Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №211/7430/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6500/26 Справа № 211/7430/24 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/7430/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 березня 2026року, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (надалі - ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»,ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 28.01.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір: № 25062-01/2024, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 8500 грн. Внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 28262,50 грн., з яких: 8500 грн. - тіло кредиту та 19762,50 грн. - відсотки.

29.04.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 29042024-1, у відповідності до якого ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» передає ТОВ «ФК ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК ЄАПБ» приймає належні ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» вимоги до боржників.

13.01.2024 між ТОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір: № 6753023, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 2000 грн. Внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 5820,00 грн., з яких: 2000 грн. - тіло кредиту та 3820,00 грн. - відсотки.

11.01.2024 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 11-01/2024, згідно якого ТОВ «МАНІФОЮ» передає ТОВ «ФК ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МАНІФОЮ» вимоги до боржників.

29.01.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 45579-01/2024, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 5000 грн та внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 19625,00 грн., з яких: 5000 грн. - тіло кредиту та 14625,00 грн. – відсотки, а також № 44077-01/2024, згідно чого відповідач отримав кредит в сумі 5000 грн та внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 19625,00 грн., з яких: 5000 грн. - тіло кредиту та 14625,00 грн. - відсотки.

01.02.2024між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00001-02/2024, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 4000 грн. Внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 15400,00 грн., з яких: 4000 грн. - тіло кредиту та 11400,00 грн. - відсотки.

24.05.2024 року між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 24052024, згідно якого ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" передає ТОВ «ФК ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК ЄАПБ» приймає належні ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" вимоги до боржників.

З моменту отримання права вимоги позивачем не здійснювалося жодних штрафних нарахувань.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» загальну заборгованість в розмірі 88732,50 гривень та судові витрати в сумі 3028 гривень судового збору.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року позовні вимоги задоовлено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за кредитними договорами:

- кредитним договором від 28.01.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем ОСОБА_1 № 25062-01/2024 в сумі 17000 гривень 00 копійок, з яких 8500,00 грн. - тіло кредиту та 8500,00 грн. - відсотки.

- кредитним договором від 13.01.2024 між ТОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем ОСОБА_1 № 6753023 в сумі 4000 гривень 00 копійок, з яких 2000 грн. - тіло кредиту та 2000,00 грн. - відсотки.

- кредитним договором від 29.01.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 № 45579-01/2024 в сумі 10000 гривень 00 копійок, з яких 5000 грн. - тіло кредиту та 5000,00 грн. - відсотки.

- кредитним договором від 29.01.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 № 44077-01/2024 в сумі 10000 гривень 00 копійок, з яких 5000 грн. - тіло кредиту та 5000,00 грн. - відсотки.

- кредитним договором від 01.02.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 № 00001-02/2024 в сумі 8000 гривень 00 копійок, з яких 4000 грн. - тіло кредиту та 4000,00 грн. - відсотки.

всього стягнуто заборгованість за всіма договорами на загальну суму 49000 гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» витрати на оплату судового збору в сумі 1672 гривні 13 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитні договори (№ 25062-01/2024, № 6753023, № 45579 01/2024, № 44077-01/2024, № 00001-02/2024) укладені після 24.12.2023 і не містять денної процентної ставки, порядку її обчислення та загальних витрат за кредитом, а тому є нікчемними у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування» та не створюють жодних юричиних наслідків.

Суд не перевірив статус ліцензій первісних кредиторів, хоча це безпосередньо впливає на дійсність договорів і перехід права вимоги.

Позивач не довів перехід права вимоги, адже у справі відсутні акти приймання-передачі, докази оплати за договорами факторингу та повідомлення боржника.

Суду не було надано доказів отримання коштів позичальником, натомість відповідач надав суду довідку АТ «Універсал Банк» від 18.12.2024, яка підтверджує невідповідність номерів карток у договорах.

Також, ввадає, що судом завишена сума відсотків та штрафів, без урахуванням вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ»зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду та слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.01.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 25062-01/2024, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 8500 грн.

Внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 28262,50 грн., з яких: 8500 грн. - тіло кредиту та 19762,50 грн. - відсотки.

29.04.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»укладено договір факторингу № 29042024-1, у відповідності до якого ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» передає ТОВ «ФК ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК ЄАПБ» приймає належні ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» вимоги до боржників.

13.01.2024 між ТОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір: № 6753023, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 2000 грн.

Внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 5820,00 грн., з яких: 2000 грн. - тіло кредиту та 3820,00 грн. - відсотки.

11.01.2024 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 11-01/2024, згідно якого ТОВ «МАНІФОЮ» передає ТОВ «ФК ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МАНІФОЮ» вимоги до боржників.

29.01.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 45579-01/2024, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 5000 грн.

Внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 19625,00 грн., з яких: 5000 грн. - тіло кредиту та 14625,00 грн. - відсотки.

29.01.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 44077-01/2024, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 5000 грн.

Внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 19625,00 грн., з яких: 5000 грн. - тіло кредиту та 14625,00 грн. - відсотки.

01.02.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00001-02/2024, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 4000 грн.

Внаслідок не виконання кредитних зобов`язань заборгованість становить 15400,00 грн., з яких 4000 грн. - тіло кредиту та 11400,00 грн. - відсотки.

24.05.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та ТОВ «ФК ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 24052024, згідно якого ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" передає ТОВ «ФК ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК ЄАПБ» приймає належні ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" вимоги до боржників.

З моменту отримання права вимоги позивачем не здійснювалося штрафних нарахувань.

14.04.2025 до суду надійшла відповідь Національного Банку України та надано Рішення Національного Банку України про застосування до ТОВ "МАНІФОЮ" заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії на діяльність фінансової компанії з правом здійснювати діяльність з надання фінансової послуги - надання коштів та банківський металів у кредит. Рішення набирає чинності 03.09.2024.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцїі дійшов висновку, що у відповідача за тілом кредиту наявна заборгованість за договорами: № 25062-01/2024 від 28.01.2024 року - у розмірі 8500,00 грн.; № 6753023 від 13.01.2024 року - у розмірі 2000 грн.; № 45579-01/2024 від 29.01.2024 року - у розмірі 5000 грн.; № 44077-01/2024 від 29.01.2024 року – у розмірі 5000 грн.; № 00001-02/2024 від 01.02.2024 року – у розмірі 4000 грн. Така заборгованість виникла у відповідача ОСОБА_1 , оскільки взяті на себе зобов`язання за вищезазначеними договорами він не виконав. Доказів повернення грошових коштів у повному обсязі за кредитними договорами, а також доказів, які б спростовували наведений позивачем розрахунок заборгованості за тілом кредиту, відповідач суду не надав.

Щодо розміру стягнення з відповідача процентів, то суд першої інстанції дійшов висновку про нарахування позивачем ТОВ «ФК ЄАПБ» відсотків за користування кердитними коштами у порядку та у розмірі визначеному умовами наведених кредитних договорів, однак, оскільки визначений позивачем розмір є непропорційно завищеним і призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін на шкоду позичальнику (споживачу), суд дійшов висновку про необхідність зменшення цього розміру.

Зважаючи на те, що ТОВ «ФК ЄАПБ» у встановленому законом порядку набув право вмиоги за кредитними договорами № 25062-01/2024 від 28.01.2024 року, № 6753023 від 13.01.2024 року, № 45579-01/2024 від 29.01.2024 року, № 44077-01/2024 від 29.01.2024 року та № 00001-02/2024 від 01.02.2024 року, суд дійшов виснвоку, що в останнього, як нового кредитора, наявне право вимагати від відповідача повернення заборгованості за кредитними договорами, у визначеному судом розмірі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 укладено наступні договори: з ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» договір № 25062-01/2024 від 28.01.2024, з ТОВ «МАНІФОЮ» договір № 6753023 від 13.01.2024, з ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» договори № 45579-01/2024 від 29.01.2024, № 44077-01/2024 від 29.01.2024 та № 00001-02/2024 від 01.02.2024.

Зазначені договори укладено в електронній формі, а тому є чинними.

Слід зазначити, що особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається, шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З матеріалів справи слідує, що наведені вище договори укладені сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, вказані договори відповідають вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписівстатті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Підписавши вказані договори, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчих кредитів від ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «АВАНС КРЕДИТ».

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

При цьому, у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20 (провадження № 61-2904св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Кредитодавці ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» свої обов`язки за кредитними договорами виконали у повному обсязі.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів та непогашення простроченої заборгованості підтверджується змістом самих договорів та довідками ТОВ «ФК «ЄАПБ»про рух коштів по кредитам, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази надання кредитних коштів.

Довідка АТ «Універсал Банк» від 18.12.2024 щодо номеру карткового рахунку, відкритого на ім?я відповідача ОСОБА_1 , наведенного вище не спростовує.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Отже, в даному випадку надано достатні докази на підтвердження порушення відповідачем умов кредитних договорів та наявності у відповідача відповідного розміру заборгованості, при цьому відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано.

Спірні договори про споживчий кредит та позику та їх умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що суд не перевірив статус ліцензій первісних кредиторів колегією судді вне приймаються, оскільки відкливання відповідної ліцензії після укладення наведених вище кредитних договорів не тягне за собою недійсність договору та не змінює правовідносин сторін кредитного договору.

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісних кредиторів матеріали справи не містять.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», кожен окремо, уклали з ТОВ «ФК «ЄАПБ» договори факторингу, у відповідності до умов яких передали (відступили) на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні їм права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за укладеними із ОСОБА_1 , а саме:

- за кредитним договором № 25062-01/2024 від 28.01.2024, укладеним із ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», у загальному розмірі відступлених вимог 28 262,50 грн.– за договором факторингу №29042024-1 від 29.04.2024;

- за кредитним договором № 6753023 від 13.01.2024, укладеним із ТОВ «МАНІФОЮ», у загальному розмірі відступлених вимог 5 820 грн.– за договором факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024;

- за кредитним договором № 45579-01/2024 від 29.01.2024, укладеним із ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», у загальному розмірі відступлених вимог 19 625 грн.– за договором факторингу №24052024 від 24.05.2024;

- за кредитним договором № 44077-01/2024 від 29.01.2024, укладеним із ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», у загальному розмірі відступлених вимог 19625 грн.– за договором факторингу №24052024 від 24.05.2024;

- за кредитним договором № 00001-02/2024 від 01.02.2024, укладеним із ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», у загальному розмірі відступлених вимог 15 400 грн.– за договором факторингу №24052024 від 24.05.2024.

Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягам з реєстру боржників і прав вимог, які належно засвідчені, підтверджується перехід права вимоги до позивача.

Тобто, ТОВ «ФК «ЄАПБ»набуло право грошової вимоги до відповідача за наведеними вище договорами, й доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Слід зазначити, що, згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

При цьому, відповідачем належних та допустимих доказів виконання зобов`язань, ні перед первісними кредиторами, ні перед позивачем, не надано, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач умови кредитних договорів та договорів позики не виконує, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість, яка правомірно стягнута судом першої інстанції на користь нового кредитора - ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Судом першої інстанції встановлено, що нарахування відсотків за наведеними вище договорами здійснено позивачем в межах строку, узгодженого сторонами, у відповідності до умов укладених кредитних договорів.

Проте, на переконання колегії суддів, умови кредитних договорів в частині нарахування процентів за користування кредитом (за кредитним договором № 25062-01/2024 від 28.01.2024 у розмірі 2,5% на день; за кредитним договором № 6753023 від 13.01.2024 у розмірі 2,5% на день; за кредитним договором № 45579-01/2024 від 29.01.2024 у розмірі 2,5% на день; за кредитним договором № 44077-01/2024 від 29.01.2024 у розмірі 2,5% на день; за кредитним договором № 00001-02/2024 від 01.02.2024 у розмірі 2,5% на день) не можуть бути застосовані, оскільки такі умови договорів є нікчемними.

Так, відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Ураховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитні договори були укладені після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Натомість у справі, що переглядається в апеляційному порядку, кредитні договори укладено 28 січня 2024 року, 13 січня 2024 року, 29 січня 2024 року та 01 лютого 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договорів щодо встановлення стандартної процентної ставки на рівні 2,50 % є нікчемними в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Колегією суддів здіснено перерахунок розміру відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1 % в день та встановлено, що заборгованість за відсотками в межах строку кредитування ммає становити:

за кредитним договором № 25062-01/2024 від 28.01.2024 за період з 28 січня 2024 року по 05 травня 2024 року на суму 8 500 грн, що становить 8 500 грн. (8 500 грн х 1 % х 100 днів = 8 500 грн);

за кредитним договором № 6753023 від 13.01.2024 за період з 13 січня 2024 року по 02 травня 2024 року на суму 2 000 грн, що становить 2 220 грн. (2 000 грн х 1 % х 111 днів = 2 220 грн);

за кредитним договором № 45579-01/2024 від 29.01.2024 за період з 29 січня 2024 року по 27 травня 2024 року на суму 5 000 грн, що становить 6 000 грн. (5 000 грн х 1 % х 120 днів = 6 000 грн);

за кредитним договором № 44077-01/2024 від 29.01.2024 за період з 29 січня 2024 року по 27 травня 2024 року на суму 5 000 грн, що становить 6 000 грн. (5 000 грн х 1 % х 120 днів = 6 000 грн);

за кредитним договором № 00001-02/2024 від 01.02.2024 за період з 01 лютого 2024 року по 10 травня 2024 року на суму 4 000 грн, що становить 4 800 грн. (4 000 грн х 1 % х 120 днів = 4800 грн).

Наведеного вище суд першої інстанції не врахував, не перевірив відповідність розрахунку заборгованості вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та дійшов передчасного та необгрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру відстків, у зв?язку з їх неспівмірністю та необгрунтованістю.

При цьому, колегія суддів зазначає, що висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 щодо права суду зменшити розмір відсотків, який підлягає стягненню з боржника на користь кредитора за договорами споживчого кредиту через їх неспівмірність та несправедливість (у договорі встановлено вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації - понад п`ятдесят відсотків вартості продукції, було сформовано за інших фактичних обстави, а саме - кредитний договір було укладено у 2021 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ, якою було обмежено максимальний розмір денної процентної ставки.

Натомість, у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, максимальний розмір денної процентної ставки врегульовано на законодавчому рівні та не можна вважати такий розмір несправедливим.

Колегія суддів зазначає, що для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відтак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру процентів з мотивів їх неспівмірності, несправедливості чи надмірності для споживача, а тому не можна вважати прийнятними доводи апеляційної скарги щодо необхідності зменшення розміру відсотків, стягнутих судом першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що сновною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

Принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).

Колегія суддів зауважує, що позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» судове рішення в частині зменшення розміру відсотків не оскаржував в апеляційному порядку, тому відповідач ОСОБА_1 не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що ним досягнуто в попередній інстанції.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат апелянта, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: