Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №307/4534/25 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/4534/25

Провадження № 2/307/1679/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І. при секретарі Ком`яті Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги мотивує тим, що в квітні 2025 року до нього додому прийшла колишня сусідка - відповідачка ОСОБА_2 та попросила в нього та його дружини в борг 25000 євро та 7000 доларів США, які їй потрібні були для погашена боргу за придбаний будинок та проведення капітального ремонту в будинку в АДРЕСА_1 , пообіцявши повернути грошові кошти до жовтня 2025 року. Відповідачці ОСОБА_2 вони довіряли, не боячись того, що вона не поверне борг, так як раніше вони з дружиною позичали сім`ї ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 10000 доларів США згідно боргової розписки, які вона повернула у вересні 2025 року. Він особисто у власному будинку, що розташований в АДРЕСА_2 , надав позивачці ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 25000 тисяч Євро та 7000 доларів США, на пачках яких його дружина написала кількість на листок. Крім цього, ОСОБА_2 перерахувала грошові кошти в його та дружин присутності, після чого поставила їх в поліетиленовий пакет чорного кольору та пішла додому. В борговій розписці та усно ОСОБА_2 обіцяла повернути грошові кошти до 30 жовтня 2025 року, однак замість виконання боргового зобов`язання, чи укладення розстрочки виплати боргового зобов`язання, вона виїхала за кордон до чоловіка і у телефонному режимі відмовилася від виконання свого зобов`язання. Крім цього вона стала заявляти, що позивач дав їй тільки 13000 євро та 1000 чи 1500 доларів США, а не ту суму, яку вона вказала в борговій розписці. 06 листопада 2025 року він направив відповідачці ОСОБА_2 письмову пропозицію щодо повернення боргу в строк, згідно її розписки, так як намагався врегулювати спір в позасудовому порядку, однак грощові кошти ОСОБА_2 так і не повернула.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 1516516,20 гривень, сплачений судовий збір в розмірі 15140 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.

Представник відповідачки ОСОБА_2 , - адвокат Поковба В.В. надіслав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 ніякого договору позики не має. Оставини які викладені у позовній заяві, є вигаданими. В кінці липня 2025 року позивач ОСОБА_1 , який є родичем відповідачки ОСОБА_2 по чоловіку, прийшов до ОСОБА_2 , додому ввечері та попросив її взяти на зберігання чорний пакет з грошима, мотивуючи це тим, що йому необхідно їхати на заробітки. На неодноразові прохання ОСОБА_1 відповідачка ОСОБА_2 , знаючи, що його жінка зловживає алкогольними напоями, прийняла вказаний пакет, при цьому його не відкривала, грошові кошти не перераховувала, так як довіряла позивачу ОСОБА_1 та поклала грошові кошти в сейф, в якому зберігала і власні кошти. В подальшому ОСОБА_2 виїхала за кордон та в кінці серпня повернулася додому. 03 вересня 2025 року, зранку, близько 09 години, додому до ОСОБА_2 прибув позивач ОСОБА_1 з дружиною та почали вимагати повернути кошти в сумі 25000 євро та 7000 доларів США, які нібито ОСОБА_1 залишив на зберігання ОСОБА_2 . Вимога повернути саме 25000 євро та 7000 доларів США, а не чорний пакет з грошовими коштами насторожила ОСОБА_2 через те, що коли пакет передавався, кошти не перераховувалися, а сама товщина пакету не відповідала візуально сумі коштів, які від ОСОБА_2 просили повернути, тому ОСОБА_2 сказала, що пакету вдома з коштами немає та поверне його пізніше, на що позивач ОСОБА_1 запропонував зустрітися о 10 годині в кабінеті у адвоката Коржука І.І., на що ОСОБА_2 погодилася. Перерахувавши грошові кошти, які знаходились у сейфі у чорному пакеті, в наявності було 12500 євро та 3000 доларів США. Також, відповідачка ОСОБА_2 перерахувала власні грошові кошти, які були всі на місці, після чого зателефонувала своєму чоловікові, та розповіла ситуацію, яка з нею трапилась, припустивши, що кошти могли бути викрадені, однак чоловік сказав, що оскільки їх кошти на місці, а також у пакеті ОСОБА_1 є кошти. то гроші ніхто не викрадав, а їх було лише стільки, скільки є. Потім сказав йти до ОСОБА_3 та пояснити про всі ці обставини. На 10 годину ОСОБА_2 прибула до кабінету адвоката Коржука І.І., де вже був ОСОБА_1 та його дружина. Відповідачка ОСОБА_2 намагалася пояснити адвокату Коржук І.І. про те, що кошти в борг не брала, а ОСОБА_1 передав пакет на зберігання, при цьому кошти вони не перераховували. У пакеті на даний час є 12500 євро і 3000 доларів, однак ОСОБА_3 це не слухав, погрожував кримінальною відповідальністю та пояснив, що можуть надати термін строком на місяць, щоб ОСОБА_2 повернула кошти, інакше буде мати проблеми, так як вони порушать відносно неї кримінальну справу. Під тиском адвокат Коржук І.І. змусив написати її розписку про те, що ОСОБА_2 поверне кошти у сумі 25000 євро та 7000 доларів США, яку на даний час використовують як доказ боргу перед ОСОБА_1 . Крім цього, представник відповідачки Літвін Т.І. зазначає, що боргова розписка не відповідає вимогам ст.1047 ЦК України, так як не містить дати складання та чітко не зазначено, що вказані кошти отримані саме у борг. Просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просять їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у поданому відзиві, та просять в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши всі обставини справи, заслухавши учасників справи, суд дійшов наступного висновку.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній цивільній справі.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2026 року закрито підготовче провадження в даній цивільній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 квітня 2026 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Поковба В.В. про витребування та приєднання доказів, зупинення провадження в даній цивільній справі було відмовлено.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір позики б/н, за яким сторони погодили умови договору у такій редакції: « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , отримала від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його дружини за спільним договором між ними грошові кошти в сумі двадцять п`ять тисяч євро та сім тисяч доларів США, які зобов`язується йому повернути до 30 жовтня 2025 року, в чому і розписується».

Факт підписання вказаного договору позики, оригінал якого досліджено в судовому засіданні, підтвердила в судовому засіданні також відповідачка ОСОБА_2 , однак заперечує отримання від позивача грошових коштів в позику.

Також встановлено, що оригінал вказаного договору позики №б/н перебуває у позивача ОСОБА_1 , є чинним та відповідачкою ОСОБА_2 не оспорюється.

18 листопада 2025 року адвокатом Коржук І.І. як представником позивача ОСОБА_1 надіслано в адресу відповідачки ОСОБА_2 про досудове врегулювання спору стосовно повернення позики в сумі 25000 євро та 7000 доларів США.

Допитаний як свідок позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що в квітні 2025 року до них з дружиною звернулася сусідка ОСОБА_2 з проханням надати їй в борг грошові кошти, які їй були необхідні для закінчення ремонту в будинку та погашення іншого боргу. Оскільки вони неодноразово позичали ОСОБА_2 грошові кошти, перебуваючи в своєму будинку, він разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 надали ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 25000 євро та 7000 доларів, які були запаковані в двох пакетах по 12500 євро та один пакет, в якому було 7000 доларів США. Перед наданням грошей в борг вони разом перерахували їх два рази. Після отримання грошових коштів в сумі 25000 євро та 7000 доларів США ОСОБА_2 спочатку боргову розписку не писала, так як обіцяла їм, що продасть автомобіль та розрахується з ними. Після цього він поїхав в Чехію та повернувся додому через три з половиною місяці. 02 вересня 2025 року вони з дружиною звернулися до ОСОБА_2 з приводу наданих в борг грошей, на що ОСОБА_2 написала власноручно розписку щодо їх отримання. Також зазначив, що відповідачці ОСОБА_2 ними окремо раніше позичалися 10000 доларів США, про що свідчить письмова розписка, і відповідачкою вони вже повернуті. Ніяких грошових коштів на зберігання відповідачці він не надавав.

Допитана як свідок відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що в середині липня 2025 року до неї звернувся позивач ОСОБА_1 з проханням взяти на зберігання чорний пакет до ранку наступного дня, на що вона погодилася та взяла цей пакет і поклала в себе вдома в сейф. Наступного дня зранку їй зателефонував ОСОБА_1 та сказав, що він поїхав на заробітки в Чехію, попросив її і надалі зберігати цей пакет в себе до його повернення додому, але щоб вона про цей пакет не казала чоловіку та дітям. Про наявність грошей в пакеті ОСОБА_1 їй нічого не казав. В подальшому, 02 чи 03 вересня 2025 року, до неї додому прийшов ОСОБА_1 зі своєю дружиною та попросив повернути йому чорний пакет, який залишив в неї раніше на зберіганні. При цьому, його жінка сказала їй повернути гроші в сумі 25000 доларів США. Вони відкрили чорний пакет, який раніше їй надав для зберігання ОСОБА_1 в якому виявилося 12500 євро та 3000 доларів США. Потім вона написала розписку, що боргує позивачу ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 25000 євро та 7000 доларів США. До приходу ОСОБА_1 та його дружини чорний пакет вона не відкривала та його вміст їй був не відомий. Грошові кошти в сумі 12500 євро та 3000 доларів США так і зберігаються в неї вдома і на даний час, оскільки ОСОБА_1 відмовився їх забрати. Пропозицію добровільно сплатити суму боргу вона отримувала. Перед цим вона з чоловіком позичала в ОСОБА_1 10000 доларів США, які вже повернула.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що в кінці квітня 2025 року вона зі своїм чоловіком ОСОБА_1 в себе в будинку надали в борг ОСОБА_2 25000 євро та 7000 доларів США, які перед цим разом перерахували. Розписку про отримання коштів ОСОБА_2 не надавала, бо вони їй довіряли. Раніше вони вже позичали відповідачці ОСОБА_2 10000 доларів США, які вона повернула. Пізніше ОСОБА_2 написала розписку про отримання від них в борг 25000 євро та 7000 доларів США.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частини перша, друга статті 509 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17, від 08 червня 2022 року у справі № 369/13872/18.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 456/1375/20, провадження № 61-6178ск22, від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, провадження № 61-1307св23.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №128/891/20-ц, від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21, від 04 лютого 2026 року у справі № 459/2030/21).

У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18)).

Дослідивши належним чином надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні доведено факт укладення між ним та відповідачкою ОСОБА_2 договору позики №б/н. згідно якого відповідачка ОСОБА_2 отримала від нього в борг грошові кошти в сумі25000 євро та 7000 доларів США, зі строком їх повернення до 30 жовтня 2025 року, а також неналежне виконання відповідачкою ОСОБА_2 зобов`язання з повернення грошових коштів, що підтверджується перебуванням оригіналу договору позики №б/н у позивача ОСОБА_1 та визнання відповідачкою ОСОБА_2 факту написання та підписання договору позику №б/н.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_6 не виконала належним чином зобов`язання за договором позики №б/н і станом на 16 листопада 2026 року її заборгованість перед позивачем ОСОБА_1 становить 25000 євро, що за курсом НБУ становить 1222067 гривень 50 копійок, та 7000 доларів США, що за курсом НБУ становить 294448 гривень 70 копійок, всього на загальну суму 1516516 гривень 20 копійок, що є заборгованістю за тілом кредиту.

Доводи відповідачки ОСОБА_2 , що грошові кошти, які знаходилися в чорному пакеті, були отримані нею від позивача ОСОБА_1 на зберігання, суд вважає безпідставними, оскільки такі належними та допустимими доказами не підтверджені та спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами: оригіналом договору позики №б/н, підписаним відповідачкою ОСОБА_2 та допитаними в судовому засіданні показами свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , які підтвердили в судовому засіданні факт підписання договору позики відповідачкою та отримання нею в борг грошових коштів, які просить стягнути позивач.

Не заслуговують на увагу також доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки в договорі позики №б/н відсутня дата його укладення, оскільки вказана обставина не свідчить про не отримання відповідачкою від позивача в борг грошових коштів.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позов в межах заявлених позовних вимог слід задовольнити і стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 1516516 гривень 20 копійок заборгованості за договором позики №б/н.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач також просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Представництво у суді позивача ОСОБА_1 здійснював адвокат Коржук І.І. на підставі договору про надання правової допомоги №24 від 08 листопада 2025 року та ордеру на надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу суду надано: розрахунок граничного розміру компенсації на правову допомогу на суму 5000 гривень, квитанцію до прибуткового касового ордеру №24 від 19 листопада 2025 року про сплату Офрім ІД. адвокату Коржук І.І. витрат на правову допомогу в сумі 5000 гривень.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

З урахуванням встановлених обставин, на думку суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 гривень відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 4 пункту 4 статті 137 ЦПК України, та є співмірним, а тому суд дійшов висновку про задоволення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Враховуючи повне задоволення позову, судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 133, 137, 141, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , 1516516 (один мільйон п`ятсот шістнадцять тисяч п`ятсот шістнадцять) гривень 20 копійокзаборгованості за договором позики №б/н, 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок сплаченого судового збору, 5000 (п`ять тисяч) гривень витрат за надання правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , мешканець АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Головуючий В.І. Бобрушко