Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №199/6901/24 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/6901/24

(2-а/199/3/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

01.07.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в особі судді Спаї В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд скасувати постанову №397 від 31.07.2024 р., винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити, в обґрунтування посилаючись на те, що 22.08.2024 р. з додатку «Дія» йому стало відомо про наявність виконавчого провадження №75891262 від 22.08.2024 р., відкритого на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №397 від 31.07.2024 р. Ознайомившись зі змістом постанови №397 від 31.07.2024 р. по справі про адміністративне правопорушення, позивач дійшов висновку про її протиправність. Водночас, позивач просив суд поновити строк для подання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення, оскільки про існування постанови позивач дізнався з застосунку «Дія» на стадії примусового виконання, від відповідача на адресу позивача не надходило сповіщень та викликів про розгляд справи 31.07.2024 р.

Процесуальні дії у справі:

-ухвалою суду відкрито провадження у даній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позовне не визнав, у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що в ході проведення мобілізаційних заходів та перевірки наявної щодо позивача інформації в Єдиному Державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів 19.07.2024 р. о 09.30 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 було виявлено, що позивач не виконав покладений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» обов`язок та не оновив свої військово - облікові дані визначеним способом, чим вчинив передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП правопорушення, про що зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення від 19.07.2024 р. №397.

Під час складення протоколу позивачу під підпис роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України, права та обов`язків, визначені ст. 268 КУпАП, та повідомлено час, дату і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме о 10:00 год. 31.07.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідачу також було запропоновано дати пояснення 31.07.2024 р. у визначений час начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до вимог ст. 235 КУпАП розглянуто матеріали справи про адміністративні правопорушення відносно позивача та винесено постанову від 31.07.2024 №397 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Протокол про адміністративне правопорушення був складений одразу після виявлення правопорушення.

Доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є те, що в своїх поясненнях позивач не спростував того факту, що більше п`яти років не з`являвся до ТЦК та не проходив ВЛК, а також зазначив, що не з`являвся до ТЦК з 2012 р.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом на підставі оскаржуваної постанови встановлено, що 31.07.2024 р. постановою №397 про адміністративне правопорушення т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу: відповідно до вказаної постанови громадянин ОСОБА_1 більше п`яти років не з`являвся до районного ТЦК та не проходив ВЛК, чим порушив вимоги чинного законодавства України.

Позивач не згоден з постановою з підстав, зазначених в адміністративному позові.

Відповідач заперечує проти позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Суд, дослідивши докази, дійшов наступного висновку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (стаття 10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (стаття 7 КУпАП).

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно з Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженим постановами Кабінету Міністрів України №921 від 07.12.2016 та № 1487 від 30.12.2022.

Приписами ч. 1 ст. 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно ст.235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що вказані ним обставини правопорушення були зафіксовані протоколом про адміністративне правопорушення від 19.07.2024 р., з доказами правопорушення, поясненнями особи, яку притягують до адміністративної відповідальності за ознаками ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Аналогічні посилання містяться в постанові про адміністративне правопорушення від 31.07.2024 р.

При цьому в матеріалах справи відсутній протокол про адміністративне правопорушення, його копія відповідачем до позовної заяви не долучена.

Відповідно до ч. 6 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

Отже, виходячи з наведеної вище правової норми, складення протоколу не передбачено за умови нез`явлення особи без поважних причин або неповідомлення про причину неприбуття на виклик, зокрема, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за умови належним чином повідомлення особи про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику.

Згідно з правовою позицією, сформованою у постанові ВС від 1 лютого 2022 р. у справі №640/18584/20, одна з найголовніших відмінностей вирішення саме публічно правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог суб`єкта приватного права, оскільки ст. 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не долучив до відзиву на позовну заяву протоколу про адміністративне правопорушення, про наявність якого він зазначає, відтак, вочевидь порушення з боку відповідача порядку провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі №676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення».

Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Відповідачем також не надано до суду доказів того, що позивач був повідомлений про дату час та місце розгляду справи своєчасно.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.

За змістом статті 286 КАСУ за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на вищенаведене, оскаржувана постанова №397 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 31.07.2024 р. підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Щодо строку звернення до суду з адміністративним позовом.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивач в цьому позові просив суд поновити строк, як такий, що пропущений з поважних причин, оскільки про існування постанови він дізнався 22.08.2024 р. з додатку «Дія», з якого стало відомо про наявність виконавчого провадження №75891262 від 22.08.2024 р., відкритого на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №397 від 31.07.2024 р. Від відповідача на адресу позивача не надходило сповіщень та викликів про розгляд справи на 31.07.2024 р. ні письмово, ні телефоном; справа була розглянута без участі позивача, копія спірної постанови позивачем не отримувалася.

Даний адміністративний позов був відправлений суду позивачем засобами поштового зв`язку 31.08.2024 р.

Вирішуючи питання стосовно поновлення строку на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, суд керується наступним.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Іншими законами встановлено, що строк звернення до адміністративного суду для оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення становить 10 днів з дня винесення постанови (ст. 289 КУпАП).

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк, передбачений КУпАП, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Як встановлено судом, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у відсутності позивача, відповідачем суду не було надано доказів про надсилання ОСОБА_1 копії оскаржуваної в цій справі постанови (ч. 2 ст. 285 КУпАП) або доказів про вручення цієї постанови ОСОБА_1 , про що наголошував позивач в позовній заяві, та відповідачем згадані доводи не спростовані.

Отже, наведені позивачем обставини у заяві про поновлення процесуального строку, які унеможливили подання позову в передбачений законодавством процесуальний строк, дають підстави суду погодитися зі слушністю вказаних доводів, тому суд поновлює процесуальний строк.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч.ч. 1 – 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору ,порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу тощо.

Згідно матеріалів справи, при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Такі витрати пов`язані з розглядом справи, втім, судовий збір сплачений в більшому розмірі, ніж передбачений законом (605 грн. 60 коп.).

Відповідно до ч. 1 та ч. 7, ч. 9 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 605 грн. 60 коп., решта суми сплаченого судового збору, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. -10, 12, п. 1 ч. 1 ст. 20, ст. 22, ч. 1 ст. 25, ст.ст. 72-77, 79, 90, ч. 1 ст. 139, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 241, ст.ст. 242-246, ч. 4 ст. 250, 255, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_3 строк на оскарження постанови, яка винесена т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 №397 від 31.07.2024 р. про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі задовольнити повністю.

Постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №397 від 31.07.2024 р. про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст .210 КУпАП від 31.07.2024 р. скасувати.

Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ) решту суми сплаченого судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 50 коп. відповідно до квитанції до фіскального чека від 31.08.2024 р. за подання позовної заяви до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

Повний текст рішення суду складено 01.07.2026 р.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї