Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №766/7206/25 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/7206/25

н/п 2/766/6358/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

03.06.2026 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючої судді Шестакової Я.В.

за участі секретаря Сивкович О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача у травні 2025 року звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з останньої заборгованість за договором позики у розмірі 13000,00 дол. США, що еквівалентно 364130,00 грн., пеню в сумі 2017280,20 грн., інфляційне збільшення боргу в сумі 60191,28 грн., 3% річних в сумі 16550,46 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15 квітня 2021 року було укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 13 000 доларів США, а відповідач зобов`язалася повернути зазначену суму не пізніше 01 жовтня 2021 року. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, передавши відповідачу обумовлені кошти, однак остання взяті на себе зобов`язання не виконала та суму позики у встановлений договором строк не повернула.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу про повернення боргу, яка залишилася без задоволення, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики та понесені судові витрати.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 23.05.2025 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22.07.2025 року витребувано оригінал письмового доказу.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27.01.2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися. На адресу суду від представника позивача надійшла заява про підтримання позовних вимог, розгляд справи за його відсутності за наявними в справі доказами, не заперечував проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явилася повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, зокрема шляхом неодноразового направлення судових повісток про виклик за відомим суду зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем її проживання.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку.

Відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 82-1 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, установлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» .

Отже, відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачу вручена.

Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористалася. Документів, що підтверджують поважність причин її відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

За таких обставин, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність сторін, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. ст. 280, 281 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального не здійснюється.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що між 15.04.2021 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , як Позикодавцем, та ОСОБА_2 як Позичальником, укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Казачковою М.О. за реєстровим № 788.

За умовами вказаного Договору позики, Позичальник отримав у власність від Позикодавця в особі представника, а Позикодавець в особі представника передав у власність позичальникові гроші в сумі 13000,00 дол. США, що на момент укладення договору за курсом НБУ становить еквівалент 364130,00 грн. (п. 1 Договору).

Відповідно до п. 2 Договору, Сторони за цим Договором домовились про те, що: повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 01.10.2023 року; виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою за місцем проживання Позикодавця або за іншою адресою, вказаною Позикодавцем, особисто позичальником або шляхом зарахування грошової суми на банківський рахунок Позикодавця.

Згідно п. 3 Договору, Позичальник вправі повернути суму позики достроково, а Позикодавець зобов`язується прийняти повернуті грошові кошти раніше визначеного у пункті 2 цього договору кінцевого терміну.

У відповідності до п. 4 Договору, при неповерненні суми позики своєчасно (тобто 01.10.2023 року) Позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимгати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати одного проценту пені від всієї суми позики за кожен день прострочки платежу, починаючи з 02.10.2023 року.

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 умов Договору позики, 14.04.2025 року представником позикодавця на адресу відповідача направлено Досудову вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 13000,00 дол. США протягом 7 календарних днів.

Статтею 1047 ЦК України передбачена письмова форма укладення договору позики.

У постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63 цс письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмету позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Наявність у позивача оригіналу Договору позики від 15.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Казачковою М.О. за реєстровим № 788, є належним та допустимим доказом як факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 позики та його волевиявлення у строк до 01.10.2023 року повернути борг, так і невиконання відповідачем даного боргового зобов`язання у повному обсязі.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

На час розгляду справи відповідачем до суду не надано доказів часткового або повного виконання зобов`язання з повернення коштів ОСОБА_2 за договором позики від 15.04.2021 року № 788.

Згідно інформації, розміщеної на офіційному інтернет-представництві Національного банку України, офіційний курс гривні щодо долара США станом на дату виконання зобов`язання 01.10.2023 року складає 36,5686 гривень за 1 долар США.

При цьому, при зверненні до суду із даним позовом представником позивача зазначено еквівалент 13000,00 дол. США – 364130,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 13000 дол. США, що еквівалентно 364130,00 гривень.

За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Три проценти річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Дана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц.

Таким чином, починаючи з 01.10.2023 року відповідач повинен сплатити позивачу суму боргу за розпискою з виплатою 3 відсотків річних.

При розрахунку 3% річних суд виходить з наступного: кількість днів користування коштами з 01.10.2023 року по 12.05.2025 року становить 590 днів. Загальна сума 3% річних за вказаний період становить 17657,81 гривень (765173,60 х 238 день х 3:100/365 = 17657,81 грн.), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Проте, оскільки позивачем заявлено суму 3% річних до стягнення з відповідача на користь позивача у розмірі 16550,46 грн., то на підставі вищевикладеного, позовна вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання суд зазначає наступне.

За загальним правилом грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч.ч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові кошти, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц викладено правовий висновок про те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях (постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 6-771цс15, постанова Верховного Суду України від 18.05.2016 року у справі № 6-474цс16, постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 6-1672цс16, постанова Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі № 6-284цс17).

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 зазначено, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 520/16692/16-ц вказано, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 305/1233/21.

З огляду на викладене, предметом розгляду в справі виступає порушення грошового зобов`язання в іноземній валюті (13000,00 дол. США), суд приходить до висновку, що норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції не поширюються на випадки такого виду прострочення грошового зобов`язання, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти на момент здійснення платежу за основним боргом, а тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з ОСОБА_4 пені за прострочення грошового зобов`язання суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 758/16162/19 про стягнення заборгованості за договором позики зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)». У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19, вказано, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що позивач просив стягнути з відповідача пеню за невиконання умов договору позики та додаткового договору до нього від 01 серпня 2017 року. Умовами договору позики, укладеного 01 серпня 2017 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником), передбачено зобов`язання ОСОБА_2 повернути позикодавцю борг до 30 травня 2018 року, а пеня нарахована позивачем після настання строку повернення позики. Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для стягнення з позичальника пені за невиконання умов договору позики та додаткового договору до нього від 01 серпня 2017 року, яка нарахована позикодавцем після настання строку платежу (повернення позики) - 30 травня 2018 року, немає, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17, провадження № 61-12636св21; від 02 серпня 2023 року у справі № 758/13264/19, провадження № 61-42св22. Наведена судова практика Верховного Суду щодо порядку обчислення пені є незмінною».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 463/3981/22 зроблено висновок, що: «у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. З аналізу наведених постанов Верховного Суду вбачається, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України. Разом із тим, суди правильно вказали, що ОСОБА_1 позовних вимог до відповідачів про стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не заявляв. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 463/4501/18 (провадження № 61-14778св19), від 08 січня 2025 року у справі № 463/7183/22 (провадження № 61-17598св23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Крім того, у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2024 року у справі № 463/2517/22 (провадження № 61-5646св24) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання колегія суддів погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, та вказала, що позивач по суті тлумачить норми матеріального права на власний розсуд, а наведені ним у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів про відмову в позові. Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною».

Відповідно до Договору позики від 15.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Казачковою М.О. за реєстровим № 788, повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 01.10.2023 року (пп. «а» п. 2 Договору).

П. 4 Договору передбачено, що при неповерненні суми позики своєчасно (тобто 01.10.2023 року) позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати одного проценту пені від усієї суми позики за кожен день прострочки платежу, починаючи з 02.10.2023 року.

Отже, строк виконання зобов`язання за договором позики щодо повернення суми позики настав 01.10.2023 року. Після спливу цього строку позикодавець втрачає право на нарахування передбачених договором процентів та пені, оскільки договірні санкції можуть нараховуватися лише в межах строку дії відповідного зобов`язання. Натомість у разі прострочення виконання грошового зобов`язання права та законні інтереси кредитора забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України, якою передбачено право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми. Розрахунок пені за прострочення виконання зобов`язань позивачем здійснено за період з 02.10.2023 по 07.04.2025 року. У той же час, як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з цим позовом позивач реалізував зазначене право, заявивши вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_2 кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, відповідач, в свою чергу, відомостей, що заборгованість погашена чи свого розрахунку заборгованості суду не надав, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 13000,00 дол. США заборгованості за тілом позики, що на день надання позики еквівалентно 364130,00 грн., а також 16550,46 грн. – 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що сторонами не заявлено клопотань про звільнення від сплати судового збору та відсутні підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд здійснює розподіл судових витрат відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції № 1601 від 15.04.2025 року встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 15140,00 грн.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які в даному випадку складають (380680,46/2458152,40*100)= 15,49 %, отже 2345,19 грн.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Практика Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява №19336/04, зроблено висновок, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі № 922/1964/21).

Крім цього, підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі може бути ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом (постанова Верховного Суду від 05.06.2018 року по справі № 904/8308/17).

На підтвердження отриманих правничих послуг представник позивача надав суду: копію ордера серії АР № 1234108 від 14.04.2025 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 002993, копію Договору № 161 про надання правничої (правової) допомоги від 27.04.2025 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач очікує понести наступні витрати, пов`язані з розглядом справи: підготовка та подання досудової вимоги – 4000,00 грн., підготовка позовної заяви про стягнення грошових коштів – 20000,00 грн., підготовка відповіді на відзив (у разі подання відзиву на позовну заяву відповідачем) – 12000,00 грн., судове засідання, орієнтовно 3 – 12000,00 грн. (12000,00/3 = 4000,00 грн.)

При цьому судом враховано, що така послуга як підготовка відповіді на відзив позивача не надавалися, а участь позивача була забезпечена 27.01.2026 року в режимі ВКЗ, а, отже, орієнтовний розмір заявлених до відшкодування відповідачем витрат складає 28000,00 грн.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Врахувавши характер спірних правовідносин, складність справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) і часу, витраченого на виконання цих робіт (послуг), пропорційність задоволених вимог, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4337,20 грн. (28000,00*15,49%).

Керуючись ст.ст. 202, 207, 526, 610, 626, 639, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 81, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265,280-283,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Казачковою М.О. за реєстровим № 788, у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) доларів США, що еквівалентно 364130 (триста шістдесят чотири тисячі сто тридцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 16550 (шістнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят) гривень 46 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2345 (дві тисячі триста сорок п`ять) гривень 19 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4337 (чотири тисячі триста тридцять сім) гривень 20 копійок у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним Кодексом не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 03.06.2026 року

СуддяЯ. В. Шестакова