Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №154/2248/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/2248/26

3/154/845/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., з участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли з Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною першою статті 173-2 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 431998 від 27 травня 2026 року ОСОБА_1 27 травня 2026 року близько 20 год 15 хв за місцем спільного проживання вчинила домашнє насильство стосовно свого батька ОСОБА_2 , а саме висловлювалася на його адресу нецензурними словами та погрожувала фізичною розправою, чим завдала йому шкоди психологічному здоров`ю.

Такі дії уповноваженою особою поліції кваліфіковано за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала. Пояснила, що саме батько систематично вчиняє стосовно неї насильство, ображає та застосовує фізичну силу. За її словами, 27 травня 2026 року ОСОБА_2 зачинив її у будинку, у зв`язку із чим саме вона викликала працівників поліції. Наполягала, що кривдницею не була, а намагалася захиститися від протиправної поведінки батька.

ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, у зв`язку із чим суд не мав можливості безпосередньо з`ясувати зміст висловлених, за його твердженням, погроз, обставини їх висловлення, його сприйняття таких погроз та конкретні наслідки події для його фізичного або психічного здоров`я.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, суд дійшов такого висновку.

Норми права та предмет доказування

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За приписами статті 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 173-2 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, зокрема застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

На відміну від попередньої редакції цієї норми, яка передбачала відповідальність також у разі, якщо шкода лише могла бути завдана, чинна диспозиція частини першої статті 173-2 КУпАП вимагає встановлення фактично завданої шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої особи.

Отже, склад цього адміністративного правопорушення є матеріальним, а предмет доказування у справі охоплює:

- умисне вчинення особою конкретних дій або бездіяльності фізичного, психологічного чи економічного характеру;

- вчинення таких діянь у сфері сімейних, родинних або побутових відносин;

- фактичне завдання потерпілій особі шкоди фізичному або психічному здоров`ю;

- причинний зв`язок між інкримінованими діями та відповідною шкодою.

Недоведеність хоча б однієї з цих обов`язкових ознак виключає наявність складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнім насильством є діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання, або між родичами, незалежно від того, чи проживає особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочкою та батьком, їхні відносини охоплюються сферою дії зазначеного Закону.

Водночас сам по собі родинний зв`язок між учасниками конфлікту не перетворює будь-яку сварку, взаємні образи або неприязні відносини на домашнє насильство.

За пунктом 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство — це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Таким чином, законодавче визначення психологічного насильства пов`язує образи та погрози не лише з їх зовнішньою словесною формою, а й із спрямованістю таких дій та їх фактичним впливом на постраждалу особу.

Сам факт уживання нецензурних слів, підвищення голосу або участі у сімейній сварці не є достатнім для автоматичного висновку про вчинення психологічного домашнього насильства. Суд повинен установити, що відповідні дії мали насильницький характер і спричинили визначені законом негативні наслідки.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про систему охорони психічного здоров`я в Україні» психічне здоров`я — це складова загального здоров`я та стан благополуччя, а не лише відсутність психічних і поведінкових розладів, за якого кожна особа може реалізувати власний потенціал, впоратися із життєвими труднощами, продуктивно і плідно навчатися та працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти.

Отже, шкода психічному здоров`ю не обов`язково має підтверджуватися лише встановленим медичним діагнозом або висновком психіатра. Вона може доводитися сукупністю належних фактичних даних про виникнення у потерпілої особи страху, тривоги, емоційної нестабільності, порушення звичного функціонування, сну, працездатності, соціальної активності, необхідності звернення по медичну чи психологічну допомогу або інших негативних змін у її стані.

Однак такі наслідки повинні бути не припущені працівником поліції та не просто відтворені у протоколі стандартною фразою, а встановлені на підставі конкретних доказів.

При цьому диспозиція частини першої статті 173-2 КУпАП передбачає шкоду саме психічному здоров`ю, тоді як у протоколі зазначено про заподіяння ОСОБА_2 шкоди «психологічному здоров`ю».

Законодавство, застосовне до спірних правовідносин, не визначає «шкоду психологічному здоров`ю» як самостійну ознаку складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. Тому таке формулювання протоколу не звільняло орган поліції від необхідності встановити та описати конкретні прояви шкоди саме фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Оцінка доказів

До матеріалів справи долучено рапорт за результатами повідомлення на лінію «102».

