Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №638/1481/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/1481/25 Головуючий суддя І інстанції Семіряд І. В.

Провадження № 33/818/880/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

захисника – Багамета П.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Олійник О.М. на постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу на користь Держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строк на 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що 20.01.2025 о 13-52 год. ОСОБА_1 керувала транспортним засобом БМВ, д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу, зі згоди водія, за допомогою газоаналізатору Драгер, результати – 1,45 проміле. З результатами була згодна.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням захисником ОСОБА_2 на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу.

В своїй апеляційній скарзі захисник просила скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Свої апеляційні вимоги захисник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції формально розглянув справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка своєчасно та заздалегідь подала обґрунтоване клопотання про відкладення судового розгляду, оскільки перебувала поза межами України, однак бажала прийняти особисту участь в судовому розгляді, оскільки на підтвердження своєї невинуватості, мала докази, які вважала беззаперечними. Крім того, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції розгляну справу за відсутності захисника Олійник О.М., яка ці порушення вважає істотними порушеними права ОСОБА_1 на захист та права бути заслуханою належним та компетентним судом. За таких обставин, апелянт вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з одночасним закриттям адміністративного провадження за п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції сторона захисту підтримала подану ним апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

На підтримку доводів поданої апеляційної скарги захисник посилався на формальний підхід у розгляді цієї справи про адміністративне правопорушення судом першої інстанції, який достеменно знаючи про наявність у сторони захисту доказів, які, на думку апелянта, мали суттєве значення, передчасно ухвалив оскаржуване рішення, що свідчить про істотну неповноту судового розгляду. Такі дії суду першої інстанції, захисник вважає упередженими оскільки безпідставно доводи сторони захисту визнані несуттєвими, а версію стосовно події - неспроможною, що порушує принцип верховенства права у цій справі, що обумовлює скасування оскаржуваного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, в тому числі відомості, що зафіксовані на відеозаписі нагрудних камер працівників поліції, заслухавши доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника., які підтримали апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні доводи не позбавлені правових та процесуальних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд першої інстанції не дотримався всіх вказаних вимог закону. Зокрема, визнаючи ОСОБА_1 винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції не допитавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка завчасно повідомила його про наявність у сторони захисту вагомих та суттєвих доказів, передчасно та без належної оцінки усіх доказів у справі, у тому числі які ОСОБА_1 мала намір надати суду, формально ухвалив судове рішення у цій справі без дотримання вимог ст. 280 КУпАП. При цьому належить врахувати, що суд першої інстанції розглянув справу менше ніж за три місяці від дня складання стосовно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення та мав достатньо часу для розгляду її справи в строк, передбачений ч. 6 ст. 38 КУпАП. Такі дії суду першої інстанції фактично позбавили сторону захисту права бути заслуханою у цій справі незалежним і компетентним судом з правом надавати докази на підтвердження своєї невинуватості, а також своєї версії події правопорушення, яке ставиться їй у провину, що об`єктивно суперечать нормам ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.

Натомість, перевіряючи апеляційну скаргу в межах апеляційних доводів, дотримуючись вимог ст. 280 КУпАП, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, зокрема, відомості протоколу про адміністративне правопорушення, відомості доданого до нього відеозапису, отримавши пояснення сторони захисту, вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП з огляду на наступне.

Зокрема, як вбачається з відомостей оскаржуваного протоколу та доданих до нього відеозапису та рапорту поліцейського, ОСОБА_1 була зупинена працівниками поліції за порушення правил дорожнього руху. При цьому, вбачається, що ОСОБА_1 не відмовлялася від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння та, після проведення контрольного забору повітря, пройшла огляд на стан сп`яніння за допомогою засобів вимірювальної техніки лише з третьої спроби. З того приводу, чому прилад газоаналізатору коректо не спрацьовував під час низки спроб особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, матеріали справи, зокрема відомості рапорту, будь-якої інформації не містять. При цьому, належить врахувати, що мундштук, який використовувся для огляду водія, не змінювався на новий, а повторний контрольний забір повітря працівниками поліції не проводився. Такі суперечності та порушення порядку проведення огляду на місці, поза розумним сумнівом, свідчать на користь обгрунтованості апеляційних доводів. Тим не менш, в акті проведеного огляду та доданої до нього роздруківки результату цього огляду встановлена кількість парів спирту у видихаємому повітрі, яка становить 1,45 проміле, що фактично ототожнюється із значним ступенем сп`яніння. Однак, ознак алкогольного сп`яніння, які були встановлені працівниками поліції під час оспорюваної події, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів відомостями відеозапису не підтверджується. Натомість з відеозапису вбачається, що водій, ОСОБА_1 поводить себе адекватно, рухається впевнено, не хитаючись, вимова чітка та послідовна. Більш того, за таких обставин, суд апеляційної інстанції враховує, що працівниками поліції взагалі не повідомляли особу, яка притягається до адміністративної відповідальності про те, які саме ознаки алкогольного сп`яніння у неї було виявлено, фактично зазначивши про них лише в акті огляду водія на стан сп`яніння, що свідчить про формальність та помилковість виявлених ознак працівниками поліції.

Щодо процедури проведеного огляду, яка мала місце 20.01.2025, захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначила суду апеляційної інстанції про те, що з подібним випадком ОСОБА_1 мала справу вперше, при цьому знала про необхідність виконання вимоги поліцейського стосовно обов`язку водія пройти огляд на стан сп`яніння, оскільки складала іспит з метою отримання права керування транспортними засобами. Після отримання результату проведеного огляду, а також після отримання правової консультації фахівця в галузі права ОСОБА_1 , з дотриманням двох годинного строку, передбаченого ч. 4 ст. 266 КУпАП, пройшла огляд на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, про що свідчать відомості копії висновку №36 від 20.01.2025, складеному о 15 год 45 хв. в державній медичній установі. Відомостями цього висновку за наслідками лабораторного токсикологічного дослідження встановлена відсутність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння. При цьому належить взяти до уваги, що висновок складений лікарем-наркологом, який має відповідну фахову акредитацію на бланку, що відповідає наказу МВС та МОЗ України від 09.11.2015 року №1452/735 (а.с 67).

За таких обставин суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів достовірність цього висновку, що вочевидь спростовують висновки суду першої інстанції, щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Однак, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції передчасно ухвалив оскаржуване рішення, не надавши можливість особі, яка притягається до адміністративної відповідальності надати докази, які фактично мали істотне значення для правильного розгляду справи, належить вважати висновки суду першої інстанції стосовно наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яке ставиться їй у провини, передчасними. Такі дії суду першої інстанції свідчать про істотну неповноту судового розгляду, оскільки суттєво вплинули на кваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також на можливість суду першої інстанції об`єктивно встановити наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбачено ч. 1 ст. 130 КУпАП, перевіривши всі версії щодо оспорюваної події.

Належить також врахувати, що суд першої інстанції у своєму рішенні посилається на те, що начеб то викликав захисника Олійник О.М. в судове засідання, призначене на 08.04.2026, однак довідка про доставку електронного документу не містить будь яких відомостей, щодо місця, дня та часу судового розгляду. Більш того, матеріали справи не містять відомостей стосовно зазначених обов`язкових реквізитів судової повістки, яка наче б то була направлена до електронного кабінету захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що суперечить вимогам ст. 277-2 КУпАП. Таким чином, суд апеляційної інстанції не має реальної можливості встановити дійсність направлення судової повістки стороні захисту, що на підставі ст. 62 Конституції України свідчить на користь апеляційних доводів, а також надає підстав вважати, що судовий розгляд судом першої інстанції був безпідставно проведений за відсутності сторони захисту, яка не була належним чином повідомлена про місце, день та час цього судового розгляду.

При цьому судом апеляційної інстанції було досліджено усі докази у справі у їх сукупності, у тому числі за клопотанням сторони захисту. Зокрема медичним висновком щодо результатів медичного огляду про відсутність стану сп`яніння, який у цій справі має ключове значення для правильного розгляду цієї справи, оскільки цей висновок вочевидь спростовує результати огляду проведеного за допомогою приладу Драгер, оскільки підтверджуються лабораторним токсикологічним дослідженням, яке за своєю специфікою є більш точним. При цьому, з відомостей висновку вбачається, що біологічні зразки для проведення лабораторного дослідження отримано лікарем-наркологом протягом двох годин з моменту виявлення у ОСОБА_1 начебто ознак алкогольного сп`яніння працівниками поліції. Вказані дії водія не суперечать та узгоджуються з вимогами ч. 4 ст. 266 КУпАП. За таких обставин, саме негативним висновком щодо стану сп`яніння водія у цій справі в діях ОСОБА_1 виключається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також порушення нею вимог п. 2. 9 «а» Правил дорожнього руху.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.

Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

У п.56 рішення ЄСПЛ «Михайлова поти України», заява № 10644/08 від 06 березня 2018 року суд нагадує, що «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ`єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, при якому мають ураховуватись особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об`єктивним у цій справі); та (іі) об`єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., наприклад, рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункт 73, ЄСПЛ 2015, з подальшими посиланнями). У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об`єктивно обґрунтованим (там само, пункт 76). Об`єктивний критерій в основному стосується ієрархічних чи інших зв`язків між суддею та іншими учасниками провадження. У зв`язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або, іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (там само, пункти 77 та 78).

У справі «Barbera, Messegu and Jabardov. Spain» від 06.12.1998 Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитись на користь цієї особи.

У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Згідно рішення у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилось нічого іншого, як взяти на себе функцію сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагальності процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Відповідно до ч.2 ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно ч.1 ст. 7 КУпАП, ніхто не можу бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Більш того, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 247 КУпАП. Відповідно до п.1 цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши матеріали та оцінюючи відомості, що є наявними в цій справі, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження в справі стосовно ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в аспекті порушення вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху гідно доводів поданої апеляційної скарги.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Олійник О.М. - задовольнити.

Постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков