Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №696/23/26 — Кам'янський районний суд Черкаської області

29.06.2026

Справа № 696/23/26

Провадження № 2/696/216/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Кам`янка

Кам`янський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді Білопольської Н.А.,

за участю секретаря судового засідання Волощенко Н.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2024 між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою відповідача, згідно з якою відповідач зобов`язався повернути позивачу борг в сумі 60 000,00 доларів США в строк до 31 жовтня 2024 року.

Саме на цих умовах сторони і уклали договір позики. На підтвердження передачі грошей відповідач власноруч написав (надав) позивачу розписку та отримав від позивача грошові кошти в сумі 60 000,00 доларів США.

Позивач вказує, що відповідач свої зобов`язання за договором та вказаний в борговій розписці строк не виконав, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача несплачений борг за договором позики (розпискою) в розмірі 60 000,00 доларів США, що в перерахунку за офіційним курсом НБУ становить 2 545 248,00 грн.

Ухвалою судді Кам`янського районного суду Черкаської області від 14 січня 2026 року позовна заява залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Ухвалою судді Кам`янського районного суду Черкаської області від 28 січня 2026 року відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі; справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засідання позивач та її представник позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити з наведених у ньому підстав. Не заперечували проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, - шляхом направлення судової повістки на адресу його зареєстрованого місця проживання.

Відповідач, обізнаний про наявність даного судового провадження, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подав до суду відзив на позовну заяву.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 191 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За згодою сторони позивача суд проводить заочний розгляд справи в порядку, передбаченому гл. 11 розділу III ЦПК України, та ухвалює заочне рішення, про що судом постановлено протокольну ухвалу.

Суд, заслухавши позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено з наданої суду розписки від 31 січня 2024 року, ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 60 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 жовтня 2024 року.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Як передбачено ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст.14 ЦК України).

У ч. 1 ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення ст.ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, ч. 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року в справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд дійшов висновку, що розписка від 31 січня 2024 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх в обумовлений строк, яке позичальник не виконав, тобто викладені істотні умови договору позики.

Крім того, відповідач не спростував належними та допустимими доказами, що розписка та підпис на ній вчинено не ним, а іншою особою, та не спростував факт отримання коштів у розмірі 60 000,00 доларів США.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини або спростування обставини при її невизнанні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм норми права, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 60 000,00 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 2 545 248,00 грн.

Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору між сторонами суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 16 640,00 грн. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268, 280-282, 289, 352, 354, 355 ЦПК Українии суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США боргу, що за офіційним курсом НБУ становить 2 545 248 (два мільйони п`ятсот сорок п`ять тисяч двісті сорок вісім) грн, за договором позики від 31 січня 2024 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя Н.А. Білопольська