Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №761/53526/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/53526/25

Провадження № 2/761/7276/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., при секретарі Каніковському Б.А., за участі представника позивача адвоката Шумило Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє опікун ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, треті особи Київський національний університет культури і мистецтв, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про виключення з числа службових квартири та визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року позивачка через свого представника звернулась до суду із позовом, в якому просить виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , якою користується з 1974 року та визнати не неї право власності, оскільки відповідач відмовляється вносити відповідне клопотання до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з огляду на те, що гуртожиток перебуває у державній власності. Вважає, що порушено її право на житло та на володіння майном і з метою недопущення виселення її та членів її сім`ї просить визнати за нею право власності на зазначену квартиру.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025 року справу передано на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.

Ухвалою судді від 30.12.2025 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.

05.01.2026 року позивачем недоліки усунуто.

Ухвалою судді від 14.01.2026 року у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

10.02.2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на позов, в якому відповідач позов не визнає, оскільки МОН не має правових підстав щодо передачі закріпленого за національними закладами (установами) України майна, що перебуває у державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.04.2026 року закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача та треті особи в судове засідання не з`явились, були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріал справи, приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Обґрунтовуючи своїх вимоги, позивачка вказує, що протягом тривалого часу неодноразово зверталась до компетентних органів з питання забезпечення її постійним житлом, але ці звернення не дали позитивних результатів і житло продовжує перебувати у статусі службового.

Правовий статус службового житла визначений Житловим кодексом України, Положенням про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів від 04.02.1988 № 37 «Про службові приміщення».

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЖК України, який діяв на момент виникнення спору, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилом ч.1 ст.122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до статей 119,121 ЖК України перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а також порядок надання службових жилих приміщень, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

В свою чергу, постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року №37 затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення.

Вказаною постановою затверджено також Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).

Пунктом 2 вказаного Положення встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Відповідно до п.3 Положення жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.

Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (п.5 Положення).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

У зв`язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення № 37 підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Судом встановлено, що позивачка з 01.07.1971 року по 2011 рік перебувала у трудових відносинах з Київським державним інститутом культури, який в подальшому було перейменовано в Київський національний університет культури і мистецтв, та працювала на різних посадах в гуртожитку АДРЕСА_2 . (а.с.13-18)

На підставі рішення виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих № 86 від 08.07.1974 позивачці ОСОБА_1 було надано службову квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 19) та видано відповідне посвідчення № 1676 на право зайняття службової житлової площі (а.с. 20).

Вказана квартира закріплена під службову за Київським Державним інститутом культури ім. О.Є. Корнійчука на підставі рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної Ради депутатів трудящих м. Києва від 10.06.1974 року № 727. (а.с. 226)

Наказом від 02.02.1987 року Київського державного інституту культури ім. О.Є. Корнейчука з метою поліпшення житлово-побутових та санітарно-гігієнічних умов ОСОБА_1 , до раніше наданої квартири АДРЕСА_4 , долучено суміжну кімнату № 3 для обладнання кухні та підсобного приміщення. (а.с. 21)

Відповідно до п. 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Аналізуючи наведене вище вбачається, що жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є лише однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.

Між тим, сама лише подача підприємством клопотання про виключення житла зі складу службового не передбачає обов`язку адміністрації приймати позитивне рішення з цього питання. Вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком виконавчого комітету відповідної ради. Прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень.

Сам по собі факт довгострокового проживання позивача не є підставою для виключення спірної квартири з числа службових.

Київський національний університет культури і мистецтв у своїй відповіді від 27.10.2025 року зазначив, що гуртожиток, розташований за адресою АДРЕСА_5 перебуває у державній власності та закріплений за Київським національним університетом культури і мистецтв на праві оперативного управління майном, а тому не підлягає приватизації відповідно до ст. 4 З» «Про приватизацію державного і комунального майна».

Міністерство освіти і науки України у відповіді на адвокатський запит зазначило, що на балансі Київського національного університету культури і мистецтв перебуває будинок гуртожитку за адресою АДРЕСА_5 , а тому Міністерство освіти і науки України не має правових підстав щодо передачі закріпленого за національними закладами (установами) України майна, що перебуває у державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на теперішній час відповідач та третя особа не порушували питання про примусове виселення позивачки та членів її сім`ї із займаного ними житла, перешкоди у користуванні службовим житлом також не створювались.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

При цьому, судом встановлено, що право позивачки на житло не порушено, скільки її не позбавляють можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставиться також питання і про виселення позивачки та членів її сім`ї зі спірної квартири.

За таких обставин підстави для задоволення вимог про виключення квартири з числа службових відсутні, що тягне за собою і відмову в задоволенні вимог про визнання на спірну квартиру права власності, оскільки вони є похідними вимогами від вимог про виключення квартири з числа службових.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 77, 81, 263-265, 315 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє опікун ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, треті особи Київський національний університет культури і мистецтв, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про виключення з числа службових квартири та визнання права власності на квартиру - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 01.07.2026 року.

Суддя Ю.О. Матвєєва

25 червня 2026 року