Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №369/9244/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9244/23

Провадження № 2/369/747/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 року м.Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Козак І.А.,

при секретарі Кавун Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/9244/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.04.2000 р., посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою 3.І. та зареєстрованим під №1499.

Рішенням Горенської сільської ради від 23.12.2011 р. вирішено передати у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га в АДРЕСА_1 .

З метою реєстрації виділеної ділянки ОСОБА_1 звернулася 02.07.2021 р. до землевпорядної організації ТОВ НВФ «АБРИС».

Відповідно до технічного звіту, виконаного інженером-геодезистом даної землевпорядної організації - ОСОБА_3 , в частині пропозиції щодо формування земельної ділянки міститься інформація про те, що фактична площа земельної ділянки позивача складає 0,0594 га., тоді як частина земельної ділянки в розмірі 0,0006 га. залишилася за парканом та була фактично захоплена власником сусідньої земельної ділянки.

Земельна ділянка позивача із західної сторони межує із земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , к.н. 3222482401:01:011:5089, площею 0,1189 га, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується даними Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку.

Таким чином, оскільки відповідач, який є власником суміжної земельної ділянки, захопив частину належної позивачу земельної ділянки, встановивши огорожу не на межі ділянок, а на території земельної ділянки позивача, права позивача як землевласника порушуються.

Позивач намагалася звертатися до органів Держгеокадастру, надсилаючи відповідні запити з приводу порушення її прав, однак такі заходи не дали будь-якого результату. Врегулювання в позасудовому порядку питання з відповідачем не є можливим.

Враховуючи викладене, позивач звертається до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою для вирішення спірного питання.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області

Волчка А.Я. від 22.06.2023 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у порядку загального позовного провадження і розпочато підготовче провадження.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи №1468 від 24.10.2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 року, який проведений, у зв`язку з припиненням повноважень судді Волчка А.Я. в провадження судді Скрипник О.Г. надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Скрипник О.Г. від 24.10.2024 року прийнято до розгляду цивільну справу № 369/9244/23 та призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Скрипник О.Г. від 26.02.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено до розгляду по суті.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи від 11.11.2025 року № 1005 у зв`язку із звільненням головуючої судді Скрипник О.Г. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано для розгляду судді Козак І.А.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Козак І.А. від 11.11.2025 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Однак, у матеріалах справи міститься заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Н.І. про розгляд справи без її участі та участі позивача, за наявними у справі матеріалами. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Однак, 25.02.2026 року ОСОБА_2 подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до вимог частини 1, 3 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явилися всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Залежно від установленого, суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зміст ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.04.2000 року.

Рішенням Горенської сільської ради від 23.12.2011 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га за вказаною адресою.

З метою оформлення прав на земельну ділянку позивач у 2021 році звернулася до землевпорядної організації ТОВ НВФ «АБРИС» для виготовлення відповідної документації.

Згідно з технічним звітом, виконаним інженером-геодезистом ОСОБА_3 , фактична площа земельної ділянки становить 0,0594 га, а різниця площею 0,0006 га знаходиться за межами існуючої огорожі та, на думку позивача, використовується власником суміжної земельної ділянки.

Із західної сторони земельна ділянка межує із земельною ділянкою кадастровий номер 3222482401:01:011:5089, площею 0,1189 га, власником якої є ОСОБА_2 згідно з відомостями Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Сформована земельна ділянка підлягає державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Згідно з ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації такого права. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою речові права на нерухоме майно виникають з моменту їх державної реєстрації.

Суд звертає увагу, що рішенням сільської ради позивачу було передано земельну ділянку площею 0,06 га у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Разом з тим, сама по собі передача земельної ділянки рішенням органу місцевого самоврядування не свідчить про виникнення права власності на неї без здійснення передбаченої законом процедури формування земельної ділянки та державної реєстрації відповідного речового права.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент звернення до суду земельна ділянка площею 0,06 га була сформована як об`єкт цивільних прав та що за позивачем було зареєстровано право власності на неї у встановленому законом порядку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довела наявності у неї зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку, а відтак твердження про порушення її прав як власника земельної ділянки є передчасними та не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду справи.

Крім того, на підтвердження своїх доводів про порушення меж земельних ділянок та фактичне зайняття відповідачем частини земельної ділянки позивача останньою надано технічний звіт щодо виконання топографо-геодезичних робіт із загальної зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Технічний звіт щодо виконання топографо-геодезичних робіт є письмовим доказом, однак не є висновком експерта та не містить категоричного висновку про самовільне зайняття відповідачем частини земельної ділянки позивача, а тому не може бути достатнім доказом для встановлення таких обставин.

Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі у разі, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Встановлення фактичного місця проходження меж земельних ділянок, визначення наявності або відсутності накладення земельних ділянок, відповідності фактичних меж правовстановлюючим та кадастровим документам, а також визначення площі можливого зайняття земельної ділянки потребує спеціальних знань у сфері землеустрою та земельно-технічних досліджень.

Водночас учасниками справи питання про призначення судової земельно-технічної експертизи не порушувалося, відповідних клопотань до суду не заявлялося, а наявні у справі докази не дають можливості достовірно встановити факт порушення відповідачем меж земельної ділянки позивача та площу такого порушення.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про встановлення уповноваженими органами факту порушення меж земельних ділянок чи самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки позивача. Зокрема, відсутні акти перевірок, приписи, висновки або інші документи органів державного контролю у сфері використання та охорони земель, які б підтверджували факт порушення земельного законодавства з боку відповідача.

За таких обставин суд позбавлений можливості на підставі наданих доказів дійти беззаперечного висновку про самовільне зайняття відповідачем частини земельної ділянки позивача та порушення її прав як землекористувача чи власника земельної ділянки.

Таким чином, під час судового розгляду не знайшли свого належного підтвердження доводи позивача про порушення відповідачем її прав щодо користування спірною земельною ділянкою. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач набула право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку, а також доказів, які б беззаперечно свідчили про самовільне зайняття відповідачем частини цієї земельної ділянки чи порушення її меж.

Суд звертає увагу, що відсутність у справі висновку судової земельно-технічної експертизи унеможливлює достовірне встановлення місця проходження меж суміжних земельних ділянок, наявності їх накладення та площі можливого зайняття земельної ділянки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами у розумінні статей 76-81 ЦПК України, у зв`язку з чим позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 79-1, 125, 152, 158 ЗК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22 червня 2026 року.

Суддя Ірина КОЗАК