Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 29 червня 2026 р.
Справа: №742/2414/26
Суддя: Разгуляєва О. В.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
30 червня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/2414/26
Головуючий у першій інстанції - Павлов В. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1596/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,
суддів Висоцької Н. В., Любчика О. В.,
учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилались на те, що 15.02.2022 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії №445387919, за умовами якого відповідачу відкрито кредитну лінію на суму 13 900,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, який надається відповідними траншами, строк кредитування 10 днів, а саме до 25.02.2022, який може бути продовжено, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відповідні нарахування за користування кредитом у встановлений термін.
Вказує, що Товариство свої зобов`язання виконало та надало грошові кошти ОСОБА_1 , тоді як відповідач не виконав умови кредитного договору, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 20 761,04 грн станом на день подання позовної заяви.
Також за доводами позову, за договорами факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ «Таліон плюс», №30/1023-01 від 30.10.2023, укладеним між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», №11/07/25-Е від 11.07.2025, укладеним між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем - ТОВ «ФК «ЕЙС», до останього перейшло право вимоги до відповідача за Договором № 445387919 від 15.02.2022.
У позові ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 445387919 від 15.02.2022 у розмірі 20 761,01 грн, судовий збір та витрати на правову допомогу.
Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29.05.2026в задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
В обґрунтування рішення суд зазначив, що оскільки доказів оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, зокрема перерахування фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 договору, обумовлених правочином коштів, позивачем суду не надано, тому суд позбавлений можливості достеменно встановити факт набуття позивачем права вимоги до відповідача, що виключає можливість задоволення позову.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Ейс» Сахарова О.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського районного суду від 29.05.2026 і постановити нове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Ейс» задовольнити у повному обсязі, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором№ 445387919 від 15.02.2022 у розмірі 20 761,01 грн, а також судові витрати понесені в суді першої та апеляційної інстанції у вигляді сплати судового збору у розмірі 6 656,00 та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.
За доводами скарги висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Як вказує заявник, виконання договору факторингу № 28/1118-01 здійснювалося протягом тривалого часу, оскільки правочин є рамковою угодою і підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, зокрема з 28.11.2018 по 31.12.2024, а передача прав вимоги не за самим Договором факторингу здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.
Посилається що 05.05.2022 первинний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги № 175 до Договору факторингу, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача на загальну суму 17 119,24 грн, тому вважає, що відступлення права вимоги здійснювалось не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання відповідача перед первинним кредитором.
Також заявник зазначає, що 30.10.2023 ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, у тому числі і право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, яке 30.10.2023 перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі реєстру прав вимоги № 1 до договору факторингу.
Вказує, що 11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило право вимоги позивачу, у тому числі і право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на підставі Реєстру боржників б/н від 14.07.2025 до Договору факторингу у розмірі зазначеному в цьому Реєстрі.
За доводами скарги, положення національного законодавства України, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, чітко підтверджують той факт, що за спірними Договорами факторингу до Товариства могли перейти права вимоги за Кредитним договором - грошові права вимоги до Скаржника, які виникли після укладення Договорів факторингу.
В обґрунтування вказаних доводів заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.01.2026 у справі 727/2790/25, яким в аналогічній справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», було узагальнено судову практику та зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 між Первісним Кредитором та ТОВ «Таліон Плюс».
Заявник вважає, що оплата не є предметом доказування, проте для повного та всебічного розгляду справи позивачем для підтвердження факту передачі грошових коштів ТОВ «Таліон Плюс» згідно Договору факторингу за відступлення права вимоги додано Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсяг переданих прав вимоги.
Як стверджує заявник, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про неможливість переходу права вимоги, відмовляючи у задоволенні позовних вимог на підставі факту укладення договору факторингу, оскільки не врахував, щопредметом договору є відступлення прав вимоги, які закріплені у Реєстрі, який в свою чергу, належним чином оформлено та підписано сторонами в межах дії договору та подано разом з позовною заявою, у зв`язку з чим до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача.
Крім того, за доводами скарги, всі висновки Верховного Суду, про які зазначає суд першої інстанції в своєму рішенні, були прийняті судом касаційної інстанції у справах, правовідносини яких за змістовним та суб`єктним та/або об`єктним критеріями не є подібними до спірних правовідносин у даній справі, а тому така практика не може застосовуватись.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного суду), направлена на зареєстровану та зазначену в апеляційній скарзі адресу проживання ОСОБА_1 , повернулась не врученою, що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що на підставі Договору кредитної лінії № 445387919 від 15.02.2022, укладеного між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 , відповідачу надано кредит у вигляді кредитної лінії (траншами) на загальну суму 13 900,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, строк кредитування 10 днів, а саме до 25.02.2022, який може бути продовжено (а.с.53 зворот -57 зворот).
Кредитний договір та Паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора - MNV86ВА4, який був надісланий 15.02.2022 на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (а.с.67).
З матеріалів справи, а саме наданого позивачем Порядку дій Споживача в інформаційно - телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Алгоритму дії ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" стосовно укладення кредитних договорів убачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику та виконання певного набору дій, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим (а.с. 63-65, 68).
Заповненням Заявки на отримання грошових коштів Позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений Кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с. 62).
Інформаційними довідками ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" від 15.02.2022підтверджується перерахування коштів у загальному розмірі 13 900,00 грн на платіжну карту ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , № 5375-41ХХ-ХХХХ-4048 (а.с. 58 зворот).
Перерахування коштів відповідачу також підтверджується платіжними дорученнями від 15.02.2022, із зазначенням - переказ коштів згідно Договору №445387919 від 15.02.2022 (а.с.69 -69 зворот).
Згідно наданої АТ «Універсал Банк» суду інформації вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано карту НОМЕР_3 , також на неї у період з 15.02.2022 по 20.02.2022 було зараховано 13 900,00 грн (а.с. 85).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 445387919 від 15.02.2022, наданого ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" за період з 15.02.2022 по 05.05.2022 заборгованість ОСОБА_1 становить 17 119,24 грн, з яких: тіло кредиту - 13 900, 00грн та відсотки - 3 219,24 грн (а.с. 42 - 42 зворот).
Також судом встановлено, що 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28.11. 2019 року (а.с. 15-16).
За матеріалами справи, у період з 28.11.2018 по 31.12.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладені додаткові угоди №19, № 26, №27, №31 та №32, якими продовжувався строк дії договору факторингу та остаточно строк продовжено до 31.12.2024 (а.с. 17 зворот -21).
Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Тобто, предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п.1.3 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги. В той же час, відповідно до п. 1.5 Договору факторингу, Реєстр прав вимоги - означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору. Згідно з п. 4.1 Договору факторингу, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього) до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги щодо Відповідача за №48017 - ОСОБА_1 (а.с. 22).
Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» (а.с. 43) загальна сума заборгованості за кредитним договором становить - 20 761,04 грн, яка складається з: 13 900,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 6 861,04 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. Стан розрахунків та виникнення заборгованості також підтверджується випискою з особового рахунку відповідача станом на 26.12.2025 (а.с. 44).
Убачається, що 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01 (а.с. 24-26).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 30.10.2023 до Договору факторингу до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс перейшло право вимоги до Відповідача на суму 20 761,04 грн (а.с. 27-28).
11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, за умовами якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №445387919 від 15.02.2022(а.с. 30-32).
Згідно Реєстру боржників № б/н від 14.07.2025 р. до Договору факторингу № 11/07/25-Е до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 20 761,04 грн (а.с. 33-34).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки доказів оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, зокрема перерахування фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 договору, обумовлених правочином коштів, позивачем суду не надано, тому суд позбавлений можливості достеменно встановити факт набуття позивачем права вимоги до відповідача, що виключає можливість задоволення позову.
Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданимвідповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Що стосується факту відступлення права грошової вимоги до відповідача від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», то апеляційний суд враховує наступне.
У частині першій статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору вчинення відповідного правочину у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Відповідно до статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Звернувшись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «ФК «Ейс» вказувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача на підставі договорів факторингу, які були укладені відповідно 28.11.2018, 30.10.2023 та 11.07.2025, а також на підставі додаткових угод, якими продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до 31.12.2024, і реєстрів прав вимоги до укладених договорів факторингу.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що право вимоги означає всі права Клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відповідно до п. 1.4. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 «Борг» означає суми грошових коштів, належні до сплати Клієнту Боржниками за Кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати Клієнту за Кредитним договорами, які нараховані або можуть бути нараховані Клієнтом на день набуття цим Договором зобов`язальної сили.
В той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу встановлено, що Реєстр прав вимоги - означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором.
Згідно пункту 2.1 договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
У відповідності до пункту 4.1. договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторонни засвідчують передачу права вимоги до боржників у повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 до Договору факторингу укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 17 119,24 грн (а.с.22).
Окрім того, згідно долученого позивачем акту звірки від 31.12.2022 року розрахунків станом на 31.12.2022 року зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимог № 175 від 05.05.2022 за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, сторонами підтверджено, що станом на 31.12.2022 фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення прав вимог за реєстром прав вимоги № 175 від 05.05.2022 за договором факторингу № 28/1118-01. Вказаний акт звірки також містить підписи сторін. Тобто, ТОВ «Таліон Плюс» дотримано обумовлений сторонами порядок сплати фінансування за договором факторингу від 28.11.2018 (а.с. 23).
Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передано ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 за кредитним договором № 445387919 від 15.02.2022 у межах строку дії договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».
Аналогічна згода була досягнута в Договорі факторингу від 30.10.2023 № 30/1023-01(п.1.3.), Договорі факторингу від 11.07.2025 № 11/07/25-Е.
Апеляційний суд висновує, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру прав вимог та не пов`язано з оплатою за договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк. Слід зазначити, що встановлений порядок оплати не впливає на перехід права вимоги за кредитним договором. Це також є ознакою договору відступлення права вимоги (цесії), передбаченого п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, і не свідчить про відсутність права вимоги у позивача, яке він набув на підставі вищевказаних договорів, за якими право вимоги було передано на умовах відстрочення платежу, що, у свою чергу, відповідає правовим висновкам, висловленим у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та від 08.08.2023 у справі №910/8115/19.
Договір факторингу є рамковим, передача прав вимоги відбувається за реєстрами, підписання реєстру і є моментом переходу права.
Реєстр прав вимоги, відповідно до якого був включений кредитний договір № 445387919 від 15.02.2022, підписано до виникнення зобов`язання, що підтверджує дійсність передачі. Аналогічно, перехід прав відбувався і для наступних договорів факторингу від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», далі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та до ТОВ «ФК «Ейс».
Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.01.2026 у справі №727/2790/25 підтверджує, що майбутня вимога індивідуалізується на момент виникнення, рамковий договір факторингу з пролонгаціями дозволяє передачу прав за реєстрами після виникнення зобов`язання, підписання реєстру засвідчує перехід права. Презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) діє, доки договір не визнаний недійсним судом.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).
Суд першої інстанції не врахував, що договори факторингу не визнані недійсними, в установленому порядку не оскаржувались та є чинні на момент передачі, а реєстри підписані після укладення кредиту.
Тобто, з огляду на наведені умови укладеного 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу, строк дії якого неодноразово продовжувався шляхом укладення між сторонами вищевикладених додаткових угод, підтвердженням факту відступлення права вимог за вказаним договором факторингу є безпосередньо підписання сторонами реєстру прав вимог, що в свою чергу засвідчує передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, що обумовлено сторонами в укладеному 28.11.2018 договорі факторингу № 28/1118-01.
У матеріалах справи відсутні докази оспорення відповідачем договорів факторингу в частині відступлення права вимоги за її кредитним зобов`язанням, тому з урахуванням презумпції правомірності правочину суд апеляційної інстанції вважає, що відступлення (продаж) права вимоги та майнових прав не суперечить вимогам ст. 514, 1077 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підтвердження факту переходу права вимоги за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року укладеного між кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» та відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення вимог ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Матеріалами справи підтверджується, що 15.02.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 445387919 в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора (а.с. 57 зворот), що підтверджується алгоритмом дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів та довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства (а.с.67, 68), що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».
У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним і у судовому порядку не оскаржувався, а відповідачем ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору № 445387919 від 15.02.2022.
Крім того, апеляційний суд враховує, що ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час її апеляційного перегляду відповідач ОСОБА_1 не заперечував факту укладення кредитного договору.
Факт перерахування відповідачу коштів у розмірі 13 900,00 грн підтверджується довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 28.06.2025 (а.с. 58) та платіжними дорученнями від 15.02.2022 (а.с. 69, 69 зворот).
Крім того, факт перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача ОСОБА_1 також підтверджується відповіддю АТ «Універсал Банк» від 12.05.2026, наданої на запит суду (а.с. 85).
Неналежне виконання умов договору відповідачем призвело до виникнення заборгованості, яка була нарахована первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в межах строку дії договору у сумі 20 761,04 грн.
Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 927495589 від 09.11.2021 недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.
Із врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору № 445387919 від 15.02.2022.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору № 445387919 від 15.02.2022 та наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.
Перевіряючи аргументи скарги щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі, апеляційний суд враховує наступне.
Пунктами 2.3, 2.4, 2.5 кредитного договору встановлено, що кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 5 000,00 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 25.02.2025. Другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим Договором. Загальна сума кредиту за цим договором складається з сум кредиту за всіма наданими траншами, що отримані позичальником протягом всього строку дії договору.
Розділом 3 договору передбачені умови дисконтного періоду кредитування та пролонгації.
Позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 10 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.
Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду та, кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Для здійснення першої пролонгації за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані проценти за перші 10 днів дисконтного періоду у розмірі 1 010,00 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.
Згідно п. 7.1 кредитного договору на момент укладення цього договору, сторони дійшли згоди, що сума кредиту за всіма наданими траншами має бути повернена кредитодавцю не пізніше дати закінчення дисконтного періоду кредитування - 25.02.2022, а саме не пізніше ніж через 10 днів від дати отримання першого траншу позичальником.
Пунктом 7.2 кредитного договору передбачено, що дата повернення кредиту, що вказана в п. 7.1. договору, переноситься, а вказаний строк кредитування продовжується при настанні наступних відкладальних обставин:
у разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту кожен раз переносяться на нову дату закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахувану відповідно до правил цього договору;
у разі якщо позичальник продовжує користуватись кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Згідно п. 7. 3 кредитного договору проценти за договором сплачуються в наступному порядку:
протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування. вирахуваної відповідно до правил цього договору;
після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.
Положеннями 8.3, 8.4 кредитного договору передбачено, що за умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах пункту 8.5. договору, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (далі - базова процентна ставка). Зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних. що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.
У п. 8.5 кредитного договору сторони погодили, що загальні витрати за кредитом та загальна вартість кредиту може бути змінена в сторону зменшення, в порівнянні з описаним в п. 8.3 та. п. 8.12. договору, при умові виконання позичальником однієї з описаних нижче умов, а саме:
якщо позичальник здійснить повернення всієї суми отриманого кредиту до закінчення строку дисконтного періоду, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування кредитом будуть визначається за процентною ставкою 737,30 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,02 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним (далі - дисконтна процентна ставка);
якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів та здійснить повернення всієї суми отриманого кредиту до закінчення строку дисконтного періоду (з урахуванням всіх пролонгацій), то зобов`язання позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування кредитом за період від дати видачі кредиту до 25.02.2022 (включно) будуть визначатися на умовах п. 8.5.1. договору за дисконтною процентною ставкою, а з наступного дня після 25.02.2022 за ставкою 735,81 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,02 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним (далі - індивідуальна процента ставка). У разі здійснення позичальником двох та більше пролонгацій кредитодавець може зменшити розмір індивідуальної процентної ставки у наступних періодах пролонгації. Про порядок надання додаткових знижок і про їх розмір позичальник інформується в особистому кабінеті.
Припис абзацу 2 ч. 1 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як вбачається з розрахунків заборгованості, що містяться у матеріалах справи, позичальнику ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування кредитом у період з 15.02.2022 по 25.02.2022 у розмірі 280,78 грн на день, загалом 2 807,80 грн; за 01.03.2022 нараховувались проценти у розмірі 1 768,08 грн; з 02.03.2022 по 03.03.2022 нараховувались проценти у розмірі 414,22 грн на день, що складає 828,44 грн; з 11.04.2022 по 30.04.2022 нараховувались проценти у розмірі 27,80 грн на день, що складає 556,00 грн; з 01.05.2022 по 15.05.2022 проценти нараховувались у розмірі 83,40 грн на день, що складає 1 251,00 грн; з 16.05.2022 по 25.05.2022 проценти нараховувались у розмірі 280,78 грн на день, що складає 2 807,80 грн (а.с. 43, 44).
Згідно виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 445387919 від 15.02.2022 ОСОБА_1 , сума заборгованості перед ТОВ «ФК «Ейс» станом на 26.12.2025 складає 20 761,04 грн, з яких: 13 900,00 грн - заборгованість за сумою кредиту, 6 861,04 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с.44).
Відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростований належними доказами та не надано власного розрахунку або доказів на підтвердження не укладення кредитного договору та користування кредитними коштами.
Апеляційний суд враховує також, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували погашення заборгованості на рахунок первісного кредитора чи його правонаступників.
Оскільки відповідачем фактично отримані та використані кредитні кошти в добровільному порядку не повернуті, тому колегія суддів апеляційного суду приходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь кредитора ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості у розмірі 20 761,04 грн.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 445387919 від 15.02.2022 у загальному розмірі 20 761,04 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 900,00 грн та зі сплати нарахованих відсотків у розмірі 6 861,04 грн.
Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «Ейс» у повному обсязі.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.
З урахуванням задоволення позовних ТОВ «ФК «Ейс» у повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 662,40 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 3 993,60 грн за апеляційний розгляд справи.
Крім того, в апеляційній скарзі, ТОВ «ФК «Ейс» просило здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених ТОВ «ФК «Ейс» під час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційним судом.
У позові ТОВ «ФК «Ейс» просили стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 6 000,00 грн за апеляційний розгляд справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано ордер про надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Ейс» адвокатом Соломко О. В. серії АІ № 2004323 (а.с. 12), Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 (а.с. 45), Додаткову угоду № 25770936666 від 01.09.2025 (а.с. 46), акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 (а.с. 47), Протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 (а.с. 45 зворот).
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції ТОВ «ФК «Ейс» надано Акт прийому-передачі наданих послуг від 02.06.2026 (а.с. 106).
Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У встановлений судом строк відповідачем ОСОБА_1 клопотання про зменшення витрат на правову допомогу подано не було.
ТОВ «ФК «Ейс» в передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 6 000,00 грн за апеляційний розгляд справи.
Проте, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, зважаючи на знаходження на розгляді у судах різних інстанцій значної кількості таких справ, що свідчить про їх однотипність та шаблонність позовів в такій категорій справ, а також враховуючи, що справа не є складною, є малозначною, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 3 000,00 грн та понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.
Керуючись ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», задовольнити.
Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2026 року, скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Договором кредитної лінії № 44587919 від 15 лютого 2022 року в розмірі 20 761,04 грн, з яких: 13 900,00 грн - заборгованість за сумою кредиту, 6 861,04 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції, а також судовий збір у розмірі 3 993,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн за апеляційний розгляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 30.06.2026.
Головуючий О. В. Разгуляєва
Судді Н. В. Висоцька
О. В. Любчик
Оригінал: reyestr.court.gov.ua