Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №696/59/26 — Кам'янський районний суд Черкаської області

29.06.2026

Справа № 696/59/26

Провадження № 2/696/224/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Кам`янка

Кам`янський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді Білопольської Н.А.,

за участю секретаря судового засідання Волощенко Н.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Примака В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Примака В.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що14 березня 2018 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою відповідача, згідно з якою відповідач зобов`язався повернути позивачу борг в сумі 60 000,00 доларів США в строк до 31 грудня 2018 року.

Саме на цих умовах сторони і уклали договір позики. На підтвердження передачі грошей відповідач власноруч написав (надав) позивачу розписку та отримав від позивача грошові кошти в сумі 60 000,00 доларів США.

Позивач вказує, що відповідач свої зобов`язання за договором та вказаний в борговій розписці строк не виконав. Вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою повернути гроші, однак останній грошові кошти не повертає, постійно відкладає вирішення цього питання, зазначає інші причини та строки повернення боргу.

Ухвалою судді Кам`янського районного суду Черкаської області від 21 січня 2026 відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі; справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засідання позивач та її представник позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити з наведених у ньому підстав. Не заперечували проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, - шляхом направлення судової повістки на адресу його зареєстрованого місця проживання.

Відповідач, обізнаний про наявність даного судового провадження, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подав до суду відзив на позовну заяву

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 191 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За згодою сторони позивача суд проводить заочний розгляд справи в порядку, передбаченому гл. 11 розділу III ЦПК України, та ухвалює заочне рішення, про що судом постановлено протокольну ухвалу.

Суд, заслухавши позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено з наданої суду розписки від 14 березня 2018 року, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 60 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2018 року.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Як передбачено ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст.14 ЦК України).

У ч. 1 ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення ст.ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, ч. 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року в справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Тлумачення абз. 1 ч. 1 ст. 1046, абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики і в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 373/2054/16-ц в постанові від 16 січня 2019 року відступила від правової позиції ВСУ у справі № 6-79цс14 і від позиції ВС в справі № 308/3824/16-ц (щодо обов`язкового визначення грошового зобов`язання у національній валюті незалежно від того, що за договором позики предметом позики була іноземна валюта) і зробила такі висновки: сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах від 01 лютого 2023 року в справі № 202/7130/20 (провадження № 61-9511св22), від 15 листопада 2023 року в справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд дійшов висновку, що розписка від 14 березня 2018 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх в обумовлений строк, яке позичальник не виконав, тобто викладені істотні умови договору позики.

Крім того, відповідач не спростував належними та допустимими доказами, що розписка та підпис на ній вчинено не ним, а іншою особою, та не спростував факт отримання коштів у розмірі 60 000,00 доларів США.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини або спростування обставини при її невизнанні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм норми права, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 60 000,00 доларів США.

Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

За правилами ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року в справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження адвокатських повноважень та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано такі документи: ордер на надання правничої допомоги серії СА № 1145342 від 29 грудня 2025 року; акт виконаних робіт за договором про надання юридичної допомоги № 29/12 від 29 грудня 2025 року; квитанцію на оплату юридичних послуг в сумі 40 000,00 грн.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу ч. 3 ст.141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що, попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у рішенні «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, зокрема предметом позову, його ціною, та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд з огляду на розумну необхідність та реальність судових витрат для даної справи дійшов висновку про зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору між сторонами суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 13 511,50 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 137, 141, 263, 265, 268, 280-282, 289, 352, 354, 355 ЦПК Українии суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США боргу за договором позики від 14 березня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 511 (тринадцять тисяч п`ятсот одинадцять) грн 50 (п`ятдесят) коп понесених витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн витрат за надання професійної правничої допомоги.

У решті судових витрат за надання професійної правничої допомоги - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя Н.А. Білопольська