Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №607/6375/24 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/6375/24Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/661/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря — Хоміцької С.О.

без сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу № 607/6375/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2026 року, повний текст якого складено 03 квітня 2026 року, ухваленого суддею Ромазаном В.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Споживчий центр” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Споживчий центр” про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

у березні 2024 року ТзОВ “Споживчий центр” звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 18.04.2023-100000746 від 18.04.2023 в розмірі 16960 грн, а також понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 18.04.2023 між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 18.04.2023-100000746, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 8000 грн строком на 14 днів. Вказує, що ОСОБА_1 електронним цифровим підписом підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти в розмірі 8000 грн, а отже акцептував умови договору. ТзОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі, в свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 16960 грн, з яких: 8000 грн заборгованість по тілу кредиту, 8960 грн заборгованість за відсотками.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд із зустрічним позовом до ТзОВ “Споживчий центр” про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним кредитного договору (оферти) № 18.04.2023-100000746 від 18.04.2023, а обов`язок щодо повернення коштів відсутнім.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказує на те, що він із ТзОВ «Споживчий центр» жодного договору не укладав, договір не підписував, жодних коштів не отримував, про його існування йому нічого не було відомо. ТзОВ «Споживчий центр» не дотрималося порядку укладення електронного договору, встановленого ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема порядок акцептування пропозиції не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно із яким відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такою пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 зазначеного Закону.

Матеріали справи не містять жодних підтверджень, що спірний договір був акцептований сторонами, в порядку передбаченому законом, цей договір підписав ОСОБА_1 , розумів його та погодився з отриманням грошових коштів на умовах визначених у договорі, договір містив умови щодо кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки у зазначеному договором розміру. Вважає, що спірний договір порушує публічний порядок, оскільки він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, а саме право власності позивача. Також, спірний договір є несправедливим в розумінні п. 11 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є несправедливими зокрема умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2026 року позовну заяву ТзОВ “Споживчий центр” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №18.04.2023-100000746 від 18 квітня 2023 в розмірі 14720 грн, а також 2102,40 грн судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із позовом в суд, пропорційно до задоволених позовних вимог.

У решті вимог первісного позову, відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Споживчий центр» про захист прав споживачів, відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити та задовольнити вимоги зустрічного позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що виписка яка долучена позивачем до позову не містить обов`язкових відомостей щодо первинних документів встановлених чинним законодавством, тому не може слугувати належним доказом по справі.

Також зміст виписки не дозволяє, по-перше, ідентифікувати рух по рахунку саме кредитних коштів, а не власних коштів відповідача, по-друге, встановити вхідний залишок коштів на рахунку, по-третє, підтвердити факт наявності кредитного ліміту або його перерахування банком на рахунок відповідача.

Жодних кредитних правовідносин у позивача з відповідачем немає, будь-яких договорів із ТзОВ “Споживчий центр” відповідач не укладав, жодних договорів не підписував.

Матеріали справи не містять жодних підтверджень, що договір був акцептований сторонами, в порядку, передбаченому законом.

У кредитному договорі зазначено особу відповідача, номер телефону, електронну адресу, однак зазначена інформація не відповідає дійсності і не свідчить про проходження позичальником повної ідентифікації.

Крім того, картку, на яку нібито були зараховані кредитні кошти, відповідач ніколи не відкривав та карткою даного банку ніколи не користувався, картка не прив`язана до фінансового номеру, що унеможливлює підтвердження проведення операції по замовленню кредитного договору.

В матеріалах, доданих до позовної заяви, відсутній меморіальний ордер, який підтверджує факт передачі позивачем відповідачу кредитних коштів за договором про надання споживчого кредиту. Відповідач факт використання кредитних грошових коштів заперечує.

Представник ТзОВ “Споживчий центр” - Чехун Ю.В. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначила, що відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність нарахування заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.

Оскільки ТзОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Крім того, відповідач у апеляційній скарзі заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору.

Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.

ОСОБА_1 повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, однак вона повернулась на адресу Тернопільського апеляційного суду як не отримана з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується випискою Укрпошти за штрих кодом R067175072869.

Згідно з пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

ТзОВ “Споживчий центр” повідомлялось про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 18.04.2023 року між ТзОВ «Споживчий центр» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір (оферту) № 18.04.2023-100000746, шляхом підписання заявки електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, що є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі 8000 грн, строком на 42 дні на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (т. 1 а.с. 35-45).

Згідно із п. 2.2. пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови:

2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на веб-сайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті Кредитодавця;

2.2.2. заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем;

2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Сума кредиту складає 8000 грн. Строк на який надається кредит 42 днів з дати його надання. Дата повернення кредиту 29.05.2023. (пункти 2, 3, 4 Заявки)

Відповідно до п. 6 заявки, визначено, що черговий період користування кредитом кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду. Період користування ставкою «Економ» - період фактичного користування кредитом, протягом якого застосовується фіксована процентна ставка «Економ», який розпочинається в день, наступний за днем сплати позичальником повністю всіх процентів, нарахованих на дату платежу та закінчується через 14 днів. Ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ». Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ».

Пунктом 11 заявки передбачено, що неустойка складає 160 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Вказані умови надання кредиту знайшли своє відображення у відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яку підписано відповідачем-позивачем електронним підписом за допомогою електронного ідентифікатора С484 (пункти 2, 3, 4, 6, 11 примірної відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт).

Крім цього у вказаній пропозиції ОСОБА_1 підтвердив, що він однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 18.04.2023-100000746 від 18.04.2023, з яким він попередньо уважно ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаній заявці та оферті. Відповідач вказав реквізити належного йому електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором: 4149-49хх-хххх-3298.

Також, відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором підписано Паспорт споживчого кредиту, у якому відображені інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача (розділ 3 у якому вказано суму кредитування 8000 грн, строк кредитування, мета отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту), інформація щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача (процентна ставка відсотків річних 730%, тип процентної ставки фіксована, загальні витрати за кредитом 6720 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування кредитом 14720 грн., реальна процентна ставка, відсотків річних 75979%), порядок повернення кредиту (кількість та розмір платежів, їх періодичність), додаткова інформація (наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, неустойка за невиконання/неналежне виконання споживачем грошових зобов`язань з повернення кредиту 160 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання) (т. 1 а.с. 27-33).

Крім цього, ОСОБА_1 підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора С484 Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №18.04.2023-100000746 від 18.04.2023, укладений між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , у якій зазначено дата видачі кредиту, кількість днів, сума кредиту за договором, проценти за користування кредитом 6720 грн, види платежів за кредитом (т. 1 а.с. 34).

Надання кредиту відповідачу підтверджується інформацію наданою АТ КБ «Приват банк» від 16.12.2025 №20.1.0.0.0/7-251211/41196-БТ, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 та підтверджено зарахування коштів на неї 18.04.2023 на вказану суму. Крім цього, зазначені обставини знайшли своє відображення у виписці наданої зазначеним банком за 18.04.2023 (т. 2 а.с. 65, зворот а.с. 66).

Із довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №18.04.2023-100000746 від 18.04.2023 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 16960 грн, яка складається із: 8000 грн основний борг, 8960 грн проценти, які нараховано за період з 18.04.2023 по 29.05.2023 (т. 1 а.с. 49).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір №18.04.2023-100000746 від 18.04.2023, підписаний ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора С484, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Кредитний договір є чинним, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 18.04.2023 року між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Щодо вимог ТзОВ «Споживчий центр» про стягнення із ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами, то оскільки, період кредитування згідно умов кредитного договору був визначений сторонами 42 дні, відтак загальний розмір нарахованих ОСОБА_1 відсотків буде складати 6720 грн (160х42) у відповідності до Паспорту споживчого кредиту та Паспорт споживчого кредиту та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №18.04.2023-100000746 від 18.04.2023, підписаних ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора С484 .

Відмовляючи у задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції вважав, що доводи ОСОБА_1 про те, що він не отримував кредитних коштів спростовуються первинними документами наданими АТ КБ «ПриватБанк», а тому суд розцінює такі доводи як зловживання процесуальними правами, оскільки вони спрямовані на перешкоджання розгляду справи, шляхом введення суд в оману щодо фактичних обставин справи.

Крім цього, ТзОВ “Споживчий центр” при укладенні спірного договору із ОСОБА_1 не допущено порушень вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, із огляду на таке.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

У відповідності до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України та частиною першою статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі статті 8 вищевказаного Закону, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 10.01.2021 у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до статей 76, 81, 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини, що мають значення для справи; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 18.04.2023-100000746 від 18.04.2023 був укладений між сторонами в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію». Пропозиція про укладення кредитного договору, заявка до договору та акцепт позичальника містять істотні умови кредитування, зокрема суму кредиту, строк користування ним, дату повернення, розмір процентних ставок, порядок нарахування процентів, графік платежів та порядок виконання зобов`язань. Відповідач, використавши одноразовий ідентифікатор С484, підтвердив прийняття пропозиції кредитодавця та погодився з умовами договору, що свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору у належній письмовій, електронній формі.

Отже, 18.04.2023 підписавши електронним одноразовим ідентифікатором С484 кредитний договір, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання своєчасно повернути кредит та проценти за користування кредитом в порядку, передбаченому цим договором.

Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача (розділ 3), у якому вказано суму кредитування 8000 грн, строк кредитування, мета отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту), інформація щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача (процентна ставка відсотків річних 730%, тип процентної ставки фіксована, загальні витрати за кредитом 6720 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування кредитом 14720 грн, реальна процентна ставка, відсотків річних 75979%), порядок повернення кредиту (кількість та розмір платежів, їх періодичність), додаткова інформація (наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, неустойка за невиконання/неналежне виконання споживачем грошових зобов`язань з повернення кредиту 160 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання).

Враховуючи наведене не заслуговують на увагу посилання заявника на те, що він жодних кредитних правовідносин із позивачем немає, будь-яких договорів із ТзОВ “Споживчий центр” відповідач не укладав, жодних договорів не підписував.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що належним та допустимим доказом передання відповідачу грошових коштів в кредит є меморіальний ордер, однак такого документу матеріали справи не містять, є необґрунтованими, оскільки факт перерахування кредиту підтверджується квитанцією системи LIQPAY, відповідно до якої 18.04.2023 о 11:22 на платіжну картку № НОМЕР_2 було успішно перераховано 8000 грн із призначенням платежу: «Видача за договором № 18.04.2023-100000746». Таким чином, позивач виконав свій обов`язок за кредитним договором щодо надання відповідачу кредитних коштів (т. 1 а.с. 48).

Аналогічні відомості містяться в інформації наданій АТ КБ «Приват Банк» від 16.12.2025 №20.1.0.0.0/7-251211/41196-БТ, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 та підтверджено зарахування коштів на неї 18.04.2023 на вказану суму. Крім цього, зазначені обставини знайшли своє відображення у виписці наданої зазначеним банком за 18.04.2023.

Посилання заявника на недоведеність належності ОСОБА_1 платіжної карти № НОМЕР_3 хх-хххх-3298, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б спростовували зазначені обставини.

Колегія суддів враховує, що у заявці до кредитного договору ОСОБА_1 самостійно зазначив реквізити електронного платіжного засобу № 4149-49хх-хххх-3298, на який підлягали перерахуванню кредитні кошти.

Ідентифікація ОСОБА_1 на веб-сайті кредитодавця здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, фінансового номера телефону та номера платіжного засобу, на який необхідно перерахувати кошти. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 234/7159/20 та від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20.

Отже, доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. При цьому, докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2026 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 червня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома