Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №180/968/26 — Марганецький міський суд Дніпропетровської області

Справа № 180/968/26

2/180/792/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області

в складі головуючої - судді Тананайської Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання Павлович Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Марганець, в особі Марганецької міської ради Дніпропетровської області, про визнання права власності на гараж, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіальної громади міста Марганець, в особі Марганецької міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на гараж.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідно до рішення виконкому Марганецької міської ради від 21.04.1994 № 157/5 йому була виділена земельна ділянка, площею 0,0026 га для обслуговування гаража. На земельній ділянці позивач побудував гараж площею 31,5 м.кв.

На початку 2026 року він звернувся до державного реєстратора прав власності на нерухоме майно відділу реєстрації Марганецької міської ради з приводу здійснення державної реєстрації права власності, але було повідомлено, про необхідність надання документу , що засвідчує право власності на збудований гараж.

Права власності на гараж не оформлював, 7.04.2026 року на його замовлення виготовлено технічний паспорт, рішенням виконкому від 22.04.2026 року присвоєно адресу - м.Марганець, вул.Кленова будівля 113-Б.

Просить суд визнати за ним право власності на гараж, розташований у м.Марганець, вул.Кленова будівля 113-Б , 1995 року забудови, загальною площею 24,7 кв.м.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11.05.2026 відкрито провадження у цивільній справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання позивач надав заяву просив розглядати справу без його участі , підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 14 червня 1994 року ОСОБА_2 , на підставі рішення виконкому міської ради № 157/5 від 21.04.1994 року, передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,00255 кв.м. для обслуговування гаража. (а.с. 6-7)

Ні будівельного паспорту на забудову земельної ділянки , ні проєкту забудови земельної ділянки суду не надано.

Згідно технічного паспорту від 7.01.2026 року гараж по АДРЕСА_1 , побудований у 1995 році (а.с. 10 -13)

Рішенням Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області № 203 від 22.04.2026 року присвоєно адресу об`єкту нерухомого майна – гаражу загальною площею (гараж, оглядова яма та погріб) 31,5 кв.м., розташованому по АДРЕСА_1 .

Акту прийняття в експлуатацію закінченого будівництва гаражу, висновку комісії про закінчення будівництва на земельній ділянці громадянина ОСОБА_1 та прийняття в експлуатацію гаражу суду не надано.

Позивачем не надано письмових доказів про звернення до державного реєстратора із заявою про здійснення державної реєстрації та відповідно прийняте рішення ним.

Надаючи оцінку встановленим у судовому засіданні обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦПК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Предметом спору у даній справі є визнання за позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна на підставі статті 331 ЦК України, яка передбачає, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею , якщо інше не встановлено договором чи договором.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦПК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

Відповідно до статі 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на гараж позивач посилається на відсутність правовстановлюючих документів, оскільки він вважав себе повноцінним власником.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV), дія якого поширюється на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав (ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV).

Так, відповідно до пункту 77 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови КМУ від 23.08.2016 № 553) (далі Порядок), державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про технічні характеристики такого закінченого будівництвом об`єкта, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт є відсутність однієї і більше відомостей, передбачених цим пунктом, крім випадків, передбачених пунктами 78, 79 та 80 цього Порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1952-IV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

За ч. 1 ст. 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Отже, діючим законодавством встановлений позасудовий порядок державної реєстрації права власності на житлові будинки, які збудовані до 05 серпня 1992 року, а у випадку прийняття державним реєстратором рішення про відмову в державній реєстрації, особа має право на оскарження цього рішення до Міністерства юстиції, його територіальних органів або до суду.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач до державного реєстратора прав на нерухоме майно не звертався, рішення про відмову не приймалося державним реєстратором.

Суд зазначає, що державна реєстрація прав на нерухоме майно проводиться на підставі поданих документів, які підтверджують право власності. За відсутності необхідних документів, реєстратор відмовляє у реєстрації, а не залишає заяву без розгляду. Позивач може повторно звернутися до державного реєстратора прав власності після відмови у зв`язку з ненаданням документів. Державному реєстратору необхідно надати виправлені документи, які були відсутні при попередньому зверненні.

Суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно, та вирішувати питання, які належать до компетенції такого суб`єкта.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності і такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Таким чином, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Заявляючи позов про визнання права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 не довів належними, достовірними, достатніми доказами обставин оспорення чи порушення його права власності на гараж іншими особами, зокрема відповідачем.

Позивачем не наведено обставин і доказів, які б свідчили про порушення його прав відповідачем та наявності підстав для визнання права власності на гараж у судовому порядку.

Суд звертає увагу, що земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_1 розташована за адресою АДРЕСА_2 та надана для обслуговування гаражу, а не для його будівництва, позивач же просить визнати право власності на гараж, який розташовано за адресою АДРЕСА_2 , і який вже був із зазначеною адресою, згідно технічного паспорту від 7.04.2026 рок, до рішення Виконавчого комітету від 22.04.2026 року № 203 «Про присвоєння адреси гаражу, розташованому по АДРЕСА_1 ».

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ч.2 ст.141 ЦК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 76-81, 141, 259, 263- 265, 268, 354 ЦПК України суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Марганець, в особі Марганецької міської ради Дніпропетровської області, про визнання права власності на гараж - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 29.06.2026 року.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_3

Відповідач Марганецька міська рада Дніпропетровської області, м.Марганець, вул.Єдності 29-а

Суддя: Ю. А. Тананайська