Вирок від 21 червня 2026 р. у справі №175/4228/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/4228/26

Провадження № 1-кп/175/332/26

2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої: судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2

за участю прокурора: ОСОБА_3

за участю захисника: адвоката ОСОБА_4

за участю обвинуваченого: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 6202417003000376 за обвинувальним актом відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Постійне Рівненського району Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, солдата, маючого професійно-технічну освіту, одруженого,

обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до вимогам ст. 4 Закону України «Про оборону України», у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє і дотепер.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01 січня 2024 року № 1 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду санітара військової частини НОМЕР_3 .

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, додержуватися військової дисципліни.

Однак, 20 липня 2024 року солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 на посаді санітара, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, всупереч інтересам військової служби, в порушення передбачених чинним законодавством вимог, не одержавши відповідного дозволу командирів (начальників), самовільно залишив тимчасове розташування військової частини НОМЕР_3 , яка у той час дислокувалась у АДРЕСА_2 , обов`язки військової служби не виконував, час проводив на власний розсуд та перебував за межами розташування військової частини до 22 грудня 2024 року.

22 грудня 2024 року солдат ОСОБА_5 самостійно прибув до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та заявив про себе.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 на посаді санітара у військовому званні – солдат, в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, перебуваючи в умовах воєнного стану, 20 липня 2024 року самовільно залишив тимчасове розташування військової частини НОМЕР_3 , яка у той час дислокувалась у АДРЕСА_2 , та був відсутній в місці проходження військової служби до 22 грудня 2024 року.

Крім того, наказам командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 04 лютого 2025 року № 9 о/с солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, додержуватися військової дисципліни.

Однак, 05 травня 2025 року солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, всупереч інтересам військової служби, в порушення передбачених чинним законодавством вимог, не одержавши відповідного дозволу командирів (начальників), не з`явився вчасно без поважних причин до розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, обов`язки військової служби не виконував, час проводив на власний розсуд та перебував за межами розташування військової частини до 27 травня 2025 року.

27 травня 2025 року солдат ОСОБА_5 був доставлений до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону у військовому званні – солдат, в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, перебуваючи в умовах воєнного стану, 05 травня 2025 року не з`явився вчасно без поважних причин до розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та був відсутній в місці проходження військової служби до 27 травня 2025 року.

Крім того, наказам командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 04 лютого 2025 року № 9 о/с солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, додержуватися військової дисципліни.

Однак, 16 червня 2025 року солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, всупереч інтересам військової служби, в порушення передбачених чинним законодавством вимог, не одержавши відповідного дозволу командирів (начальників), самовільно залишив тимчасове розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка у той час дислокувалась у АДРЕСА_3 , обов`язки військової служби не виконував, час проводив на власний розсуд та перебував за межами розташування військової частини до 18 серпня 2025 року.

18 серпня 2025 року солдат ОСОБА_5 був доставлений до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону у військовому званні – солдат, в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, перебуваючи в умовах воєнного стану, 16 червня 2025 року самовільно залишив тимчасове розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка у той час дислокувалась у АДРЕСА_3 , та був відсутній в місці проходження військової служби до 18 серпня 2025 року.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення військовослужбовцем місця служби, нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Крім того, положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє і дотепер.

Наказом наказам командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 04 лютого 2025 року № 9 о/с солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.

Однак, 03 вересня 2025 року, приблизно о 18 годині 15 хвилин, солдат ОСОБА_5 , знаходячись за місцем тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, порушуючи установлений порядок підлеглості, відкрито відмовився виконати наказ начальника – командира 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України майора ОСОБА_6 , який був виданий на підставі бойового розпорядження НЦТУ НГУ від 02 вересня 2025 року № 150/1-1323 та бойового наказу командира РГр Цн ОТО НГУ від 20 серпня 2024 року № 1, про необхідність з 19 години 00 хвилин 03 вересня 2025 року убути в оперативне підпорядкування 3 БрОП на службовому транспорті, разом зі штатною зброєю, боєприпасами та особистими речами, вибути на виконання службових бойових завдань в с. Хороше Синельниківського району Дніпропетровської області, після прибуття в район виконання завдань виконувати поставлені бойові завдання по стримуванню збройної агресії.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні – солдат, в порушення вимог ст.ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, перебуваючи в умовах воєнного стану, 03 вересня 2025 року, приблизно о 18 годині 15 хвилин, вчинив непокору, тобто відкрито відмовився виконати наказ начальника.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 402 КК України як непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

ІІ. ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ОБСТАВИН.

Обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_5 вказаних вище кримінальних правопорушень встановлені судом шляхом дослідження сукупності доказів, обсяг дослідження яких був визначений з урахуванням думок учасників судового провадження в порядку, передбаченому ст. 349 КПК України.

В зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину та погодився з кваліфікацією вчинених ним злочинів, а прокурор та захисник не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і під час судового розгляду обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів щодо обставин, які характеризують особистість обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання, а дослідження інших доказів у провадженні не здійснювалось. При цьому судом з`ясовано правильність розуміння зазначеними вище учасниками судового провадження обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позиції та роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину в скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 5 ст. 407 КК України, визнав повністю та пояснив, що ним дійсно скоєно ці кримінальні правопорушення за викладених в обвинувальному акті обставин. В скоєному кається та просить суд суворо не карати.

ІІІ. Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає: щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

ІV. Мотиви призначення покарання.

При визначені виду та міри покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особистість винного, його вік та соціальне положення, характер, мотиви та обставини вчинених кримінальних правопорушень, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_5 є учасником бойових дій, військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, за місцем служби характеризується задовільно, протягом проходження військової служби був нагороджений державною нагородою, він має постійне місце мешкання, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра та нарколога як особа, яка страждає будь-якими захворюваннями наркологічного та/або психічного характеру, не значиться.

Суд, враховуючи, що вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення є тяжкими злочинами, обставини, які пом`якшують покарання, особистість обвинуваченого та його поведінку, вважає, що зазначені обставини свідчать про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого і його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Тому обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк у межах, визначених відповідними санкціями статті (частиною статті), із подальшим застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України. Саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування положень ст. 69 КК України, так само як і положень ст. 75 КК України судом не встановлено.

V. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.

Під час досудового розслідування обвинуваченому був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому ухвалою суду був продовжений. При цьому жодних обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала, судом не встановлено, тому суд вважає за необхідне запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили залишити той самий – тримання під вартою.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винним за ч. 4 ст. 402, ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 4 ст. 402 КК України у виді п`яти років позбавлення волі;

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді п`яти років шести місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді п`яти років шести місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити той самий – тримання під вартою.

Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув`язнення в період часу з 20 січня 2026 року по день набрання вироком законної сили, виходячи з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Дніпровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: