Вирок від 29 червня 2026 р. у справі №607/6514/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/6514/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/253/26 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч. 4 ст. 186 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі — ОСОБА_5 ,

за участі прокурора — ОСОБА_6 ,

обвинуваченого — ОСОБА_7 ,

захисника — ОСОБА_8 ,

потерпілого - ОСОБА_9 ,

представника потерпілого - ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження №11-кп/817/253/26 за апеляційною скаргою заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді п`яти років позбавлення волі.

Згідно ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Згідно ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Дію запобіжного заходу ОСОБА_7 - у виді тримання під вартою - скасовано, звільнено його з-під варти в залі суду.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Вирішено питання про долю речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.

Згідно з вироком суду, 24 лютого 2022 року набрав чинності Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні». Відповідно до зазначеного Указу з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено правовий режим воєнного стану строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України та законами України і діяв на момент вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення шляхом відкритого викрадення чужого майна, перебуваючи на території міста Тернополя, дізнався про те, що ОСОБА_9 здійснює діяльність з обміну валют на вул. Торговиця у місті Тернополі. У зв`язку з цим у ОСОБА_7 11 березня 2026 року приблизно о 18 годині 20 хвилин виник злочинний умисел на незаконне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_9 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, 11 березня 2026 року приблизно о 18 годині 20 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, поблизу магазину «Сім23», скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_9 не очікував протиправних дій щодо себе та не був готовий до їх відвернення, раптово підбіг до нього зі спини та шляхом різкого ривка відкрито заволодів грошовими коштами у сумі 40000 гривень та банківською карткою № НОМЕР_1 , відкритою в АТ «Ощадбанк», які були скріплені між собою резинкою та перебували у лівій руці потерпілого, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 40000 гривень.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначити покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, на підставі ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування покарання у виді позбавлення волі термін попереднього ув`язнення ОСОБА_7 , а саме перебування його під вартою з моменту затримання до дня звільнення з під варти з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 13.03.2026 по 08.05.2026 включно, в іншій частині вирок суду залишити без змін.

Мотивує скаргу тим, що суд при призначенні покарання ОСОБА_7 фактично двічі описав одні і ті ж дані про особу і обставини, які визнав такими, що пом?якшують його покарання, однак, жодним чином не аргументував як саме і чому вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають підстави для звільнення обвинуваченого від відбуття призначеного покарання з випробуванням.

Вказує, що факт добровільного часткового відшкодування шкоди обвинуваченим потерпілому не підтверджується жодними доказами, оскільки грошові кошти в сумі 1000 доларів США, що були обміняні ОСОБА_7 на валюту з коштів, якими відкрито заволодів обвинувачений, були примусово вилучені слідчим в ході обшуку за місцем його проживання, що підтверджується протоколом обшуку від 13.03.2026, а тому будь - якої добровільності в діях обвинуваченого немає і кошти реально потерпілому не повернуті оскільки перебувають на зберіганні в Приватбанку як речові докази в рамках даного провадження, а тому відсутня така обставина, що пом?якшує покарання ОСОБА_7 , визначена п. 2 ч.1 ст. 66 КК України, як часткове добровільне відшкодування завданого збитку, у зв?язку із чим вважає що судом застосовано закон України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню.

Вважає що судом не наведено належного обґрунтування, яким чином визнані пом?якшуючими обставинами покарання обвинуваченого істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та яким чином призначене обвинуваченому покарання дасть змогу досягти ключової мети - виправлення особи та запобігання вчиненню нових злочинів, що може свідчити про його невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і його несправедливість.

Посилається на те що поза увагою суду залишилися тяжкість, суспільна небезпечність злочину, вчинення його в умовах воєнного стану в державі, придатною до суспільно корисної праці людиною, яка не працевлаштовується, а з метою отримання додаткових незаконних доходів вчиняє посягання на чуже майно.

Вважає, що у вироку не вказано мотивів з яких суд дійшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, що свідчить про невмотивованість рішення, а також посилається на неправильне врахування одних і тих же обставини справи як таких, що дають підстави для одночасного застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України і призначення покарання нижчого від найнижчої межі санкції статті так і ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням безпідставним.

Також, вказує, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону внаслідок чого необґрунтовано незарахував у строк відбування покарання за цим вироком строк попередного ув`язнення ОСОБА_7 з дня затримання з розрахунку один день попереднього ув?язнення за один день позбавлення волі з 13.03.2026 (дня затримання згідно протоколу затримання) по 08.05.2026 (день звільнення з-під варти на підставі вироку суду) включно, що призвело до

порушення його прав.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу з мотивів викладених у ній, обвинуваченого та його захисника, які щодо її задоволення заперечили, потерпілого та його представника, які також проти задоволення скарги заперечили та пояснили що між потерпілим та обвинуваченим існує домовленість про відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди в майбутньому, також потерпілий повідомив що не має до обвинуваченого жодних претензій матеріального чи морального характеру оскільки викрадені у нього кошти знаходяться на зберіганні у КБ ”Приватбанк” та будуть йому повернуті після набрання вироком законної сили, вважає що обвинувачений є молодою людиною та оступився, а тому пробачає його та просить не позбавляти волі, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанцій не було дотримано.

Відповідно до ч. 4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Саттею 414 КПК передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим та ніким не оспорюються, а тому відповідно до ст. 404 КПК колегією суддів не переглядається.

Кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану, також є вірною.

Як вбачається з вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 186 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, обставинами, які пом`якшують його покарання визнав те, що він щиро розкаявся у скоєному та частково відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, які вважав такими, що істотно знижують ступінь суспільної небезпеки скоєного ним злочину, не встановивши обставин, що обтяжують покарання та із врахуванням даних про особу винного, який є раніше не судимим, його молодого віку, дійшов до висновку про можливість застосуванням положень ч.1 ст. 69 КК України.

Також суд першої інстанції врахувавши молодий вік обвинуваченого, позицію потерпілого, який категорично заперечив необхідність призначення йому сурової міри покарання, часткове відшкодування потерпілому заподіяної шкоди, те, що ОСОБА_7 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, відношення обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення, визнання вини у вчиненому, негативну оцінку своїх дій вказав на необхідність призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією ч.4 ст.186 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Разом з тим, прийшов до висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства та звільнення від призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку.

Однак, з судового рішення не вбачається з яких підстав прийнято рішення про застосування положень ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого від призначеного покарання оскільки двічі перелічивши дані про особу обвинуваченого та пом`якшуючі його покарання обставини суд вказав що вони є підставами для застосування положень ч.1 ст.69 КК України та призначення ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією ч.4 ст.186 КК України.

За наслідками апеляційного розгляду вказаного провадження колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та допущено невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення внаслідок м`якості.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Водночас, кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м`якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного.

При цьому, суд повинен встановити наявність не однієї, а кількох таких обставин та ці обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості злочину. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень статей 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

З мотивувальної частини вироку суду першої інстанції вбачається, що при призначенні ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.69 КК України, суд в якості обставини що пом`якшує його покарання врахував, окрім інших, врахував часткове відшкодування шкоди потерпілому. Колегія суддів погоджується з доводами прокурора та вважає такий висновок необгрунтованим оскільки кошти в сумі 1000 доларів США, які обміняні обвинуваченим на валюту з грошей, що він відкрито викрав у потерпілого, були примусово вилучені в ході обшуку за місцем його проживання (протокол обшуку від 13.03.2026), визнані речовими доказами та перебувають на зберіганні в КБ “Приватбанк”, а тому кошти реально потерпілому не повернуті та будь - якої добровільності щодо їх виявлення та повернення в діях обвинуваченого немає. Окрім того, згідно обвинувального акту на досудовому розслідуванні не було встановлено жодної обставини, яка пом?якшує покарання ОСОБА_7 , а також вказано, що матеріальна шкода ним не відшкодована.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за окремі кримінальні правопорушення, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п?яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від його відбування з випробуванням.

Окрім того, звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суд не врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, його підвищену суспільну небезпечність, обставини його вчинення - зухвале відкрите викрадення майна з рук потерпілого в громадському місці, де перебуває велика кількість людей, в денний час доби, вчинення його в умовах воєнного стану в державі придатною до суспільно корисної праці людиною, яка не працевлаштовується, а з метою отримання додаткових незаконних доходів вчинила посягання на чуже майно. Відсутність у вироку належного обґрунтування призначеного обвинуваченому покарання з випробуванням, не дасть змоги досягти його ключової мети - виправлення особи та запобігання вчиненню нових злочинів, що може свідчити про його невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого тому колегія суддів вважає, що застосування ст. 75 КК України в даному випадку є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, оскільки застосовано закон, який не підлягає застосуванню, таке звільнення не сприяє меті покарання - виправленню обвинуваченого і попередженню нових злочинів та є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна важати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання суд апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, обставинами, які пом`якшують його покарання є визнання вини, щире каяття, існування між потерпілим та обвинуваченим домовленості про відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди в майбутньому, негативна оцінка своїх обвинуваченим, які істотно знижують тяжкість інкримінованого йому злочину, що в сукупності з даними про особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, раніше не судимою, не перебуває на обліках у лікаря нарколога та психіатра , а також з врахуванням позиції потерпілого, який не має до нього жодних претензій та просив не призначати йому сурове покарання, за відсутності обтяжуючих його покарання обставин, дає підстави для застосування положень ч.1 ст.69 КК України та визначення йому покарання у виді позбавлення волі, однак, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.4 ст.186 КК України у виді 2 років позбавлення волі.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є справедливим, співмірним характеру скоєних обвинуваченим дій, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Отже, на переконання колегії суддів місцевий суд не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення покарання обвинуваченому з застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України, однак, безпідставно застосував до обвинуваченого інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Також, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи прокурора щодо безпідставного не зарахування обвинуваченому в строк покарання строку його попереднього ув`язнення з огляду на положення ч. 4 ст. 374 КПК України відповідно до яких у резолютивній частині вироку зазначається рішення про залік досудового тримання під вартою та початок строку відбування покарання.

Згідно із ч. 5 ст. 72 КК України, положення якої є складовою частиною інституту призначення покарання, який, у свою чергу, є одним з кримінально-правових інститутів, передбачених у розділі XI частини КК України, попереднє ув?язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув?язнення» передбачено, що попереднє ув?язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України правило зарахування строку

попереднього ув`язнення безпосередньо пов`язане з тим обсягом

правообмежень, які особа зазнає у зв?язку із вчиненим злочином та впливає на призначене покарання шляхом визначення його кінцевої тривалості, розрахунку невідбутої його частини при застосуванні ст. 71 КК України або її заміну більш м?яким покаранням, строки судимості та інші передбачені кримінально-правові наслідки для особи. Отже, вказана норма впливає на кримінально-правове становище засудженої особи (покращує або погіршує його).

З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_7 13.03.2026 затримано працівниками поліції в порядку ст. 615 КПК України.

В подальшому, згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 15.03.2026 у цьому кримінальному провадженні під час судового розгляду ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, де він перебував до 08.05.2026, коли був звільнений з-під варти в залі суду на підставі даного вироку.

Отже, суд першої інстанції повинен був зарахувати строк тримання під вартою у цьому ж кримінальному провадженні у строк відбування призначеного покарання, а його незарахування свідчить про не застосування закону, який підлягає застосуванню.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що термін попереднього ув?язнення ОСОБА_7 з дня затримання підлягає зарахуванню у строк відбування призначеного вироком покарання у виді позбавлення волі з розрахунку один день попереднього ув?язнення за один день позбавлення волі з 13.03.2026 (дня затримання згідно протоколу затримання) по 08.05.2026 (день звільнення з-під варти на підставі вироку суду) включно.

За таких обставин, доводи прокурора є обґрунтованими, і у даному випадку, обвинуваченого слід вважати засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України з застосуванням ч.1 ст.69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки . Також, на підставі ст. 72 КК України слід зарахувати у строк відбування покарання у виді позбавлення волі термін попереднього ув`язнення ОСОБА_7 , а саме перебування його під вартою з моменту затримання до дня звільнення з під варти з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 13.03.2026 по 08.05.2026 включно.

Таким чином, апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України - до скасування в частині призначеного йому покарання з ухваленням в цій частині на підставі ст. 420 КПК України нового вироку. В решті вирок суду слід залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України в частині призначеного покарання — скасувати.

Постановити в цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_7 засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України з застосуванням ч.1 ст.69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки .

На підставі ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування покарання у виді позбавлення волі термін попереднього ув`язнення ОСОБА_7 , а саме з моменту затримання до дня звільнення з під варти з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 13.03.2026 по 08.05.2026 включно.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду може бути оскаржений шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з часу його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою — в той же строк з моменту отримання його копії.

Головуючий

Судді