Вирок від 29 червня 2026 р. у справі №191/2776/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер судової справи 191/2776/26

Номер провадження 1-кп/201/869/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Дніпро

вул. Юрія Горовця, буд. 13

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання – ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі кримінальне провадження, відомості про яке внесені 18 березня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026170030006774 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя Запорізької області, громадянина України, зі слів маючого незакінчену вищу освіту, не одруженого, маючого неповнолітню доньку – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця військової служби за контрактом на посаді стрільця-номеру обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 11 листопада 2004 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробувальним строком на 1 рік;

- 14 листопада 2005 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. ст. 69, 70 КК України до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік зі сплатою штрафу в розмірі 510 гривень;

- 23 січня 2006 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 296 КК України, із застосовуванням ст. ст. 70, 71 КК України до остаточного покарання у вигляді 1 року 6 місяців позбавлення волі;

- 09 квітня 2008 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, 04 вересня 2008 року звільненого по відбуттю строку покарання;

- 20 вересня 2010 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді 3 років 1 місяця позбавлення волі, 16 грудня 2010 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області вирок Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2010 року змінено в частині призначеного покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у вигляді 2 років позбавлення волі;

- 25 травня 2011 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 69, ч. 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, 27 липня 2011 року звільненого по відбуттю строку покарання;

- 27 червня 2012 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, із застосовуванням ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі, 28 квітня 2015 року звільненого по відбуттю строку покарання;

- 10 вересня 2015 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, 21 червня 2018 року звільненого по відбуттю строку покарання;

- 02 грудня 2020 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. ч. 2, 3 ст. 190 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки, 12 січня 2023 року вироком Запорізького апеляційного суду виправданого за ч. 3 ст. 190 КК України, остаточне покарання 2 роки позбавлення волі;

- 23 жовтня 2023 року Жовтневим районним судом міста Запоріжжя за ч. 2 ст. 190 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у вигляді 2 років 2 місяців позбавлення волі, на підставі ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2024 року звільненого умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 на невідбутий строк 04 місяці 18 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -

встановив:

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його

Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.

Останній раз строк дії воєнного стану в Україні продовжено Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.01.2026 № 40/2026, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від

14.01.2026 № 4757-1X, до 05 години 30 хвили 04 травня 2026 року.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.01.2026 № 26, солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця - номеру обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_4 .

Таким чином, старший солдат ОСОБА_5 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про несення військової служби під час воєнного стану.

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов?язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших

військовослужбовців.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов?язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навального) часу, включаючи перерви,

встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Проте, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

31 січня 2026 року солдат ОСОБА_5 , вирішив не виконувати свої обов`язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та взагалі ухилитися від військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом на посаді стрільця - номеру обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , діючи умисно, з метою ухилення від військової служби, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, 31 січня 2026 року самовільно залишив місце служби - місце тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 в населеному пункті АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану) та проводив час на власний розсуд за місцем свого фактичного мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби, та був незаконно відсутній на службі до 17 березня 2026 року.

Умисні дії ОСОБА_5 , які виразилися у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України визнав повністю і суду показав, що 04 липня 2024 року він був звільнений з установи відбування покарання умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 на невідбутий строк 04 місяці 18 днів. За час проходження військової служби був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 408 КК України за дезертирство та звільнений для подальшого проходження військової служби.

31 січня 2026 року він самовільно залишив місце служби у військовій частині НОМЕР_2 , яка дислокувалася в населеному пункті АДРЕСА_2 , та з цього часу перебував за місцем свого мешкання у місті Запоріжжя до 17 березня 2026 року, поки не був встановлений правоохоронними органами.

При цьому, не оспорював ні фактичні обставини інкримінованого злочину, ні дату самовільного залишення військової частини, ні проміжок часу його відсутності у військовій частині. Зазначив, що розумів, що вчиняє злочин в умовах воєнного стану. У скоєному щиро розкаявся та просив призначити несуворе покарання і надати можливість продовжити військову службу.

Оскільки в судовому засіданні обвинувачений повністю визнав свою вину в інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушеннях, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь, а так само визнав всі фактичні обставини їх вчинення, а прокурор та захисник, не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності їх заперечень та сумнівів у добровільності їх позицій, переконавшись у тому, що всі зазначені особи правильно розуміють зміст встановлених обставин, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

На підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені показами обвинуваченого, наданими ним безпосередньо в судовому засіданні, які відповідають всім фактичним обставинам інкримінованого ОСОБА_5 діяння і ніким не оспорюється, суд приходить до переконання, що діяння, яке вчинене обвинуваченим дійсно мало місце, в його діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, а тому підлягає покаранню за вчинення такого кримінального правопорушення.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд відповідно до положень ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Насамперед, суд враховує, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Дослідивши дані про особу обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_5 зі слів має незакінчену вищу освіту, не одружений та має неповнолітнб доньку, є військовослужбовцем військової служби за контрактом на посаді стрільця-номеру обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 у військовому званні «солдат», отримав письмову згоду командира військової частини НОМЕР_5 на продовження проходження військової служби, починаючи з 2004 року був неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, судимість за вчинення яких у встановленому законом порядку не знята і не погашена, 12 липня 2024 року був звільнений з установи відбування покарання для проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 .

Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_5 був притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України і 09 грудня 2025 року ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 408 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.

На даний час, у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження внесене 01 липня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025082040000868 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, судовий розгляд якого триває.

Крім того, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 має хронічні захворювання, в тому числі, гепатит, ВІЧ, на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, за місцем проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 характеризується, як спокійний, не конфліктний, організаторських здібностей не проявляв, самовільно покинув попередню частину.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд визнає його щире каяття у скоєному.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд насамперед виходить із ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, враховує особу обвинуваченого, який починаючи з 2004 року неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, судимість за які у встановленому законом порядку не знята і не погашена, був притягнений до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (дезертирство) та звільнений від відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, відповідних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і знову вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби, а також наявність обставини, що пом`якшує покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання останнього, та приходить до переконання, що виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, та вважає, що останньому має бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде найбільш необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.

Під час досудового розслідування ОСОБА_5 в порядку ст. 208 КПК України не затримувався.

На підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року до ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який в подальшому був продовжений до 13 липня 2026 року.

Отже, призначаючи ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, суд зобов`язаний відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховувати строк його попереднього ув`язнення у строк призначеного за вироком суду покарання.

Таким чином, строк відбування покарання ОСОБА_5 слід рахувати з моменту застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до ухвали слідчого судді від 20 березня 2026 року, тобто з 20 березня 2026 року, при цьому, в строк призначеного обвинуваченому остаточного покарання зарахувати строк його попереднього ув`язнення з 20 березня 2026 року по 30 червня 2026 року включно.

До набрання вироком законної сили застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарання № 4» необхідно залишити без змін.

В межах даного кримінального провадження заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.

Судові витрати та речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370- 374, 394, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 слід рахувати з моменту застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тобто з 20 березня 2026 року, при цьому, відповідно до ст. 72 КК України в строк призначеного останньому покарання зарахувати строк його попереднього ув`язнення з 20 березня 2026 року по 30 червня 2026 року включно.

До набрання вироком законної сили застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарання № 4» необхідно залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили після спливу тридцятиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для його оскарження. Подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили та його виконання.

Вирок може бути оскаржений в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на вирок може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку в порядку ст. 376 КПК України негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1