Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №641/10042/25 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/68/2026 Справа № 641/10042/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Музиченко В.О.

за участю секретаря - Микитюк В.П.,

позивача – ОСОБА_1 ,

справа № 641/10042/25

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить суд: визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачкою у межах судового провадження щодо нібито неналежної поведінки позивача та його ставлення до дитини, зобов`язати ОСОБА_2 спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом подання письмової заяви про спростування до матеріалів відповідної судової справи, встановити факт поширення відповідачкою недостовірної інформації без надання належних та допустимих доказів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що упровадженні Слобідського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 641/3257/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Як вбачається з рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 09 вересня 2025 року у справі № 641/3257/25, відповідачка, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, виклала відомості про обставини сімейного життя, подані у негативному світлі щодо позивача, які зводяться до тверджень про: неналежну поведінку позивача у сім`ї таку поведінку позивача, яка, на думку відповідачки, обумовлює необхідність визначення місця проживання дитини саме з матір`ю, відсутність належної участі позивача у сімейному та батьківському житті. Зазначені відомості подані як фактичні твердження, а не як оціночні судження, та використані відповідачкою як підстава для звернення до суду. Недостовірність поширеної інформації та вказані твердження не відповідають дійсності, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та порушують його особисті немайнові права, а саме право на честь, гідність та репутацію. Зазначена інформація не є оціночними судженнями, оскільки містить конкретні фактичні обставини, які можуть бути перевірені судом і визнані недостовірними.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 23.12.2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 13.01.2026 року відкрито провадження у порядку загального позовного провадження.

28.01.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що нібито недостовірна інформація про нього міститься у її позовній заяві про розірвання шлюбу, поданій до суду, однак відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду відомості, викладені у процесуальних документах, поданих до суду, не є поширенням інформації у розумінні статті 277 ЦК України, оскільки такі дії є реалізацією конституційного права на судовий захист. Твердження, наведені у позовній заяві про розірвання шлюбу є: процесуальною позицією сторони, викладеною з метою захисту прав та інтересів, та підлягають оцінці судом у межах відповідної сімейної справи. Надання судом оцінки цим твердженням у межах іншого провадження порушує принцип змагальності та незалежності судового розгляду. Позивач просить зобов`язати відповідача «спростувати інформацію», проте: не визначає спосіб, форму, порядок такого спростування. Суд не може ухвалювати рішення, яке не може бути виконане. Подання цього позову фактично спрямоване на тиск на відповідача, створення перешкод у реалізації права на судовий захист, вплив на розгляд сімейної справи. Просила у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 17.02.2026 року задоволенні клопотання відповідача ро закриття провадження у справі відмовлено.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 19.03.2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач, який приймав участь в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, позов просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, що в провадженні Слобідського районного суду міста Харкова перебувала цивільна справа № 641/3257/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Рішенням суду від 09.09.2025 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, шлюб зареєстрований між сторонами було розірвано.

У рішенні суду викладені підстави з яких позивач просила розірвати шлюб та у вступній частині рішення зазначено, що «В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що у шлюбі народилася дитина – син, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з шестимісячного віку у дитини були діагностована важка форма епілепсії, затримка психо-моторного розвитку, а згодом і аутизм. В результаті звернення до лікарсько-консультативної комісії в дитини була встановлена інвалідність. Відносини між позивачем і відповідачем стрімко погіршувались через різні погляди на виховання дитини, через різне відношення до хвороби спільної дитини, відповідач часто виказував гнів та обурення в бік дитини та позивачки - кричав, що не може жити в домі, де часто кричить дитина без видимих причин; звинувачував дружину в неправильному вихованні дитини. Зазначила також, що вона із відповідачем не проживають однією сім`єю з 1 лютого 2025 року, та вона із сином переїхали в окреме житло, не ведуть спільного господарства, не підтримують сімейні відносини як подружжя вже близько 5 років, подальше спільне життя із збереженням шлюбу буде суперечити інтересам обох сторін та її правам на гідне життя. За таких обставин позивачка вважає, що подальше спільне життя з відповідачем є неможливим, зберігати шлюб не має сенсу, оскільки він став носити формальний характер. Також зазначила, що дитина після розірвання шлюбу буде проживати разом з позивачем ОСОБА_2 ».

Згідно п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1 недостовірною вважається інформація яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, то порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 ЗУ «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Оцінка дій - це процес з`ясування юридично значущих ознак вчиненого діяння та встановлення відповідності цих ознак ознакам, передбаченим конкретною правовою нормою. Зазвичай це поняття стосується кримінального права, де оцінка дій наивається кваліфікацією злочинів і полягає у встановленні того, чи відповідає вчинене діяння складу злочину, визначеного законом.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Положеннями частини першої статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У справі повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями (оцінкою дій). У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Те, що позивач вважає порушенням його права на захист честі, гідності та ділової репутації є оціночним судженням позивача у справі про розірвання шлюбу ОСОБА_2 та викладення причин які на її думку стали причиною для розірвання шлюбу.

Висловлювання у судовому процесі та формулювання у процесуальних документах зокрема у позовах не є поширенням недостовірної інформації, оскільки це є вираження особистої думки позивача та її правової позиції.

Докази того, що ОСОБА_2 публічно висловлювалась щодо батьківських якостей ОСОБА_1 , відсутні.

Крім того, інформація, яку позивач просить спростувати, зазначена у позові була предметом дослідження і оцінки під час розгляду цивільної справи про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , і тому не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.

Тому, вказані дії відповідача не є поширенням інформації в розумінні положення статті 277 ЦК України, а тому позов задоволенню не підлягає.

Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Аналогічний висновок містить Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільною суду від 12 липня 2023 року у справі №341/1988/21.

Таким чином, будь-які висловлювання у судовому процесі, як і донесення до суду своєї позиції у справі або подання позову не є поширенням недостовірної інформації, оскільки такі дії повинні розглядатися в контексті дотримання процесуального закону щодо прав та обов`язків учасника процесу. Вищевказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 341/1988/21 (провадження №61-11066 св 22).

Право на звернення до суду закріплено в ст. 55 Конституції України.

Отже, коли особа звертається до суду з позовом, де міститься та чи інша інформація, а судовий орган вправі перевіряти і оцінювати таку інформацію та приймати рішення проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування інформації, оскільки у такому випадку має місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції та ст. 128 КПК України, а не поширення недостовірної інформації.

Таким чином, викладення у процесуальних документах до суду відомостей, оціночних суджень або оцінки дій, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам осіб.

Аналогічно і звернення зі скаргами до органів державної влади не є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС №727/5418/17 від 21.03.2019).

Згідно п. 15, 16 роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суд «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або лілової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року:

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Таким чином, викладення у процесуальних документах, які подані до суду відомостей, оціночних суджень або оцінки дій, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам осіб, оскільки суд буде вивчати, перевіряти і оцінювати аргументи позивачів та приймати рішення за результатом розгляду кримінального провадження.

Викладена у позові інформація щодо ОСОБА_1 визначена підставою пред`явленого позову і стосується його предмета, які були предметом розгляду справи про розірвання шлюбу.

Враховуючи вказане вище, ОСОБА_1 не доведено, що оцінка його дій, яка викладена у позові ОСОБА_2 про розірвання шлюбу є розповсюдженням недостовірної інформації та є порушенням його прав, таким чином позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності та честі задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.4-13,76-89,258-273, 280-289 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення виготовлений 30.06.2026 року.

Суддя В.О.Музиченко