Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №175/17407/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/17407/25

Провадження № 2/175/3625/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Дніпровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченка О.Г.,

з секретарем Кульпіною Л.Г..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації, стягнення витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у жовтні 2025 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації, стягнення витрат. Позивач в своїх позовних вимогах та представник в ході судового засідання посилався на те, що ОСОБА_1 , є міським головою Підгородненської міської ради. Під час здійснення ОСОБА_3 своїх повноважень міського голови, з боку відповідача щодо позивача систематично здійснюється: - поширення недостовірної інформації; - висловлювання агресивного, ворожого та образливого змісту. Вказані дії відповідача порушують честь та гідність позивача. Так, Відповідач на сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_9» у мережі «Фейсбук» де адміністратором, за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10 a також на своїй особистій сторінці, за посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістив наступну інформацію: « Терміново! Голова Підгороднянської ОТГ ОСОБА_4 збожеволів чи його хтось покусав і він сказився?! На виконкомі міськради він поводився агресивно і напав спочатку на мене, журналіста «ІНФОРМАЦІЯ_15», та намагався виштовхати із зали. Коли я зауважив вгодованому «жене подобному телу», що хай спочатку спробує, хоч раз підтягнутись на перекладині, воно трохи заспокоїлось. Але під кінець засідання, коли літні жінки запитали ОСОБА_5 чому він переслідує старосту с. Спаського ОСОБА_6 , він зірвав на них злобу і напав. Збочинець травмував ЧОТИРЬОХ(!) літніх жінок ! Коли я викликав поліцію, він, як підлий боягуз, утік і заховався. Виродок небезпечний для соціуму і потребує ізоляції чи примусового лікування у психлікарні. Відео незабаром...» Також на «YouTube» каналі «ІНФОРМАЦІЯ_11» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , який належить відповідачу, останній розміщує відео, які містять також висловлювання, які порушують честь та гідність Позивача. Так,

на відеозаписі, розміщеному за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12, яке має назву «До гінеколога чи до психіатра ?» з 7 хв. відеозапису Відповідач ставить діагнози Позивачу зазначаючи: «він злетів з катушок, він сказився, цей день запам?ятайте, він соціопат, як лікар це Вам кажу, він соціопат з манією величі. Я за першою освітою акушер-гінеколог, його вже пора брати на крісло.......». Так на відеозаписі, розміщеному за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13 яке має назву «Сесія на чолі з "фашистом" ?!» з третьої хвилини зазначає, що Позивач «фашист». Також на відеозаписі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке має назву « ІНФОРМАЦІЯ_4 », під записом має допис «Боягуз і збоченець, який ображав та бив жінок, утік від розширеної Правової комісії депутатів - «прогульників», що розглянула факти хамства та нападів агресивного нелюда-фашиста м. Підгородне, голова Підгородненської ОТГ - ОСОБА_1.» В самому відео зазначає, допущення щодо орієнтації позивача формулюванням «Педераст», на підставі того, що він це зазначає, як лікар, а також

встановив наступні діагнози позивачу девіантна поведінка, неконтрольовані напади агресії, синдром Данніга - Крюгера, синдром Туретта, логорея. Також відповідач зазначив, що позивач є психічно ненормальною людиною, та потребує лікування. Наголошує, що після зазначення присутніх на сесії, що це висловлені образи, відповідач заперечив, та зазначив, що це діагнози. (відеозапис з 45 хв.). Таким чином, відповідач на регулярній основі здійснює вислови в бік позивача, які порушують його честь, гідність та ділову репутацію.

В даному випадку вказаний допис, а також відеозаписи викладені доступною для розуміння пересічним громадянином мовою, а його формулювання вочевидь носять не оціночний, а негативно стверджувальний та принизливий характер по відношенню до позивача. Адже така інформація про позивача не містить в собі сатири, алегорії чи гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивача, її можна перевірити на достовірність. Так, поширена відповідачем та оспорювана позивачем інформація є фактичним твердженням та не підпадає під ознаки оціночних суджень, а дані висловлення відповідача виражені у посиланні на відповідні конкретні «факти, події, твердження та діагнози».

З цих підстав позивач просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, яка поширена у мережі «Фейсбук» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 , a також про дубльовану на сторінці, за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 наступного змісту: «Терміново! Голова Підгороднянської ОТГ ОСОБА_4 збожеволів чи його хтось покусав і він сказився?! На виконкомі міськради він поводився агресивно і напав спочатку на мене, журналіста «ІНФОРМАЦІЯ_15», та намагався виштовхати із зали. Коли я зауважив вгодованому «жене подобному телу», що хай спочатку спробує, хоч раз підтягнутись на перекладині, воно трохи заспокоїлось. Але під кінець засідання, коли літні жінки запитали ОСОБА_5 чому він переслідує старосту с. Спаського ОСОБА_6 , він зірвав на них злобу і напав. Збочинець травмував ЧОТИРЬОХ(!) літніх жінок ! Коли я викликав поліцію, він, як підлий боягуз, утік і заховався. Виродок небезпечний для соціуму і потребує ізоляції чи примусового лікування у психлікарні. Відео незабаром...» та зобов`язати видалити його. Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, яка поширена на відеозаписах розміщених на відеохостингу «YouTube» за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_6 , яке має назву « ІНФОРМАЦІЯ_7 », ІНФОРМАЦІЯ_3 яке має назву « ІНФОРМАЦІЯ_4 », ІНФОРМАЦІЯ_14 яке має назву « ІНФОРМАЦІЯ_8 " ?!» та зобов?язати видалити їх. Зобов`язати ОСОБА_2 , спростувати поширену ним інформацію шляхом розміщення в мережі інтернет Фейсбук «Facebook» на сторінці користувача «« ІНФОРМАЦІЯ_9 »», а також « ОСОБА_7 » повідомлення наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ: За цією адресою в мережі інтернет Фейсбук «Facebook», а також за допомогою відеохостингу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за посиланням www.youtube.com/@ ОСОБА_8 було розміщено інформацію відносно ОСОБА_1 , яка визнана судом такою, що порушує право на його повагу честі, гідності та недоторканості ділової репутації. Перепрошую та вибачаюсь за порушення честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 за оприлюднення інформації щодо нього». Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати , задовольнивши позов в повному обсязі.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2026 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України відповідачу було встановлено строк в п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву. Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався.

Ухвалою суду від 03 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті.

Представники позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та/або його представник в судове засідання не з`явилися, про причини не явки суду не повідомили. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, а тому з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є міським головою Підгородненської міської ради.

Також встановлено,що під час здійснення ОСОБА_3 своїх повноважень міського голови, з боку відповідача щодо позивача систематично здійснюється: - поширення на думку позивача недостовірної інформації; - висловлювання агресивного, ворожого та образливого змісту. Вказані дії відповідача порушують честь та гідність позивача. Так, Відповідач на сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_9» у мережі «Фейсбук» де адміністратором, за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10 a також на своїй особистій сторінці, за посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістив наступну інформацію: « Терміново! Голова Підгороднянської ОТГ ОСОБА_4 збожеволів чи його хтось покусав і він сказився?! На виконкомі міськради він поводився агресивно і напав спочатку на мене, журналіста «ІНФОРМАЦІЯ_15», та намагався виштовхати із зали. Коли я зауважив вгодованому «жене подобному телу», що хай спочатку спробує, хоч раз підтягнутись на перекладині, воно трохи заспокоїлось. Але під кінець засідання, коли літні жінки запитали ОСОБА_5 чому він переслідує старосту с. Спаського ОСОБА_6 , він зірвав на них злобу і напав. Збочинець травмував ЧОТИРЬОХ(!) літніх жінок ! Коли я викликав поліцію, він, як підлий боягуз, утік і заховався. Виродок небезпечний для соціуму і потребує ізоляції чи примусового лікування у психлікарні. Відео незабаром...» Також на «YouTube» каналі «ІНФОРМАЦІЯ_11» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 який належить відповідачу, останній розміщує відео, які містять також висловлювання, які порушують честь та гідність Позивача. Так, на відеозаписі, розміщеному за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12, яке має назву «До гінеколога чи до психіатра ?» з 7 хв. відеозапису Відповідач ставить діагнози Позивачу зазначаючи: «він злетів з катушок, він сказився, цей день запам?ятайте, він соціопат, як лікар це Вам кажу, він соціопат з манією величі. Я за першою освітою акушер-гінеколог, його вже пора брати на крісло.......». Так на відеозаписі, розміщеному за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13 яке має назву «Сесія на чолі з "фашистом" ?!» з третьої хвилини зазначає, що Позивач «фашист». Також на відеозаписі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке має назву « ІНФОРМАЦІЯ_4 », під записом має допис «Боягуз і збоченець, який ображав та бив жінок, утік від розширеної Правової комісії депутатів - «прогульників», що розглянула факти хамства та нападів агресивного нелюда-фашиста м. Підгородне, голова Підгородненської ОТГ - ОСОБА_1.» В самому відео зазначає, допущення щодо орієнтації позивача формулюванням «Педераст», на підставі того, що він це зазначає, як лікар, а також

встановив наступні діагнози позивачу девіантна поведінка, неконтрольовані напади агресії, синдром Данніга - Крюгера, синдром Туретта, логорея. Також відповідач зазначив, що позивач є психічно ненормальною людиною, та потребує лікування. Наголошує, що після зазначення присутніх на сесії, що це висловлені образи, відповідач заперечив, та зазначив, що це діагнози. (відеозапис з 45 хв.). Таким чином, відповідач на регулярній основі здійснює вислови в бік позивача, які порушують його честь, гідність та ділову репутацію.

В даному випадку на думку позивача вказаний допис, а також відеозаписи викладені доступною для розуміння пересічним громадянином мовою, а його формулювання вочевидь носять не оціночний, а негативно стверджувальний та принизливий характер по відношенню до позивача. Адже така інформація про позивача не містить в собі сатири, алегорії чи гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивача, її можна перевірити на достовірність. Так, поширена відповідачем та оспорювана позивачем інформація є фактичним твердженням та не підпадає під ознаки оціночних суджень, а дані висловлення відповідача виражені у посиланні на відповідні конкретні «факти, події, твердження та діагнози».

Основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та книга 2 ЦК України, яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи: у статті 297 ЦК України вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі; у статті 299 ЦК України зазначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Окрім зазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи суд також застосовує, зокрема, Закон України «Про інформацію», інші нормативно-правові акти.

Також суди керуються статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Разом із тим згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, однак їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

ЄСПЛ, розглядаючи подібні справи, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

У зв`язку з вище викладеним та зазначеним сд підкреслює, що оскільки позивач ОСОБА_1 обіймає посаду міського голови Підгородненської міської ради, має статус публічної особи, його діяльність на цій посаді впливала на суспільство значною мірою, відповідно, і суспільство може проявляти законний інтерес до інформації про позивача та його діяльність.

У своїх висновках Верховний Суд виходить з того, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

Суд зазначає, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.

Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Оскільки позивач обіймає високу посаду в системі органів місцевого самоврядування, відповідно, його особа та діяльність становлять суспільний інтерес, саме тому позивач в силу публічності його посади відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Суд враховує, що повідомлення новин, заснованих на інтерв`ю, або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства. У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» 19 червня 2003 року, № 49017/99; рішення у справі «Thorgeir Thorgeirson v. Iceland» 07 листопада 2008 року, № 56925/08; рішення у справі «Jersild v. Denmark» 23 вересня 1994 року, № 15890/89).

Журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ «Prager and Oberschlick v. Austria», № 15974/90, § 38, 26 квітня 1995 року). Свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ «Janowski v. Poland» [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).

Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ «Flux v. Moldova» (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ «Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal», № 31566/13, § 56, 17 січня 2017 року).

З урахуванням обставин цієї справи, наведених норм матеріального права, а також прецедентної практики ЄСПЛ, судом враховано те, що позивач є публічною особою, тому, відповідно, обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшим.

Суд не погоджується з позицією позивача, що поширена щодо нього інформація є фактичним твердженням, а не судженням.

Суди також враховує, що оспорювана інформація у своїй сукупності має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень, а також оспорювана інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретного правопорушення чи інше.

Суд підкреслює, що оспорювана інформація стосується не приватного життя позивача, а стосується його професійної діяльності, що відповідає критерію «суспільного інтересу» та цікавості з боку журналістів.

Тобто позивач просить спростувати інформацію, яка за своїм змістом має характер громадської критики діяльності публічної особи.

Використані мовностилістичні засоби підтверджують, що поширена інформація є судженнями.

Висловлювання відповідача щодо позивача не переходять межі допустимої критики, як публічної особи, хоч і можуть зачіпати його особисті почуття.

У зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою , що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену відповідачем.

Судом у цій справі врахувано усталений підхід, який полягає в тому, що вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною та її спростування, у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер поширеної інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Підлягає врахуванню зміст та контекст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, стосовно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення, а також суд повинен розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. У випадку встановлення, що інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, містить ознаки оціночних суджень, викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, така інформація вважається суб`єктивною думкою розповсюджувачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати. Вказана практика у спірних правовідносинах є сталою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 09 січня 2024 року в справі № 758/10740/16, від 15 лютого 2023 року у справі № 466/94/20, від 22 серпня 2022 року у справі № 761/38699/19, від 02 червня 2021 року у справі № 369/1052/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 758/10885/16-ц.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі наведеного та встановленого судом у сукупності наданих та добутих доказів, суд приходить до переконливого висновку, що зазначене вище є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації, стягнення витрат.

Таким чином, викладені позивачем обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).

Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації, стягнення витрат - відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню в межах заявлених і доведених вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати у вигляді судового збору слід віднести за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 27, 82, 89, 141, 258, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації, стягнення витрат - відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01 липня 2026 року.

Суддя О.Г. Васюченко