Із цього документа вбачається, що заявницею була сама ОСОБА_1 , яка повідомила працівникам поліції про вчинення домашнього насильства з боку батька та про те, що він зачинив її у будинку.

Отже, первинне повідомлення про подію надійшло не від ОСОБА_2 як особи, яка потребувала захисту від дій дочки, а від ОСОБА_1 , яка сама вважала себе постраждалою від дій батька.

Сам по собі цей факт не виключає можливості вчинення домашнього насильства обома учасниками конфлікту. Водночас він свідчить про необхідність особливо ретельного з`ясування послідовності подій, ролі кожного учасника, конкретного змісту їхніх дій та наслідків для кожного з них.

У письмовому поясненні від 27 травня 2026 року ОСОБА_2 , 1956 року народження, зазначив, що його дочка зловживає спиртними напоями, висловлювалася на його адресу нецензурною лайкою та погрожувала фізичною розправою.

Це пояснення підтверджує, що ОСОБА_2 повідомляв поліції про образливу та агресивну поведінку дочки.

Разом із тим у поясненні не конкретизовано зміст погроз, спосіб та обставини їх висловлення, не зазначено, чи сприймав ОСОБА_2 такі погрози як реальні, чи виникли у нього побоювання за власну безпеку, страх, емоційна невпевненість, нездатність захистити себе або будь-які інші негативні зміни у фізичному чи психічному стані.

Не містить пояснення і відомостей про звернення ОСОБА_2 по медичну, психологічну чи іншу допомогу внаслідок події.

У судове засідання ОСОБА_2 не з`явився, тому суд не мав можливості перевірити зазначені обставини шляхом безпосереднього заслуховування його пояснень.

Долучена форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства підтверджує проведення поліцейськими передбаченої законодавством процедури оцінювання ймовірності продовження або повторного вчинення насильства та можливості настання тяжких чи особливо тяжких наслідків.

Водночас форма оцінки ризиків є інструментом превентивного реагування поліції. Вона не замінює доказування події та складу адміністративного правопорушення і сама по собі не підтверджує, що внаслідок конкретних дій ОСОБА_1 . ОСОБА_2 фактично була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю.

У матеріалах справи також міститься копія протоколу серії ВАД № 431997 від 27 травня 2026 року, складеного щодо ОСОБА_2 за частиною третьою статті 173-2 КУпАП за обставинами тієї самої події.

За змістом цього протоколу вже ОСОБА_2 інкриміновано те, що він висловлювався нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_1 та погрожував їй фізичною розправою, внаслідок чого вона зазнала шкоди психологічному здоров`ю.

Таким чином, за результатами одного конфлікту працівники поліції склали щодо обох його учасників протоколи із фактично дзеркальним формулюванням обвинувачення, визнавши кожного з них одночасно і кривдником, і постраждалою особою.

Закон не виключає можливості взаємного вчинення протиправних дій. Проте складання протоколу щодо кожного учасника конфлікту не може ґрунтуватися лише на взаємних звинуваченнях. Щодо кожної особи повинні бути окремо встановлені всі ознаки відповідного складу правопорушення, зокрема конкретні дії, спрямованість умислу, фактично завдана шкода та причинний зв`язок.

Досліджений у судовому засіданні відеозапис із нагрудних камер поліцейських розпочинається вже після їх прибуття на місце події.

На відеозаписі ОСОБА_1 перебуває всередині будинку і спілкується з поліцейськими через вікно. Вона стверджує, що батько зачинив її в будинку. ОСОБА_2 перебуває на подвір`ї та заперечує це, пояснюючи, що дочка зачинилася сама.

Учасники конфлікту кричать, перебивають один одного, взаємно ображаються та використовують нецензурну лексику. Їхня поведінка є емоційною, агресивною та взаємно конфліктною.

До закінчення відеозапису двері будинку не відчинялися, а тому відео не дозволяє достовірно встановити, хто саме зачинив двері та з якою метою.

Відеозапис не фіксує початку конфлікту, не дає змоги визначити його ініціатора та не містить чітко зафіксованої конкретної погрози фізичною розправою з боку ОСОБА_1 , яка б відповідала фабулі протоколу.

Також на відеозаписі відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_2 побоюється за власну безпеку, перебуває у стані страху, емоційної невпевненості, не здатний себе захистити або зазнав інших негативних змін у психічному чи фізичному стані внаслідок поведінки дочки.

Навпаки, він активно бере участь у словесному конфлікті, кричить, ображає ОСОБА_1 , заперечує її твердження та висуває зустрічні звинувачення.

Така поведінка не виключає можливості завдання йому шкоди, однак матеріали справи не містять жодних фактичних даних, які б дозволили встановити, у чому саме така шкода полягала.

Щодо тривалого характеру конфлікту

Судом також встановлено, що неприязні та конфліктні відносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 тривають протягом тривалого часу.

ОСОБА_1 проживає у будинку, а ОСОБА_2 — у гаражному приміщенні на території домоволодіння. Між ними систематично виникають сварки, у зв`язку з якими ОСОБА_1 неодноразово звертається до поліції.

Протягом тривалого часу (більше року) на розгляді Володимирського міського суду Волинської області систематично перебували матеріали щодо конфліктів між цими особами. За результатами їх розгляду як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 в окремих випадках притягувалися до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, а в інших випадках провадження закривалися через недоведеність складу правопорушення. ОСОБА_1 також притягувалася до відповідальності за завідомо неправдивий виклик спеціальних служб та, як і ОСОБА_2 , за невиконання термінового заборонного припису.

Ці обставини підтверджують тривалий і системний характер сімейного конфлікту та необхідність належної профілактичної роботи з його учасниками.

Проте попередні протоколи, постанови та загальна конфліктність поведінки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть бути доказом її винуватості в конкретній події 27 травня 2026 року.

Презумпція невинуватості та принцип індивідуальної відповідальності вимагають доведення кожного окремого правопорушення належними й допустимими доказами. Негативна характеристика особи, її попередня поведінка або участь у подібних конфліктах не можуть заповнити прогалини у доказуванні обов`язкових ознак нового правопорушення.

Суд також звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним засобом фіксації встановлених фактів, а не заходом заспокоєння учасників сімейної сварки.

Систематичне складання за наслідками кожного виклику однотипних протоколів щодо обох учасників конфлікту без належного з`ясування фактичної ролі кожного, конкретних дій, спрямованості умислу та наслідків не відповідає завданням провадження, визначеним статтею 245 КУпАП.

Заходи поліцейського реагування у сфері запобігання домашньому насильству мають бути спрямовані на належне визначення кривдника і постраждалої особи, оцінювання ризиків, ужиття превентивних заходів та припинення насильства. Водночас притягнення до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності належно доведеного складу конкретного правопорушення.

Висновок суду

Сукупність досліджених доказів підтверджує, що 27 травня 2026 року між ОСОБА_1 та її батьком ОСОБА_2 відбувся гострий взаємний сімейний конфлікт, під час якого обидва учасники кричали, ображали один одного та використовували нецензурну лексику.

Водночас органом поліції не доведено поза розумним сумнівом:

- конкретного змісту та обставин висловлення ОСОБА_1 погроз фізичною розправою;

- того, що її дії мали односторонній насильницький характер, а не були складовою взаємної конфліктної поведінки;

- того, що внаслідок її дій ОСОБА_2 фактично була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю;

- конкретного змісту такої шкоди та причинного зв`язку між нею і поведінкою ОСОБА_1 .

Протокол містить лише загальне шаблонне твердження про завдання «шкоди психологічному здоров`ю», яке не конкретизоване й не підтверджене іншими доказами.

Суд не вправі самостійно встановлювати зміст шкоди, припускати її настання або доповнювати викладене у протоколі обвинувачення фактичними обставинами, яких орган поліції не встановив.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а обов`язок доведення складу адміністративного правопорушення покладається на орган, який склав протокол.

За таких обставин у діях ОСОБА_1 не доведено всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події або складу адміністративного правопорушення.

Оскільки факт взаємного конфлікту встановлений, однак не доведено обов`язкових ознак складу інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, провадження у справі слід закрити саме у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 7, 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, потерпілим або його представником до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом десяти днів із дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копію постанови протягом трьох днів вручити або надіслати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суддя І.Р. Вітер