Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №359/2303/26 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження № 2/359/3677/2026

Справа № 359/2303/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Бокей А.В.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

в с т а н о в и в :

07 травня 2025 року представник позивача – адвокат Кісільова М.В. звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, згідно якого просила : розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований 22 січня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції умісті Києві, актовий запис №77. Стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 17 500 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 22 січня 2011 року. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народженні та доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спільне життя з відповідачем не склалося у зв`язку з різними поглядами на життя, відсутністю між ними взаєморозуміння, втратою любові та поваги один до одного. Спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини припинені. Наміру зберегти сім`ю у них немає. Тому позивач переконана, що збереження шлюбу не можливе.

Ухвалою суду від 14 листопада 2025 року прийнято до свого провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргу подружжя та поділ майна подружжя

Ухвалою суду від 10 лютого 2026 року роз`єднано позовні вимоги у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргу подружжя та поділ майна подружжя.

06 травня 2026 року до суду від представника відповідача адвоката Пухальської Н.С. надішли заперечення на клопотання про роз`єднання позовних вимог, згідно яких представник просила відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 17500 грн. 00 коп. Так, представник стверджує, що обрана представником позивача процесуальна конструкція - включення вимоги про стягнення судових витрат до заяви про роз`єднання позовних вимог - суперечить встановленому ч. 8 ст. 141 ЦПК України порядку, за яким відповідні докази подаються у справі, за результатами розгляду якої вирішується питання про розподіл витрат та свідчить про помилкове розуміння представником позивача порядку заявлення до стягнення судових витрат у цивільному процесі. Відповідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, на яку посилається і сам суд в ухвалі від 10 лютого 2026 року, підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз`єднання позовів і копія пред`явленого позову. Жодних інших документів із справи № 359/5311/25 - зокрема, заяви про роз`єднання позовних вимог разом із Вимогою про витрати – до виділеного провадження не має передаватись. Таким чином, Заява про роз`єднання позовних вимог від 06 лютого 2026 року, що містить Вимогу про витрати, є процесуальним документом справи №359/5311/25 та предметом розгляду виключно в її межах. У справі № 359/2303/26 заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем не подавалося, відтак правові підстави для їх розподілу у цьому провадженні відсутні. Крім того, підготовка позовної заяви, що містила одночасно дві вимоги (розірвання шлюбу та поділ майна), становила єдиний нерозривний процес. Довільне виділення частки у розмірі 10 000,00 грн. без відповідного первинного документа є непідтвердженим та суперечить умовам договору. Заява про роз`єднання позовних вимог від 06 лютого 2026 року за своєю правовою природою є виключно процесуальним інструментом управління провадженням, не пов`язаним з захистом матеріально - правових інтересів позивача по суті спору. Більш того, зазначена заява одночасно містила і Вимогу про витрати - тобто фактично поєднувала функцію процесуального клопотання та заяви про розподіл судових витрат. З огляду на позицію Верховного Суду (постанова від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22), витрати на підготовку такої заяви відшкодуванню не підлягають. Також представник відповідача звертає увагу на відсутність Акту приймання-передачі послуг за Завданням-дорученням № 5, що унеможливлює підтвердження факту надання та прийняття цих послуг у порядку, встановленому договором (п. 7.1 Завдання - доручення № 5). Засідання 10 лютого 2026 року відбулося у межах справи № 359/5311/25. На цьому засіданні суд розглядав Заяву про роз`єднання позовних вимог та ухвалив рішення про виділення позовної вимоги про розірвання шлюбу в самостійне провадження. Відповідно, витрати на участь адвоката у цьому засіданні не можуть пред`являтись до стягнення у справі № 359/2303/26. Також, серед документів, доданих до Заяви, відсутні будь-які підтвердні документи щодо транспортних витрат (квитанції, чеки тощо). Відповідно до практики Верховного Суду, витрати мають бути фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (постанова ВС від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18). Недоведені транспортні витрати не можуть бути покладені на іншу сторону. Справа про розірвання шлюбу у виділеному провадженні є типовою і нескладною: обидві сторони не заперечують проти розірвання шлюбу, доказова база мінімальна, правових питань, що потребують спеціального дослідження, немає. На момент подання цього заперечення у справі № 359/2303/26 не проведено жодного судового засідання. Також, представник відповідача вважає, що заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи.

09 червня 2026 року від представника позивача адвоката Кісільової М.В. до суду надійшли додаткові пояснення щодо відшкодування витрат на правову допомогу, згідно яких представник просила стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 17 500 грн. 00 коп. Так, представник вказала, що метою подання заяви про роз`єднання позовних вимог від 06 лютого 2026 року було саме пришвидшення розгляду вимоги про розірвання шлюбу з урахуванням того, що розгляд справи № 359/5311/25 тривав вже понад 10 місяців на стадії підготовчого провадження. У зазначеній заяві позивач одночасно з вимогою про роз`єднання позовних вимог та виділення вимоги про розірвання шлюбу в самостійне провадження заявила вимогу про стягнення судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, безпосередньо пов`язаних із розглядом питання про розірвання шлюбу, зазначивши, що першочергово вимога про відшкодування таких витрат була включена до первинного позову про розірвання шлюбу і поділ майна подружжя, а отже, позивачем було дотримано норми ЦПК про необхідність зазначення орієнтовного розміру судових витрат разом з першою заявою по суті спору. Усі докази на підтвердження понесених витрат (договір про надання професійної правничої допомоги, додаткові угоди, завдання-доручення, рахунки-фактури, акт приймання- передачі наданих послуг, докази оплати) були надані суду разом із заявою про роз`єднання та перебували у матеріалах справи № 359/5311/25 на момент винесення ухвали про роз`єднання від 10 лютого 2026 року. Частина 8 статті 141 ЦПК України встановлює строк подання доказів на підтвердження витрат, однак не містить прямої заборони щодо розгляду вимоги про відшкодування витрат, понесених у зв`язку з виділеною позовною вимогою, у новому самостійному провадженні. Позивач вважає, що вимога про відшкодування витрат на правничу допомогу, заявлена спочатку у позові про розірвання шлюбу і поділ майна подружжя, а потім і у складі заяви про роз`єднання позовних вимог, є належно заявленою та підлягає розгляду саме у виділеному провадженні. Відповідно до Додаткової угоди № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 04 квітня 2025 року за № 04-04/2025 вартість підготовки та подачі позовної заяви визначається сторонами окремо виходячи із складності спору та обсягу необхідної роботи адвоката. Рахунок-фактура № 1 від 07 липня 2025 року прямо фіксує розподіл вартості послуг: 10 000 грн — за підготовку позовної заяви в частині розірвання шлюбу та 25 000 грн — за підготовку позовної заяви в частині поділу майна подружжя. Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 07 липня 2025 року підтверджує факт надання та прийняття комплексу послуг на загальну суму 35 000 грн. Відсутність розбивки саме в акті не спростовує правомірності пропорційного виділення вартості, оскільки: Акт є документом, що підтверджує факт та загальну вартість наданих послуг; Конкретизація вартості за окремими видами робіт здійснена у рахунку-фактурі, який є невід`ємною частиною комплексу документів; Судова практика Верховного Суду допускає оцінку доказів у їх сукупності при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 711/1783/20 зазначено, що за наявності договору, акту приймання- передачі, платіжних документів та розрахунку витрат у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат. Позиція відповідача про те, що у разі відсутності розбивки в Акті прийманні-передачу наданих послуг № 1 від 07 липня 2025 року вартості послуг між вимогами про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя - витрати у розмірі 10 000 грн не є такими, що підтверджені належним чином, суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Також, представник позивача просив долучити до даних письмових пояснень Акт-приймання передачі наданих послуг № 5, що ще раз підтверджує обсяг та вартість наданих послуг щодо виконання Завдання-доручення № 5 (Акт-приймання передачі наданих послуг № 5 від 20 травня 2026 року додається). Судове засідання 10 лютого 2026 року було присвячене розгляду саме заяви про роз`єднання позовних вимог та прийняттю рішення про виділення вимоги про розірвання шлюбу в самостійне провад-ження. Тобто участь адвоката у цьому засіданні була безпосередньо необхідною для забезпечення розгляду виділеної вимоги у новому провадженні. Витрати, понесені у зв`язку з вчиненням процесуальних дій, спрямованих на виділення вимоги про розірвання шлюбу, логічно підлягають відшкодуванню у тому провадженні, в якому ця вимога розглядається по суті. Відповідно до Завдання-доручення № 5 від 10 січня 2026 року, яке було погоджено та підписано сторонами, вартість транспортних витрат адвоката, пов`язаних з виїздом для участі у судовому засіданні 10 лютого 2026 року, була визначена у фіксованому розмірі 500 грн. Заявлена сума 17 500 грн. є реальною, необхідною та співмірною з обсягом виконаної роботи та значенням справи для позивача. Розмір гонорару відповідає ринковим умовам у м. Києві та Київській області та обсягу роботи.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Натомість представник позивача направив до суду заяву про розгляд справи у його та представника відсутність, на позові наполягає та просить задовольнити. Представник відповідача подав до суду заяву, якою просив розгляд справи провести у його та відповідача відсутність, позовні вимоги позивач визнає та просить задовольнити.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши заяви сторін, а також докази, наявні в матеріалах справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Так, враховуються висновки, зазначені у рішенні в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року (серія А, №303А, п.2958), згідно якого Суд повторює, що згідно усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що 22 січня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис №77. Наведене підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 22 січня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.

Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 21 лютого 2013 року виконавчим комітетом Човгузівської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області.

Також, ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданого 27 липня 2015 року виконавчим комітетом Човгузівської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області.

Відповідно ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. При розгляді справ про розірвання шлюбу суд має встановлювати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, можливість збереження шлюбу в подальшому.

Згідно ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Статтею112 СК України визначено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.

Зі змісту позовної заяви, вбачається, що спільне життя у сторін не склалося, подружніх та сімейних стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть. Майновий спір між сторонами відсутній. З цих підстав подальше існування сім`ї неможливе.

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам, що має істотне значення, у зв`язку з чим укладений шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід розірвати на підставі ст.112 Сімейного кодексу України.

Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ст. 88 ЦПК (в редакції Закону 2004 року) та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

За змістом положень ч. 1 та п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати : на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно п. 7 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд погоджується з думкою представника відповідача, що вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу, заявлена спочатку у позові про розірвання шлюбу і поділ майна подружжя, а потім і у складі заяви про роз`єднання позовних вимог, є належно заявленою та підлягає розгляду саме у виділеному провадженні.

На підтвердження і обґрунтування понесених стороною витрат суду до суду надано : копію Договору про надання правової допомоги №04-04/2025 від 04 квітня 2025 року; копію Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги №04-04/2025 від 04 квітня 2025 року; копію Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правової допомоги №04-04/2025 від 04 квітня 2025 року; копію Завдання-доручення №1 до Договору про надання правової допомоги 304-04/2025 від 04 квітня 2025 року; копію Завдання – доручення № 5 до Договору про надання правової допомоги №04-04/2025 від 04 квітня 2025 року та Додаткової угоди №2 від 05 січня 2026 року; копію рахунку – фактури № 5 до завдання №5 до Договору про надання правової допомоги №04-04/2025 від 04 квітня 2025 року; копію рахунку – фактури №1 до Завдання №1 до Договору про надання правової допомоги №04-04/2025 від 04 квітня 2025 року; копію Акту приймання – передачі наданих послуг №1 до Договору про надання правової допомоги №04-04/2025 від 04 квітня 2025 року; копію платіжної інструкції від 06 лютого 2026 року; Акт приймання – передачі послуг № 5 до Договору про надання правової допомоги №04-04/2025 від 04 квітня 2025 року; копію Звіту про виконану роботу від 20 травня 2026 року.

Отже, представником відповідача в суді були надані докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість в розмірі 17 500 грн. 00 коп.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно ч. 4-6 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18.

В свою чергу позивач ОСОБА_2 через свого представника адвоката Пухальську Н.С. скористався своїм правом та подав до суду заперечення, в яких вказав що заявлена представником заявника сума відшкодування є неспівмірною з огляду на вимоги ч. 4 ст.137 ЦПК України. Дані заперечення позивача суд розцінює як клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касацій-ного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі №910/906/18.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21).

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, а й того, чи була їх сума обґрунтованою.

Виходячи з характеру спірних правовідносин та предмету доказування в даній справі, а також обсягу наявних в матеріалах справи доказів, суд погоджується з доводами позивача про те, що обсяг наданих представником відповідача послуг не є співмірним зі складністю справи, а сума гонорару адвоката, яка підлягає компенсації іншою стороною, є завищеною.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, оцінюючи обґрунтованість заявленої до стягнення суми на правничу допомогу в контексті положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт, а також часом, необхідним для їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, заявлених вимог та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена стороною відповідача сума є надмірною.

Враховуючи викладене, а також те, що заявлений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача є завищеним, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача, з огляду на заперечення останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню в розмірі 2 000,00 грн.

Враховуючи, складність справи та тривалість провадження, часу витраченого на складення та подання документів, участі представника відповідача у судових засіданнях, оцінюючи співмірність заявлених до відшкодування витрат, суд знаходить підстави для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. 00 коп.

Згідно вимог ч. 1 ст. 133 та ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду з вимогою про розірвання шлюбу ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено, понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору слід стягнути на її користь з відповідача.

Зважаючи на вказане та керуючись вимогами ст. 4, 10 - 13, 76- 82, 133, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 22 січня 2011 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 77.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Відомості про позивача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відомості про відповідача : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_6 , паспорт НОМЕР_7 виданий 17 травня 2006 року Теофіпольським РВ УМВС України в Хмельницькій області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 30 червня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва