Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №243/3452/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1860/26 Справа № 243/3452/26 Суддя у 1-й інстанції - Гончарова А. О. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю захисника адвоката Ванжули Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Халупка С.В., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 , водія-електрика, солдата, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, - у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, та на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено остаточне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а:

постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 10.04.2026 о 16 годині 00 хвилин на автошляху Київ - Харків - Довжанський керував транспортним засобом ЗАЗ Daewoo, номерний знак НОМЕР_3 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння очей. Від проходження огляду для визначення стану сп`яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера Drager та у медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, 10.04.2026 о 20 годині 40 хвилин військовослужбовець ВЧ НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_1 , виконував обов`язки військової служби в АДРЕСА_2 у нетверезому стані, в умовах особливого періоду, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Халупко С.В., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що ОСОБА_1 на момент подій був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_2 , що прямо встановлено судом першої інстанції та підтверджено військовим квитком серії НОМЕР_4 . Суд одночасно використав статус військовослужбовця для підтвердження складу правопорушення за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, але безпідставно відмовився враховувати цей самий статус при оцінці законності процедури огляду та фіксації стану сп`яніння за спеціальними правилами.

Зауважує, що суд першої інстанції не встановив, коли саме працівникам поліції або представникам ВСП стало відомо про статус ОСОБА_1 як військовослужбовця, чи повідомляв він про це під час першого контакту, чи перевірялись документи, чи були у розпорядженні уповноважених осіб дані про його військову службу, чи був залучений командир військової частини або уповноважена ним посадова особа, чи проводилась процедура саме у спосіб, передбачений для військовослужбовців. Замість встановлення цих обставин суд фактично виключив ст. 266-1 КУпАП із предмета доказування, чим істотно обмежив право на захист та неправильно застосував закон. Така помилка має істотний характер, оскільки прямо впливає на допустимість доказів як за епізодом ст. 130 КУпАП, так і за епізодом ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.

Наголошує, що відмова від огляду за ч. 1 ст. 130 КУпАП не була належною, усвідомленою та процесуально придатною. Відмова була зафіксована до належного роз`яснення прав та правових наслідків. Відповідно до хронології, наведеної самим судом, так звана відмова була зафіксована раніше, ніж особі були роз`яснені процесуальні права та наслідки такої відмови.

Вказує, що підпис у протоколі не усуває порушень, які мали місце під час формування доказової бази, не перетворює попередньо зафіксовану неналежну відмову на законну та не позбавляє суд обов`язку перевірити, чи відповідала процедура вимогам КУпАП.

Звертає увагу на відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу. Сам факт воєнного стану не означає автоматичного скасування вимог законності, обґрунтованості та документування дій уповноважених осіб. Навіть в умовах воєнного стану будь-яке втручання у права особи повинно мати конкретну правову підставу, бути пропорційним, передбаченим законом та перевіреним судом.

Стверджує, що захист не зобов`язаний попередньо оскаржувати кожну дію поліцейського в іншому провадженні для того, щоб суд у справі за ст. 130 КУпАП перевірив допустимість доказів. Навпаки, саме суд, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, зобов`язаний встановити, чи були докази отримані у визначеному законом порядку, чи існували правові підстави для початку процедури, чи не було порушено права особи. Покладання на сторону захисту обов`язку попереднього оскарження дій поліції фактично перекладає тягар доказування законності обвинувачення на особу, яка притягається до відповідальності, що є неприпустимим.

Зауважує, що суд не надав належної оцінки виявленню ознак сп`яніння, зокрема з відеозапису вбачається, що тремтіння рук не зафіксовано, оскільки ОСОБА_1 тримав руки в кишенях; почервоніння очей на відеозаписі не підтверджується; запах алкоголю з порожнини рота є суб`єктивною ознакою, яка не може бути перевірена відеозаписом. Саме по собі зазначення ознак сп`яніння у протоколі не є достатнім доказом їх наявності. Якщо ознаки, зазначені у протоколі, не підтверджуються відеозаписом або іншими незалежними доказами, а частина з них за своєю природою є суб`єктивною, то суд повинен тлумачити такі сумніви на користь особи, яка притягається до відповідальності.

Наголошує, що склад правопорушення за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП не може вважатися доведеним лише на підставі того, що особа є військовослужбовцем і в неї зафіксовано показник алкоголю. Необхідно довести об`єктивну сторону саме цього правопорушення: перебування у стані сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби, в умовах особливого періоду, із дотриманням процедури встановлення такого стану. Суд не встановив, які саме обов`язки військової служби виконував ОСОБА_1 о 20 годині 40 хвилин, чи перебував він у наряді, на бойовому завданні, на службі, в розпорядженні командира, на території військової частини або в іншому місці, де виконання службових обов`язків підтверджується документально. Вказівка у протоколі на «виконання обов`язків військової служби» не може підміняти доказування цієї обставини.

Стверджує, що суд порушив принцип презумпції невинуватості та стандарт доказування поза розумним сумнівом.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю захисника адвоката Ванжули Я.В.

Заслухавши захисника адвоката Ванжулу Я.В., який підтримав доводи апеляційної скарги; вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в даному випадку підлягає факт керування транспортним засобом, виявлення ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського.

Крім того, ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, за ознаками виконання обов`язків військової служби у нетверезому стані в умовах особливого періоду.

Відповідно до ч. 3 ст. 172-20 КУпАП відповідальність настає за дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, зокрема ч. 1 - розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, вчинені в умовах особливого періоду.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 року особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, крім цільової, або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому було продовжено.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП та ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, та винність ОСОБА_1 у їх вчиненні підтверджується:

- протоколом серії ДНК/С № 1528 від 10.04.2026 року;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів № 3383 від 10.04.2026 та результатом (чеком) тестування від 10.04.2026 № 0000429 приладу Алкофор 507, згідно з якими за наслідками проведеного о 21 годині 30 хвилин 10.04.2026 огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння було виявлено, що останній перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат тесту становить 0,40 ‰, з результатами ОСОБА_1 погодився;

- військовим квитком серії НОМЕР_4 , яким підтверджується перебування ОСОБА_1 на військовій службі у ВЧ НОМЕР_2 ;

- протоколом серії ААД № 799447 від 10.04.2026 року;

- направленням на огляд ОСОБА_1 як водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, 10.04.2026 о 16 годині 19 хвилин до КЛПУ «Медичний центр профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» у м. Слов`янську у зв`язку з виявленими ознаками сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, хитка хода;

- довідкою, відповідно до якої ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_5 від 22.06.2000 категорії А, В, С;

- відеофайлами з оптичного диска: « ОСОБА_1 130,369.MP4», « ОСОБА_1 ч.2 130,369.MP4», долученого до протоколу, з яких вбачається, що 10.04.2026 о 16 годині 00 хвилин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ЗАЗ Daewoo, номерний знак НОМЕР_3 , був зупинений на блокпосту (16:10:00-16:14:30). Під час перевірки документів працівником поліції повідомлено ОСОБА_1 , що у нього вбачаються ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння пальців рук (16:14:39). ОСОБА_1 підтвердив, що вживав алкогольні напої напередодні (16:14:42). Йому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера Drager (16:14:45) або у медичному закладі (16:14:50), від чого ОСОБА_1 відмовився (16:14:45, 16:14:51). Після повідомлення працівником поліції, що за таке правопорушення передбачена відповідальність за ст. 130 КУпАП, були роз`яснені права, передбачені ст. 10 Конституції України, ст. 268 КУпАП (16:15:03-16:15:28), складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, який був підписаний ОСОБА_1 без зауважень.

Вказані докази, на думку апеляційного суду, є належними і допустимими, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом та відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Так, дослідженими матеріалами встановлено факт зупинки транспортного засобу на блокпосту та перебування ОСОБА_1 за кермом, отже факт керування транспортним засобом є доведеним та не заперечується стороною захисту.

Під час спілкування з водієм поліцейськими виявлені ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager, на що ОСОБА_1 твердо та одразу відповів відмовою, тому працівником поліції запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров`я, від чого ОСОБА_1 також без вагань відмовився.

Твердження захисника про неусвідомленість та невиваженість рішення ОСОБА_1 щодо відмови не знайшли свого підтвердження, оскільки водій без жодних вагань та сумнівів відповів, що не буде проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння як за допомогою технічного засобу - газоаналізатора Drager, так і у закладі охорони здоров`я. При цьому сам ОСОБА_1 повідомив, що вживав алкогольні напої напередодні, а як водій, який має право на керування транспортним засобом, тобто беззаперечно обізнаний щодо вимог ПДР та відповідно щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тому його відмову від проходження двох видів огляду не можна вважати неусвідомленою.

Водночас роз`яснення прав після відмови від проходження огляду не є порушенням порядку проведення такого огляду, оскільки інспектором поліції роз`яснюються права правопорушника, а такий статус особа набуває з моменту виявлення в її діях ознак адміністративного правопорушення, у даному випадку - після встановлення факту керування та відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксований весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, підстав для сумніву щодо достовірності в апеляційного суду не виникає.

Апеляційний суд зауважує, що встановлення ознак сп`яніння є суб`єктивним судженням поліцейського та не потребує проведення окремого огляду. Поліцейський за своїм внутрішнім переконанням під час спілкування з водієм може вбачати ознаки сп`яніння, що є безумовною підставою для вимоги про проходження відповідного огляду. Виявлення та оголошення ознак сп`яніння не є твердженням про стан сп`яніння водія, а вказує на необхідність проходження огляду на спростування або доведення перебування у стані сп`яніння. Будь-яких ознак тиску або спонукання до відмови у проходженні огляду апеляційним судом не встановлено.

Посилання суду першої інстанції на відсутність оскарження дій поліцейських стороною захисту не є визначальним для встановлення наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення, а лише констатує таке право сторони захисту, яким ОСОБА_1 не скористався. Крім того, відсутність оскарження дій працівників поліції, які останній вважав неправомірними, може свідчити про надуманість таких доводів та обраний спосіб захисту вже під час судового розгляду.

Заперечення наявності ознак сп`яніння не є підставою для визнання огляду таким, що не відповідає встановленому порядку. Норми чинного КУпАП та відповідної Інструкції не встановлюють окремих критеріїв та вимог щодо виявлення ознак сп`яніння, а тому їх спростування можливе лише шляхом проходження водієм відповідного огляду. Крім того, під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 жодних заперечень або зауважень з цього приводу не висловив, а тому таку позицію апеляційний суд вважає способом захисту.

Сторона захисту посилається на порушення порядку проведення огляду, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, тобто спеціальним суб`єктом, та його огляд на стан сп`яніння повинен проводитись у спеціальному порядку, однак вказані доводи не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Статтею 172-20 КУпАП передбачена відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або появу таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмову таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Виходячи з аналізу вказаних норм, огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП, проводиться щодо тих військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у заборонених місцях у стані сп`яніння.

При цьому огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками сп`яніння, проводиться на підставі ст. 266 КУпАП незалежно від його статусу та місця роботи, оскільки суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме водій.

Факт перебування ОСОБА_1 у статусі військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідність проведення огляду в особливому порядку.

Отже, у даному випадку ОСОБА_1 як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп`яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та протокол складено саме за ст. 130 КУпАП як щодо водія, який керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння.

Крім того, вимоги ч. 1 ст. 15 КУпАП, окрім іншого, передбачають, що військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, вони несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Оскільки правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, віднесено до правопорушень на транспорті, то військовослужбовець, винний у його вчиненні, повинен нести адміністративну відповідальність на загальних засадах.

Отже, проведення огляду водія-військовослужбовця на стан алкогольного сп`яніння та складання протоколу про керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння відповідно до приписів ст. ст. 255, 266 КУпАП віднесено до повноважень органів Національної поліції. Проведення огляду виключно працівниками поліції у даному випадку відповідає вимогам закону.

Не можуть бути задоволеними і посилання в апеляційній скарзі про безпідставність зупинки транспортного засобу з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» комендантська година - це заборона перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно з призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувалась та тривала на час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями, у разі їх утворення, можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як перевірка у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документів в осіб, а в разі потреби - проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.

Відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1456, правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях», затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Отже, перевірка документів в осіб здійснюється після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану.

Отже, інспектор поліції діяв у межах наданих йому повноважень під час дії воєнного стану в країні. Крім того, ОСОБА_1 зупинений на блокпосту, що передбачає обов`язкову перевірку документів, тим паче в регіоні ведення активних бойових дій, а тому підстави зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 є законними та не спростовують наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Отже, дослідивши матеріали справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування ним транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та факт відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Дослідивши матеріали справи стосовно доведеності вини ОСОБА_1 , апеляційним судом встановлено, що матеріалами справи достеменно підтверджено, що ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем, при виконанні обов`язків військової служби пройшов огляд за допомогою газоаналізатора із встановленням стану алкогольного сп`яніння - 0,40 ‰. Вказані обставини є обов`язковими складовими інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Твердження захисника, що судом не з`ясовано, які саме обов`язки виконувались ОСОБА_1 , не може впливати на суть правопорушення.

Так, відповідно до ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1. На території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2. На шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3. Поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4. Під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5. Під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону, ОСОБА_1 на час проведення огляду 10.04.2026 року вважався таким, що виконував обов`язки військової служби, а тому є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, та в його діях наявний склад зазначеного адміністративного правопорушення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно з`ясував усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та навів в оскаржуваній постанові докази, на яких ґрунтується висновок суду про вчинення ОСОБА_1 військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, з чим також погоджується і суд апеляційної інстанції.

Протоколи про адміністративні правопорушення відповідають вимогам ст. 256 КУпАП, оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить суттєвих порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Апеляційний суд також враховує те, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування вини доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на вимогу поліцейського, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Крім того, виконував обов`язки військової служби у нетверезому стані в умовах особливого періоду.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, будь-яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, апеляційному суду не надано.

Отже, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого у справі судового рішення, які є безумовною підставою для його скасування та які б спростовували висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП та ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Халупка С.В., апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції постанову винесено з дотриманням вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

пеляційну скаргу захисника адвоката Халупка С.В., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА