Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №643/4986/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/4986/26

Провадження № 2/643/4800/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення аліментів,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.03.2026 ОСОБА_1 (далі – Позивачка) звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі – Відповідач) про стягнення аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнення аліментів на своє утримання в сумі 5 000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивачка посилається на те, що від шлюбу з Відповідачем сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач добровільно допомоги на утримання дитини не надає. Позивачка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та не має можливості працювати і самостійно себе забезпечувати.

Ухвалою від 18.03.2026 Салтівський районний суд міста Харкова відкрив провадження у справі № 643/4986/26, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначив на 16.04.2026.

16.04.2025 розгляд справи відкладено на 15.05.2026.

15.05.2026 розгляд справи відкладено на 24.06.2026.

У судове засідання 24.06.2026 Позивачка не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 ; а також за зареєстрованим місцем проживання як ВПО: АДРЕСА_2 , які були повернуті органом поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній».

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина четверта статті 223 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності сторін.

Враховуючи, що у справі наявні достатні дані про права і взаємовідносини сторін, Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

За правилами частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Як виснував Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року, прийнятій у справі № 1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21, «згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін».

З урахуванням положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення цього рішення суду є 29 червня 2026 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого є Відповідач, а матір`ю Позивачка (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ).

Позивачка стверджує, що наразі вона з дитиною проживає окремо від Відповідача і дитина перебуває на її утриманні.

Оскільки питання про участь Відповідача в утриманні дитини сторонами у добровільному порядку вирішено не було, Позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом про стягнення аліментів на дитину. Також Позивачка просить суд стягнути з Відповідача аліменти на своє утримання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Держава Україна, як учасниця Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (ч. 1 ст. 27 Конвенції).

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Положеннями ч. 1 ст. 18 Конвенції унормовано, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Стаття 51 Конституції України визначає, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Аналогічні положення закріплені у ст. 180 СК України.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Таким чином, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Право дитини на утримання від своїх батьків має самостійний характер і не залежить від існування формально закріпленого зв`язку між останніми. Обов`язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Звернення до суду за аліментами є правом особи, уповноваженої на їх отримання в інтересах неповнолітньої дитини у випадку, коли один із батьків не бере участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини або ухиляється від утримання дитини. Тобто звернення до суду - це вже сам по собі елемент захисту такою особою порушеного права дитини.

За своєю суттю аліменти (від лат. alimentum - харчування) - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Отже, стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Частинами 1, 2 ст. 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів визначені у ч. 1 ст. 182 СК України, згідно з якою при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Вказані норми чинного законодавства передбачають, що одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується із конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у сімейному законодавстві.

При цьому, положеннями ч. 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Вирішуючи даний спір суд виходить з того, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Під час судового розгляду встановлено, що наразі син сторін перебуває на утриманні матері (Позивачки), а на Відповідача, як батька, покладено конституційний обов`язок утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття.

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини суд виходить із сукупності наявних в матеріалах справи доказів та враховує загальновідомі обставини про щоденну потребу дитини у їжі, одязі, засобах особистої гігієни, забезпеченні належних побутових умов та умов для належного гармонійного розвитку, а також те, що обов`язки з утримання дитини є рівними для обох батьків.

Також суд враховує, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дітям відповідного розміру утримання не входить до переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку утримання дітей.

Обов`язок утримувати дитину не залежить від бажання батьків та не ставиться у залежність від їхніх можливостей враховуючи загальне правило, що батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття навіть у тому разі, коли виконання цього обов`язку може призвести до неповного задоволення їх власних матеріальних і духовних потреб.

При цьому, спільна дитина сторін проживає разом із матір`ю, відтак саме на неї лягає основний тягар по утриманню та вихованню дитини.

Разом з цим, суд, співмірно з обставинами справи враховує встановлені ч. 2 ст. 182 СК України гарантії прав дитини, а саме: розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Оскільки дитина сторін на даний момент проживає разом з Позивачкою і перебуває на її утриманні, то Відповідач, як батько дитини, зобов`язаний згідно з вимогами Сімейного кодексу України також брати участь в її утриманні.

Враховуючи заявлений Позивачкою спосіб стягнення аліментів, відсутність заперечень Відповідача та з метою забезпечення стабільного утримання дитини, суд дійшов висновку про доцільність визначення аліментів у твердій грошовій сумі 5 000,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Що стосується позовних вимог про стягнення аліментів на дружину, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Особливим видом права подружжя на утримання є право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини. Його особливість полягає у строковості дії, незалежності надання утримання від доходу дружини та наявністю лише однієї підстави, яка унеможливлює надання такого утримання, - можливості чоловіка надавати таке утримання.

Так, згідно з ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

За змістом ч. 4 ст. 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що у дружини виникає право на отримання аліментів за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: проживання разом із їх спільною дитиною, яка не досягла трьох років, та наявність у чоловіка достатніх коштів на надання матеріальної допомоги (аліментів).

Право на отримання дружиною аліментів у порядку, передбаченому ст. 84 СК України, не залежить від матеріального стану дружини та від стану здоров`я дитини.

Відповідно до ч. 6 ст. 84 СК України право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Таким чином, враховуючи, що син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не досяг трирічного віку, батьком якого є Відповідач, проживає разом із Позивачкою, а Відповідачем не надано доказів неможливості сплачувати аліменти на дружину і не спростовано даних обставин у встановленому процесуальним законом порядку, та зважаючи на те, що відповідно до вимог закону дружина має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідача аліментів на своє утримання.

Будь-яких доказів того, що Відповідач немає можливості сплачувати аліменти у заявленому Позивачкою розмірі, суду надано не було.

Згідно з ч. 1 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, тобто з 13.03.2026 року.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, тобто з 13.03.2026 року.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання позову про стягнення аліментів підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 5 000,00 (п`ять тисяч) грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 13.03.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

3. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 5 000,00 (п`ять тисяч) грн в межах суми платежу за один місяць.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) грн 00 коп щомісячно, починаючи стягнення 13.03.2026 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

5. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) грн 00 коп щомісячно, в межах суми платежу за один місяць.

6. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 коп.

7. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Позивачка: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_3 ).

9. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ).

Повне рішення складено 29.06.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко