійсної та законної частини боргу – нарахованих відсотків за користування кредитом.

Здійснюючи перерахунок, суд приходить до висновку, що сума нарахованих від-сотків, яка заявлена до стягнення (8 370,00 гривень), підлягає зменшенню на безпід-ставно утриману суму 810,00 гривень. Внаслідок цього, залишок непогашених відсот-ків становить 7 560,00 гривень (8370 - 810). Сума непогашеного тіла кредиту у розмірі 9 000,00 гривень залишається незмінною, оскільки платежів на її погашення не над-ходило. Отже, загальний обґрунтований розмір заборгованості, який підлягає стяг-ненню з відповідача на користь позивача, дорівнює 16 560,00 гривень.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 гривень. Заявлена позивачем ціна позову становила 23 490,00 гривень. Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 16 560,00 гривень, відсоток задоволених вимог від заявленої ціни позову становить 70,5%. Виходячи з цього, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог, що розраховується як 70,5% від суми сплаченого збору, і у грошовому вимірі становить 1 707,79 гривень.

Керуючись статтями 526, 549, 610, 611, 612, 625, 627, 638, 1048, 1050, 1054 Ци-вільного кодексу України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним до-говором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНО КПП: 3829201884, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з о-бмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаган-ського, будинок 133-А, заборгованість за кредитним договором №01.12.2024-10000 0787 від першого грудня 2024 року у загальному розмірі 16 560,00 гривень (шістнад-цять тисяч п`ятсот шістдесят гривень нуль копійок). Зазначена загальна сума стяг-нення складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9 000,00 гривень (дев`ять тисяч гривень) та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 7 560,00 гривень (сім тисяч п`ятсот шістдесят гривень).

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обме-женою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 707,79 гривень (одна тисяча сімсот сім гривень сімдесят дев`ять копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається до Чернівецького апеляційного суду про-тягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його про-голошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі по-дання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили пі-сля повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного про-вадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляцій-ного перегляду.

Суддя: О.Є.Терещенко