Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №214/595/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7118/26 Справа № 214/595/26 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/595/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Акордбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Ткаченком А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 квітня 2026року, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Акордбанк» (надалі - ПАТ «КБ «Акордбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 21.10.2021 між ПАТ«КБ «Акордбанк» та ОСОБА_1 підписано Заяву-Пропозицію №СІК-211021/023-11, на підставі якої відповідач прийняв пропозицію укласти кредитний договір та приєднався до Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «КБ «Акордбанк», що розміщені в мережі Інтернет на офіційному сайті банку, які разом із Заявою-Пропозицією та Умовами споживчого кредитування складають Договір про надання споживчого кредиту.

Окрім того, у Додатку №1 до Заяви-Пропозиції від 21.10.2021, графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки детально зазначено строк кредиту – 36 місяців, сума споживчого кредиту – 70350,00 грн., процентна ставка – 16,99% річних, розмір щомісячної комісії – 1,95%, розмір одноразової комісії – 5%.

Своїм підписом в Паспорті споживчого кредиту ОСОБА_1 підтвердив ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.

Таким чином, позивач повністю виконав свій обов`язок та надав споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця, з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору у формі Паспорта споживчого кредиту.

Також, на виконання умов кредитного договору ПАТ «КБ «Акордбанк» свої зобов`язання з видачі відповідної суми кредиту виконав повністю, але позичальник, отримавши кредитні кошти, своїх зобов`язань з повернення кредиту належним чином не виконує, в результаті чого, станом на 19.12.2025 заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «КБ «Акордбанк» у загальному розмірі становить 79353,97 грн.

Щодо змісту та переліку послуг, за які в договорі споживчого кредиту встановлена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування представник позивача зазначає, що під час дії договору про споживчий кредит для ОСОБА_1 надавалися послуги з розрахунково-касового обслуговування, а саме: приймання готівки, в тому числі, через термінали самообслуговування (касові операції); здійснення банком розрахункових операцій за аналітичними рахунками, які відкриті банком клієнту за балансовими рахунками; перенесення простроченої заборгованості за кредитом/процентами/комісіями шляхом здійснення операцій між рахунками. Всі зазначені операції з розрахунково-касового обслуговування здійснюються саме в зв`язку з наданням та обслуговуванням споживчого кредиту, на постійній основі, протягом усього строку дії кредитного договору відповідальними працівниками банку з оформленням відповідних внутрішніх банківських документів, в тому числі, з підготовкою, оформленням, друкуванням, підписанням та зберіганням таких документів у відповідності до внутрішніх нормативних документів банку та НБУ. Також, представник позивача звертає увагу суду, що банком були вжиті заходи досудового врегулювання спору, але вони виявились безрезультатними.

Враховуючи наявність невиконаних кредитних зобов`язань, оскільки відповідачем кредит та комісія у встановлені договором строки не сплачені, з метою захисту прав кредитора, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Акордбанк» суму заборгованості станом на 19.12.2025 за кредитним договором №СІК-211021/023-11 від 21.10.2021 у розмірі 79353,97 грн., що складається з: простроченої суми заборгованості по кредиту – 59569,01 грн.; простроченої заборгованості за комісією – 19784,96 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Акордбанк» заборгованість за кредитним договором №СІК-211021/023-11 від 21.10.2021 в сумі 45 058 гривень 22 коп. - прострочена заборгованість по тілу кредиту.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Акордбанк» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 719 гривень 34 коп.

Відмовилено у задоволенні іншої частини вимог.

В апеляційній скарзі ПАТ «КБ «Акордбанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити новее рішення про задоовлення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та невірне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо нікчемності встановленої в договорах умови по сплаті щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування.

Звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов?язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, в тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Окрім того, з постановою Правління НБУ №49 від 10.06.2017 року затверджені Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, якими передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за послуги розрахунково-касового обслуговування.

Позивач наголошує, що чинним законодавством кредитору надано право встановлювати в договорі умову щодо комісії за розрахунково-касове обслуговування, оскільки це прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».

Зауважує, що розрахунково-касове обслуговування є платною послугою згідно із Законом України «Про споживче кредитування», тому висновок суду першої інстанції про те, що банком у договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно, є безпідставним й таким, що суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відтак, вважає, що відсутні будь-які підстави для визнання нікчемною умови договору щодо сплати щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування.

Наголошує, що з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» регулювання даних правовідносин змінилося. Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування», крім того, з 10.06.2017 року Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, втратили чинність.

Додає, що законодавством не передбачено вимог деталізації послуг, які здійснює банк у зв`язку з розрахунково-касовим обслуговуванням.

Зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що оспорювані умови договорів є недобросовісними та призвели до істотного дисбалансу договірних прав та обов?язків на шкоду споживача.

Вказує, що своїм підписом відповідач підтвердив, що отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз?яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, у тому числі в разі невиконання ним зобов?язань за таким договором.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Митрошин С.В. зазначають, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 21.10.2021 між ПАТ «КБ «Акордбанк» та ОСОБА_1 підписано Заяву-Пропозицію №СІК-211021/023-11, на підставі якої відповідач прийняв пропозицію укласти кредитний договір та приєднався до Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «КБ «Акордбанк», що розміщені в мережі Інтернет на офіційному сайті банку, які разом із Заявою-Пропозицією та Умовами споживчого кредитування складають Договір про надання споживчого кредиту.

Умовами вказаної Заяви-Пропозиції сторони погодили суму кредиту в розмірі 70350,00 грн., строк кредитування 36 місяців, мета отримання – задоволення споживчих особистих потреб, щомісячна комісія за обслуговування кредиту 1,95% від суми кредиту, процентна ставка річних 16,99%; розмір одноразової комісії – 5%.

Кредитодавець виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти згідно з умовами кредитного договору.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за укладеним договором, відповідач ОСОБА_1 , станом на 19.12.2025, має заборгованість з простроченої суми кредиту в розмірі 59 569,01 грн.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини, за якими відповідач взяв на себе зобов`язання повернути позивачеві кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення комісії, суд виходив із безпідставності вимоги ПАТ «КБ «Акордбанк» про стягнення з ОСОБА_1 нарахованої комісії за обслуговування кредиту у розмірі 19 784,01 грн., оскільки банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, атому положення пункту кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість зарахування сплаченої ОСОБА_1 комісії в розмірі 14510,79 грн. в рахунок простроченої суми заборгованості по тілу кредиту в розмірі 59569,01 грн., а тому частково задовольнив позовні вимоги та дійшов висновку стягнення з останнього грошових коштів в розмірі 45058,79 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

Разом з тим, відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на дату укладення договору в цій справі), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення».

Згідно з Правилами про споживчий кредит, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49, банком передбачалось внесення плати за додаткові та супутні послуги, зокрема: за ведення рахунку; розрахунково-касове обслуговування; комісія за надання кредиту; інші послуги банку. Під іншими послугами мала бути зазначена інформація за кожним видом платежу (тобто, у разі розширення переліку платежів перелік колонок має бути відповідно доповнений).

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 12 вересня 2023 року у цивільній справі №204/224/21, констатуючи відсутність виключної правової проблеми з приводу встановлених банками різного роду комісій у кредитних договорах, які є нікчемними, наголосила на тому, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає, передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Для кваліфікації умови кредитного договору як оспорюваної чи нікчемної має значення не назва комісії, а її зміст, тобто перелік дій банку, за які він цю комісію передбачив. Вказане однаково стосується й установленої у кредитному договорі комісії за обслуговування кредиту, розрахунково-касове обслуговування.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зазначено, що згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначеноперелік додатковихта супутніхбанківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

В даній справі необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, та її фіксований розмір передбачено в додатку №1 «Графік платежів, розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки» кредитних договорів (колонка 7 Графіка).

При цьому, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються споживачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитних договорів (такі відсутні й у Паспорті споживчого кредиту), розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно зі статтею 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Як встановлено судом, частина сплачених коштів за кредитним договором зараховувалась банком на погашення комісії (плати за розрахунково-касове обслуговування), в той час як така не підлягала сплаті, оскільки положення кредитного договору в цій частині є нікчемними.

За встановлених судом обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сума коштів, зарахованих банком на погашення комісії (плати за розрахунково-касове обслуговування), мала бути зарахована в рахунок погашення як тіла кредиту, так і відсотків за користування кредитними коштами у порядку, визначеному ст.19 Закону України «Про споживче кредитування».

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із ними, а відтак не впливають на остаточні висновки суду.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат апелянта, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: