Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №629/906/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/906/26

Номер провадження 2/629/787/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2026 року м.Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді -Мицик С.А., за участю секретаря судового засідання – Воєводіної О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачка з 10.10.1982 року по 14.04.2025 року перебувала у трудових відносинах з підприємствами, які є структурними підрозділами «АТ «Укрзалізниця». Згідно наказу №187/ОС від 14.04.2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера I категорії за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст.38 КЗпП України. Стаж роботи ОСОБА_1 складає понад 35 років. Наказом №187/ОС від 14.04.2025 року визначено виплатити позивачці передбачені колективним договором вісім середньомісячних заробітків. Так, між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2026 рік. Зміни до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, не вносились. Відповідно до п. 6.30 Колективного договору при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується їм додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі понад 35 років - 5 середньомісячних заробітків. Тобто, ОСОБА_1 має право на отримання одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 8 середньомісячних заробітків. Згідно довідки про середню зарплату за 12 місяців, наданої АТ «Українська залізниця» у відповідь на адвокатський запит, середньомісячна зарплата позивачки становила 17224,91 грн., а середньоденна – 791,95 грн. Таким чином, розмір одноразової допомоги, яка передбачена колективним договором у розмірі 8 середньомісячних заробітків та яка належить позивачці у зв`язку з виходом на пенсію за віком, становить 137799, 28 грн. При звільненні 14.04.2025 р. належна сума позивачці не була виплачена. 14.01.2026 року позивачка засобами поштового зв`язку направила досудове попередження до АТ «Українська залізниця» з вимогою сплатити належну їй грошову допомогу. Проте станом на день подання позовної заяви відповідач ніякої відповіді чи пояснень на досудове попередження не надав, а належну позивачці матеріальну допомогу при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків відповідно до Колективного договору так і не виплатив. Таким чином, АТ «Українська залізниця» не виконало свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши позивачці вказані кошти, чим грубо порушило її права, гарантовані колективним договором. За наявності порушення умов колективного договору, а саме несплати роботодавцем одноразової допомоги при звільненні за ст.38 КЗпП у зв`язку з виходом на пенсію за віком, позивачці колективним договором передбачені додаткові нарахування у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить 51674, 73 грн. Згідно довідки про середню зарплату за 12 місяців заробітна плата позивачки за березень 2025 року та лютий 2025 року становила 29779,70 грн., відпрацьовано позивачкою у березні та лютому 2025 року 36 робочих днів. Середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення заробітної плати, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати на кількість робочих днів у розрахунковому періоді. Відповідно середньоденна заробітна плата позивачки складає 827,21 грн. Враховуючи, що позивачці у день звільнення не було виплачено належні їй виплати, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 15.04.2025, тобто з дня, наступного за днем звільнення, і до спливу 6 місяців. Кількість робочих днів за період з 15.04.2025 р. по 15.10.2025 р. складає 132 (квітень 12, травень 22, червень 21, липень 23, серпень 21, вересень 22, жовтень 11), а розмір середнього заробітку, який належить стягнути, за цей же період складає 109191,72 грн. Крім того, протиправні дії відповідача спричинили позивачці моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, відчутті сорому, безпорадності і моральному спустошені. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з АТ «Укрзалізниця» 1) матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 137799,28 грн.; 2) три середньомісячні заробітки за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 51674,73 грн. внаслідок порушення роботодавцем умов Колективного договору; 3) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 15.04.2025 р. по 15.10.2025 р. у розмірі 109191,72 грн.; 4) моральну шкоду в розмірі 30280,00 грн.

В судове засідання позивачка та її представник не з`явились, представник надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, надав клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування клопотання зазначив, що після звільнення позивачка обґрунтовано очікувала добровільного виконання відповідачем наказу про звільнення, яким було підтверджено її право на отримання матеріальної допомоги при виході на пенсію. Відповідач не заперечував наявність такого права та не повідомляв про відмову у виплаті, у зв`язку з чим позивачка розраховувала на проведення виплати без звернення до суду. Лише після тривалого невиконання відповідачем своїх зобов`язань, відсутності рішення щодо виплати належних коштів та залишення без реагування досудової вимоги позивачка була змушена звернутися до суду. Крім того, своєчасне звернення до суду було ускладнене її похилим віком, станом здоров`я та об`єктивними наслідками воєнного стану на території Харківської області. З огляду на сукупність наведених обставин представник позивачки просив визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк звернення до суду.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, надала відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечувала проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначила, що позивачка звернулася до суду після спливу встановленого законом строку для оскарження розрахунку при звільненні, оскільки письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми було отримано нею 14.04.2025, тоді як позов подано лише 03.02.2026. Отже, право на судовий захист у цій частині реалізовано з порушенням установлених процесуальних строків. Щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги при виході на пенсію, відповідач зазначає, що такі виплати належать до додаткових соціальних гарантій, передбачених колективним договором. Водночас їх виплату було призупинено рішенням АТ «Укрзалізниця» на період дії воєнного стану. Таке рішення є чинним, не скасованим та обов`язковим до виконання. При цьому виплату відповідних сум не відмінено, а лише відтерміновано до настання умов, визначених керівництвом товариства. Отже, підстав вважати дії відповідача неправомірними немає. Також відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позивачем не надано належного розрахунку заявленої суми, що унеможливлює перевірку її правильності та обґрунтованості. Крім того, заявлений розмір компенсації не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності з урахуванням характеру спірних правовідносин, обставин воєнного стану та фактичних обставин справи. Вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено факту заподіяння моральних страждань, не надано доказів негативних наслідків немайнового характеру, а також не підтверджено наявність причинного зв`язку між діями відповідача та заявленою шкодою. Саме по собі посилання на моральні переживання без належного доказового підтвердження не може бути підставою для стягнення грошової компенсації. Таким чином, позивачем не доведено наявності правових та фактичних підстав для задоволення заявлених вимог, а тому в задоволенні позову просила відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з підприємствами, які є структурними підрозділами «АТ «Укрзалізниця» з 10.10.1982 року по 14.04.2025 року. Стаж роботи ОСОБА_1 складає понад 35 років.

Згідно наказу №187/ОС від 14.04.2025 року ОСОБА_1 з 14.04.2025 звільнено з посади бухгалтера I категорії за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком та вирішено компенсувати за невикористані 46 календарних днів відпустки, зокрема 19 днів за період 01.08.2021–31.12.2023, 4 дні за період 01.01.2024–31.07.2024 та 23 дні за період 01.08.2024–14.04.2025, а також виплату 8 середньомісячних заробітків відповідно до колективного договору. При цьому в наказі зазначено, що виплата 8 середньомісячних заробітків здійснюється після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» (а.с. 18).

Згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Обставини пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачкою, суд визнає поважними, також суд погоджується з доводами позивачки про те, що вона мала обґрунтовані причини вважати, що відповідач виконає свої зобов`язання в добровільному порядку, а тому вважає причину пропуску строку звернення до суду поважною, та приходить до висновку про можливість задоволення клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду.

Між адміністрацією і профспілковим комітетом Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015, дію якого продовжено до кінця 2025 року, відповідно до п. 6.30 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничного транспорті в залежності від стажу роботи в галузі: для жінок понад 35 років 5 середньомісячних заробітків.

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-Сервіс» АТ «Українська залізниця», розмір заробітної плати позивачки за 12-місячний розрахунковий період становить 168685,61 грн. Середньоденна заробітна плата складає 791,95 грн., середньомісячна — 17224,91 грн.

Згідно з повідомленням виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» про нараховані та виплачені суми при звільненні від 14.04.2025, працівнику ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням 14.04.2025 року було нараховано 33896,81 грн., утримано податків і зборів на суму 9443,14 грн., а до виплати в день звільнення належало 18635,00 грн.

Роботодавець як станом на день звільнення, так і на день подання позовної заяви не виплатив належну позивачці при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію одноразову матеріальну допомогу у розмірі восьми середньомісячних заробітків, тим самим не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором та допустивши заборгованість.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок по належних йому виплатах.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться власником або уповноваженим ним органом в день звільнення. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно статей 5 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачу належних їй сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, оскільки правових підстав для ухвалення такого рішення у правління відповідача не було.

Доказів внесення змін до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, до суду не надано.

Так, 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бут призупинена за ініціативною роботодавця.

Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачці одноразової та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення з відповідача на її користь вказаної матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком є обґрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 137799,28 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Також постановою Верховного Суду України у справі №6-2807цс16 від 01.03.2017 року роз`яснено, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку. Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого непередбачено чинним законодавством.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Стаття 117 КЗпП України фактично містить презумпцію вини роботодавця у випадку несвоєчасного проведення розрахунку з працівником при звільненні з роботи.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц зроблено висновки: «Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця».

Наявність у юридичної особи навіть обґрунтованих підстав невиплати належних працівникові сум, для виконання своїх зобов`язань перед працівником, який вивільняється, не є ознакою відсутності вини та не звільняє від відповідальності.

За таких обставин з наступного для після звільнення позивача з роботи, у позивача виникло право вимоги, а в відповідача відповідний обов`язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений ст. 117 КЗпП України, оскільки у день звільнення, відповідач не виплатив всі суми, що належать позивачу при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-Сервіс» АТ «Українська залізниця», розмір заробітної плати позивачки за 12-місячний розрахунковий період становить 168685,61 грн. Середньоденна заробітна плата складає 791,95 грн., середньомісячна — 17224,91 грн.

Позивачка звільнена із займаної посади на пенсію 14.04.2025 року та за вимогами позовної заяви просить стягнути середній заробіток за період з 15.04.2025 по 15.10.2025 року, тому кількість робочих днів за вказаний період складає 132 дні, а розмір середнього заробітку за цей же період складає 104537,40 грн.

А тому, враховуючи, що позивачці у день звільнення не було виплачено належні їй виплати, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, з врахуванням максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку, суд доходить висновку, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 104537,40 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц в якій зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи співвідношення розміру заборгованості належних звільненій позивачці сум (137 799,28 грн.) та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (104537,40 грн.), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу матеріальну допомогу, що стало підставою для звернення до суду, стягнутий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку суду, є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця.

Щодо стягнення 3 середньомісячних заробітків за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 51674,73 грн. внаслідок порушення роботодавцем умов Колективного договору, суд зазначає на таке.

Відповідно до п. 4.5. Колективного договору при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст. 36 та пунктах 1,2,6 ст. 40 КЗпП України, виплачувати працівникові вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з цих питань (ст.38 і ст.39 КЗпП) у розмірі тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП України).

У п. 6 ст. 36 та пунктах 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України наведені підстави припинення трудового договору при яких роботодавцем виплачується вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку.

В статтях 38 та 39 КЗпП України передбачені підстави розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк та строкового трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Разом з тим, як вбачається з заяви позивачки та наказу (розпорядження) про припинення трудового договору № 187/ОС від 14.04.2025, остання була звільнена з посади бухгалтера І категорії на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення трьох середньомісячних заробітків за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію внаслідок порушення роботодавцем умов Колективного договору.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

П.9 ч.2 ст.16 ЦК України встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування роботодавцем завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування шкоди.

Протиправність дій відповідача полягала в тому, що з позивачем не було проведено належного розрахунку у день його звільнення, а також допущено виникнення заборгованості із виплати всіх належних йому сум при звільненні.

За таких обставин, відповідальність за шкоду, завдану позивачу, покладено саме на роботодавця.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) судам роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тобто, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

У зв`язку з невиплатою позивацчі у день звільнення всіх сум, що належали останній від підприємства, а також у зв`язку з допущенням виникнення заборгованості із виплати таких сум були порушені конституційні та трудові права позивача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Окремо суд акцентує увагу на тому, що розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Викладене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц.

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.

Таким чином, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

У постанові від 01 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 216/3521/16-ц дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що порушення відповідачем законних прав позивача у зв`язку з невиплатою всіх належних сум при звільненні призвело до моральних страждань позивача, втрати нею нормальних життєвих зв`язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також для захисту порушеного права, а тому вона має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

При цьому, враховуючи тривалість такого порушення, принципи співмірності, розумності та справедливості, а також позицію Великої Палати Суду при розгляді справи № 752/17832/14-ц, у якій вказано, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 3000 грн. є достатньою сатисфакцією для відновлення порушених життєвих зв`язків позивача, а тому дійшов висновку про задоволення вказаної позовної вимоги частково.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2662 гривні 40 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , процесуальний строк на звернення до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Позовні вимоги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.п.н. НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 137799 (сто тридцять сім тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 28 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.п.н. НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за віком за період з 15.04.2025 по 15.10.2025 в сумі 104537 (сто чотири тисячі п`ятсот тридцять сім) гривень 40 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.п.н. НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , моральну шкоду в сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) судовий збір на користь держави в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), р/р UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету22030106).

В задоволенні решти позовних вимог- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Суддя С. А. Мицик