Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №750/1983/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/1983/26

Головуючий у першій інстанції – Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1602/26

Чернігівський апелявційний суд у складі колегії сувддів судоввої палатив з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Висоцької Н. В., Луговця О. А.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини,

У С Т А Н О В И В:

18 лютого 2026 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м.Чернігова з позовом до відповідача, в якому просив стягнути аліменти на повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до закінчення навчання сина у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а саме до червня 2029 року.

Вказував, що 01.08.2025 ОСОБА_3 вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на денну форму навчання , що підтверджується копією витягу з наказу про зарахування № 3195-33. Згідно довідки форми 5 за № 229 від 04.02.2026 ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за контрактом на навчання в Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та є курсантом 1 курсу, денної форми навчання, з серпня 2025 року по червень 2029 року, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги.

Крім того, за доводами позову, згідно медичних документів ОСОБА_3 встановлений діагноз – вазомоторний риніт, у зв`язку з чим він потребує санаторно-курортного лікування, що потребує значних затрат.

Посилаючись на положення глави 16 СК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 3 Конвенції про права дитини, у позові ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 до закінчення навчання.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.04.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця на період його навчання у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а саме до червня 2029 року, але не більше, як до досягнення ним 23 років, починаючи з 18.02.2026.

В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

При ухваленні рішення судом враховано положення СК України у відповідності із яким, правове зобов`язання по утриманню повнолітніх дітей, які продовжують навчання покладено в рівній мірі на обох батьків, батьки зобов`язані утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, за умови, що вони можуть надавати таку допомогу, а повнолітня дитина потребує допомоги у зв`язку із навчанням.

Також з урахуванням положень ст. 182 СК України та враховуючи матеріальне становище відповідача, перебування на її утриманні неповнолітньої дитини, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) останнього на підставі принципу розумності та справедливості.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 – адвокат Карпенко Ю. О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.04.2026 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги при ухваленні рішення судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому рішення підлягає скасуванню, а у позові ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

У обґрунтування доводів скарги заявник посилається, що всупереч положенням ч. 3 ст. 199 СК України та ст. 81 ЦПК України позивачем не було надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що повнолітній син ОСОБА_3 проживає разом із ним, а наявність у позивача посвідчення батька багатодітної сім`ї не є тим документом, який беззаперечно підтверджує факт проживання з ним повнолітньої дитини.

Вказує, що оскільки повнолітній ОСОБА_3 є курсантом вищого військового навчального закладу, то він проживає у казармі у розташуванні Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що підтверджує факт його окремого проживання від позивача і відповідно, відсутність в останнього права на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на його користь.

Як стверджує заявник, при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином, а також мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

За доводами скарги, повнолітній ОСОБА_3 є курсантом (військовослужбовцем) Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка і відповідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» курсанти вищих військових навчальних щакладів отримують грошове забезпечення.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.02.2022 у справі № 381/2423/20.

Заявник вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що повнолітній ОСОБА_3 під час навчання у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка має самостійний заробіток, як військовослужбовець повністю перебуває на державному забезпеченні та не потребує матеріальної допомоги з боку батьків, що виключає обов`язок відповідача утримувати свого повнолітнього сина ОСОБА_3 .

Крім того, заявник посилається, що у відповідача відсутні доходи, що підтверджується відповіддю ГУ ДПС у Чернігівській області №5591/6/25-01-12-0212 від 03.06.2026 та на її утриманні перебуває неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тому стверджує, що відсутність доходів відповідача та їх наявність (грошове забезпечення) у повнолітнього сина ОСОБА_3 виключає можливість відповідача надавати матеріальну допомогу своєму повнолітньому сину.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.04.2026 – без змін. В обґрунтування посилається, що відповідачем не надано жодного доказу про наявність або відсутність доходів у відповідача, які вона отримує на території Федереративної республіки Німеччина з березня 2022 року, де вона і проживає дотепер. Зазначає, що відповідачем не обґрунтовано можливість утримання неповнолітнього сина на території Федеративна республіка Німеччина та неможливість утримання понов літнього сина, який продовжує навчання. Також вказує що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.03.2025 у справі № 750/8541/24 встановлено факт його спільного проживання та дітей за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.02.2024 у справі № 750/10008/23 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06.07.2023 та до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.04.2025 у справі № 750/955/25 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця на період його навчання у Чернігівському ліцеї № 1 Чернігівської міської ради, але не більше, як до досягнення ним 23 років, починаючи з 11.02.2025.

Згідно довідки Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 229 від 04.02.2026 ОСОБА_3 є курсантом 1 курсу денної форми навчання з терміном з серпня 2025 року по червень 2029 року (а.с. 4).

Витягом з наказу № 3195-33 ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 01.08.2025 підтверджується, що ОСОБА_3 зараховано курсантом першого курсу Військового інституту за освітнім ступенем бакалавр денної форми навчання, здобуття освіти за спеціальністю G18 Геодезія та землеустрій (а.с. 3).

Також судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.09.2025, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 28.01.2026 у справі № 750/10626/25, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на період навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, з тих підстав, що позивач не надав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог (а.с. 18-21, 22-25).

Задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції враховано положення СК України у відповідності із яким, правове зобов`язання по утриманню повнолітніх дітей, які продовжують навчання покладено в рівній мірі на обох батьків, батьки зобов`язані утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, за умови, що вони можуть надавати таку допомогу, а повнолітня дитина потребує допомоги у зв`язку із навчанням.

Також з урахуванням положень ст. 182 СК України та враховуючи матеріальне становище відповідача, перебування на її утриманні неповнолітньої дитини, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) останнього на підставі принципу розумності та справедливості.

З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з”ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 53 Конституції України встановлено, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

За правилами ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) є обов`язковою складовою сукупності юридичних фактів, на підставі яких виникає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків, суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.

Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20347/20 наголосив, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд дійшов висновків, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, у повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання у визначеному судом розмірі.

За матеріалами справи, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , який на день звернення до суду не досягнув 23 років, навчається у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка на денній формі навчання, у зв`язку з чим він потребує матеріальної допомоги. Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов та апеляційній скарзі заперечує свій обов`язок щодо утримання сина, який продовжує навчання.

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, що позивач ОСОБА_1 має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , 2012 р.н., ОСОБА_6 , 2014 р.н., та повнолітній син – ОСОБА_3 , який продовжує навчання, що підтверджується посвідченням батьків багатодітної сім`ї (а.с. 5, 6).

Також як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 (а.с. 7).

Під час озгляду справи у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 посилалась на те, що з березня 2022 року в зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, вона разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за межами території України (у Німеччині) (а.с. 29-32).

Апеляційний суд враховує, що отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).

Обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання не може покладатися повністю на одного з батьків.

Крім того, апеляційний суд також враховує, що в силу положень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.95.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатись після досягнення повноліття виникає незалежно від форми навчання.

Вирішуючи питання про визначення розміру аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, колегія суддів апеляційного суду враховує, що розмір аліментів, визнавчений судом, є більш ніж достатнім та враховуючи те, що позивач здійснює утримання двох неповнолітніх дітей та повнолітнього сина, який продовжує навчання, у зв`язку з чим вважає, що вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що розмір аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, має становити 1/6 частину всіх видів доходу відповідача.

Саме такий розмір аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості, буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Крім того, відповідно до статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, не є сталим і може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Необґрунтованими є доводи скарги про неврахування судом положень ст. 199 СК України щодо визначеного судом розміру аліментів, оскільки відповідачем не надано жодних доказів про наявність або відсутність доходу, який вона отримує в Федеративній республіці Німеччина, а також наявність у неї на праві власності рухомого чи нерухомого майна на території України, а також доказів того, що вона не має можливості сплачувати аліменти у встановленому судом розмірі, які, відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, мали б ураховуватися при визначенні розміру аліментів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України).

У справі встановлено та не спростовано матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_2 є працездатною особою, у зв`язку з чим має можливість сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина який продовжує навчання.

Судова практика містить висновки про те, що факт відсутності в батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18 та від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на достатність матеріального забезпечення сина, з врахуванням того, що курсанти вищих військових навчальних закладів отримують грошове забезпечення, оскільки належних та допустимих доказів щодо розміру отримуваного грошового забезпечення сина ОСОБА_3 надано не було, клопотання про витребування такої інформації у навчальному закладі відповідачем в суді першої інстанції не заявлялось. Крім того, відповідачем не надано доказів відсутності потреби у матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням сина.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не було надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що повнолітній син ОСОБА_3 проживає разом із ним та перебуває на його утриманні спростовується рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.03.2025 у справі № 750/8541/24, яким встановлено факт перебування на утриманні позивача ОСОБА_1 трьох дітей. Зазначене рішення набрало законної сили і відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тобто, відповідач протягом розгляду справи, заперечуючи проти позову, не був позбавлений можливості надати належні докази.

Фактично доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду є безпідставними, оскільки не спростовують обов`язок батька брати участь у матеріальних витратах на повнолітню дитину, яка потребує такої допомоги.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і доводи скарги про те, що позивачем не надано доказів неможливості утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, оскільки відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина. Отже, розмір аліментів на навчання повинен буди достатнім та необхідним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду щодо визначення розміру аліментів, є суб`єктивним тлумаченням обставин справи і закону, тому не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для скасування рішення суду та не дають підстав для звільнення відповідача від такого обов`язку.

Твердження заявника в скарзі про те, що позивачем не наведено жодної обставини, пояснення та не подано доказів того, що ОСОБА_1 потребує такої допомоги у зв`язку з навчанням, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки право на отримання аліментів повнолітньою дитиною, яка продовжує навчання, прямо передбачено положеннями СК України і додаткового встановлення обставин не потребує.

Законодавець передбачив обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання до закінчення такого навчання або до досягнення дитиною двадцяти трьох років під умовою можливості надання такої допомоги, а відповідачем не надано суду доказів неможливості надання такої допомоги.

Крім того, батьки мають рівні права і обов`язки та в матеріалах справи відсутні докази, які б беззаперечно підтверджували, що відповідач не може надавати повнолітній доньці матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням останньої.

Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Враховуючи викладене, апеляційний суд висновує, що син відповідача є повнолітнім, продовжує навчання та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, беручи до уваги, що відповідач може надавати таку матеріальну допомогу, а також приймаючи до уваги те, що відповідно до ст. 141 СК України, батько та мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/6 частини здоходу відповідача, будуть достатніми для належного утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Такий розмір аліментів є необхідним і достатнім для забезпечення потреб повнолітнього сина, який продовжує навчання, та водночас відповідає принципам справедливості, розумності й співмірності, закріпленим у сімейному законодавстві.

За таких, обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, а зводяться лише до переоцінки доказів та неправильного тлумачення заявником норм законодавства.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 01.07.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді Н. В. Висоцька

О. А. Луговець