Вирок від 29 червня 2026 р. у справі №624/788/25 — Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/788/25

провадження № 1-кп/624/24/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Кегичівський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Кегичівки, Берестинського району, Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025226070000100 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпро, громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, офіційно непрацевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 16.10.2024 Кегичівським районним судом Харківської області за ч. 1 ст. 122 КК України у виді 2 років обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України 1 рік іспитового строку,

обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389-1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- обвинувачення: прокурора Кегичівського відділу Красноградської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 ,

- захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

16.10.2024 у кримінальному провадженні № 12024221090000633 від 11.06.2024 за ч. 1 ст. 122 КК України за ініціативою обвинуваченого ОСОБА_3 та за добровільною домовленістю з потерпілим ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. ст. 468, 469, 471 КПК України укладено угоду про примирення.

Відповідно до угоди про примирення від 16.10.2024 обвинувачений ОСОБА_3 зобов`язався беззастережно визнати себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та сплатити моральну шкоду потерпілому ОСОБА_5 у розмірі 20000,00 гривень протягом 9 місяців з дня затвердження угоди.

Вироком Кегичівського районного суду Харківської області від 16.10.2024 по справі № 624/917/24 затверджено угоду про примирення від 16.10.2024 між обвинуваченим ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12024221090000633 від 11.06.2024 за ч. 1 ст. 122 КК України та визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого, ч. 1 ст. 122 КК України та призначено покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 471 КПК України, в угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов`язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов`язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Згідно з ч. 5 ст. 476 КПК України, умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом.

Проте ОСОБА_3 будучи належним чином ознайомленим про наслідки невиконання угоди про примирення та попередженим про кримінальну відповідальність за її невиконання, умисно, протиправно, всупереч положенням ст. ст. 471, 476 КПК України, реальних заходів до виконання істотних умов угоди не вжив, моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням ОСОБА_5 у розмірі 20000,00 гривень протягом 9 місяців з дня затвердження угоди не сплатив.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч.1 ст. 389-1 КК України, як умисне невиконання угоди про примирення.

В судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину визнав, підтвердив, що дійсно умови угоди про примирення не виконав, кошти на відшкодування моральної шкоди потерпілому не сплатив. Мав намір повернути кошти сину потерпілого ОСОБА_7 , але після закінчення іспитового строку. Просив суд його суворо не карати, призначити покарання у виді виправних робіт, щоб мати змогу утримувати свою сім`ю та сплатити потерпілому кошти.

Крім визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненому ним кримінальному правопорушенні передбаченому ч. 1 ст. 389-1 КК України, його вина повністю та об`єктивно підтверджується зібраними та безпосередньо дослідженими в ході судового розгляду показаннями потерпілого та іншими доказами, зокрема:

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_3 завдану йому моральну шкоду визначену угодою про примирення не сплати, ніяким чином не відшкодував завдану шкоду.

Допитаний в судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_7 повідомив про те, що йому про обставини справи нічого не відомо. Знає, що була конфліктна ситуація між його батьком ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_3 . В результаті якої батько був в лікарні. Ця подія мала місце восени 2024 року. Батька лікував за власні кошти, витратив близько 20000 грн. Ці кошти йому ОСОБА_3 не повернув.

В ході судового розгляду суд дав наступну оцінку матеріалам, що були представлені стороною обвинувачення у якості доказів винуватості особи.

Так, із витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12025226070000100 (т. 1, а.с. 81) вбачається, що 13.08.2025, о 15 год 49 хв були внесені відомості за правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 389-1 КК України, на підставі звернення 13.08.2025 гр. ОСОБА_5 . З короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що ОСОБА_3 не виконує угоду про примирення затверджену вироком Кегичівського районного суду від 16.10.2024 по справі №624/917/24.

13.08.2025, поліцейським з РПП СПД № 1 ВП № 1 Берестинського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 було прийнято усну заяву потерпілого про вчинене кримінальне правопорушення, що зафіксовано у протоколі прийняття такої заяви та складено відповідний рапорт (т. 1, а.с.82, 83). Із змісту яких вбачається, що потерпілий просить прийняти міри до ОСОБА_3 , який не виконує угоду про примирення, а саме: не відшкодовує моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Відповідно до угоди про примирення від 16.10.2024 укладеної між обвинуваченим ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №12024221090000633 від 11.06.2024 за ч. 1 ст. 122 КК України, сторони уклали угоду про примирення у відповідності до вимог ст. 469 КПК України. Згідно даної угоди ОСОБА_3 визнає свою вину і щиро розкаюється у вчиненні вищевказаного злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Обвинуваченим ОСОБА_3 завдано потерпілому ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 20000 грн, які обвинувачений ОСОБА_3 зобов`язується сплатити протягом 9 місяців з дня затвердження судом угоди про примирення. Матеріальну шкоду кримінальним правопорушенням не завдано. Сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 122 КК України. Також сторони дійшли згоди щодо покарання, яке має понести обвинувачений у виді обмеження волі строком на два роки із звільненням від відбування покарання з випробуванням. Угодою встановлені відомості щодо розуміння сторонами угоди наслідків її укладання та затвердження зазначеної угоди. Обвинувачений розуміє, що умисне невиконання угоди про примирення є підставою відповідальності за ст. 389-1 КК України (т.1 а.с. 90-92).

Вироком Кегичівського районного суду Харківської області від 16.10.2024 у справі №624/917/24 була затверджена угода про примирення між обвинуваченим ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_5 , укладена 16 жовтня 2024 року. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено узгоджене сторонами покарання - у виді 2 (двох) років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з встановленням іспитового строку в 1 (один) рік (т.1 а.с. 93-49).

ОСОБА_3 з 20.11.2024 перебував на обліку в Берестинського РС №2 філії ДУ «Центр пробації» за вироком Кегичівського районного суду Харківської області від 16.10.2024. Початок іспитового строку 16.10.2024, кінець іспитового строку 16.10.2025. (т. 1, а.с. 103).

Крім того, у судовому засіданні досліджені: копія паспорта обвинуваченого, з підтвердженням його анкетних даних, довідки про те, що він не перебуває на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах та на військовому обліку, вимога про судимості про те, що обвинувачений неодноразово притягався до кримінальності відповідальності, судимості за вчинені кримінальні правопорушення до 2024 року, відповідно до ст. 89 КК України погашені, це кримінальне правопорушення вчинив в період іспитового строку призначеного Кегичівським районним судом Харківської області від 16.10.2024 за ч. 1 ст. 122 КК України, до довідки, довідки-характеристики, за якими обвинувачений проживає разом зі співмешканкою ОСОБА_9 , ніде не працює, власного житла не має, проживає в погребі, у зв`язку з тим, що будинок згорів, зарекомендував себе з негативної сторони, зловживає спиртними напоями, письмових скарг щодо нього до старостату не надходило, участі в суспільному житті села не приймає, авторитетом серед односельчан не користується.

Оцінюючи здобуті у справі та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі, зокрема ними встановлюється подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та інші обставини які підлягають доказування відповідно до ст. 91 КПК України та становлять предмет доказування. Вказані докази передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності до чинного кримінально-процесуального законодавства. При цьому досліджені докази є узгодженими між собою та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, а їх сукупність та взаємозв`язок є достатнім для прийняття відповідного процесуального рішення.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З огляду на викладене та враховуючи обставини вчинення суспільно небезпечного винного діяння ОСОБА_3 , а саме, відношення засудженого до вчиненого - спрямованості умислу та інші докази, досліджені під час судового розгляду і оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК з точки зору належності, достовірності, допустимості та відповідно достатності, суд дійшов висновку, що обвинувачений є винним у вчиненні кримінального правопорушення – кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389-1 КК України, а саме – умисне невиконання угоди про примирення.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до положень ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того слід звернути увагу на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах Souring v. UK, Shvydka v. Ukraine, Tammer v. Estonia, - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд, згідно з вимогами статей 65, 68 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, за ч. 1 ст. 389-1 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України є кримінальним проступком.

Судом також враховані дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий та в період іспитового строку вчинив цей кримінальний проступок, не перебуває на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах та на військовому обліку, проживає разом зі співмешканкою, ніде не працює, власного житла не має, проживає в погребі, у зв`язку з тим, що будинок згорів, за місцем проживання зарекомендував себе з негативної сторони, зловживає спиртними напоями, письмових скарг щодо нього до старостату не надходило, участі в суспільному житті села не приймає, авторитетом серед односельчан не користується..

Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому визнано судом щире каяття.

Судом встановлено, що обвинувачений розкаявся, що полягає у щирому жалю з приводу вчиненого, осудженні своєї поведінки, бажанні виправити наслідки вчиненого, проте не має на цей час коштів для цього та готовності нести покарання, що є ознаками щирого каяття.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому не встановлено.

Заявлена прокурором обтяжуюча обставина передбачена п.1 ч.1 ст. 67 КК України - рецидив злочинів, не підлягає врахуванню при призначенні покарання, оскільки рецидив злочинів відсутній, так як обвинувачений маючи судимість за умисний злочин вчинив кримінальний проступок.

Із врахуванням ступеня тяжкості скоєного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389-1 КК України, особи обвинуваченого, обставини, що пом`якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, обставин скоєння кримінального правопорушення та ставлення до скоєного, суд дійшов висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливо лише в умовах здійснення за нею нагляду з обов`язковим залученням до праці без ізоляції від суспільства і призначає покарання ОСОБА_3 у виді обмеження волі в межах санкції ч. 1 ст. 389-1 КК України, яке сприятиме його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого суд не вбачає, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці правові норми мають змогу бути застосовані.

Призначаючи покарання за сукупністю вироків, суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 71 КК України, та призначити покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Кегичівського районного суду Харківської області від 16.10.2024, яким ОСОБА_3 засуджено за ч. ст. 122 КК України до 2 років обмеження волі.

Запобіжний захід обвинуваченому під час досудового розслідування не обирався. До набрання законної сили цим вироком, суд вбачає можливим обвинуваченому запобіжний захід не обирати.

Судові витрати та речові докази відсутні.

Цивільний позов не заявлявся. Арешт не накладався.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

Визнати ОСОБА_3 винним в скоєнні кримінального правопорушення – кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389-1 КК України та піддати його покаранню у виді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Кегичівського районного суду Харківської області від 16.10.2024 у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця обмеження волі, остаточно призначивши ОСОБА_3 покарання у виді 2 (двох) років 1 (одного) місяця обмеження волі.

Строк відбування покарання рахувати з дня фактичного приведення вироку до виконання.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, для особи, яка перебуває під вартою з моменту вручення їй копії вироку, шляхом подачі апеляції через Кегичівський районний суд Харківської області.

Вирок відповідно до ст. 532 КПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Суддя ОСОБА_1