Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №754/20192/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/12376/25

Справа №754/20192/25

РІШЕННЯ

Іменем України

29 червня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника позивача - адвоката Олійник О. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовною заявою про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи.

Обґрунтовують свої вимоги тим, що позивачка ОСОБА_1 є власницею майна за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є власником майна за адресою: АДРЕСА_2 . 22.04.2024 мало місце залиття квартири позивачки. Як зазначено в Акті про залиття квартири, причиною залиття став розрив шлангу до душової кабіни, а отже саме з вини відповідача. Згідно із Звіту про оцінку від 02.12.2024, вартість матеріального збитку внаслідок залиття квартири становить 40512,00грн. Тому позивачка просить стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду, завданою внаслідок залиття квартири, в загальному розмірі 75912,15грн (40512,00грн - основна суму збитків, 36грн - повідомлення відповідача, 5800,00грн - виготовлення звіту, 9138,20грн - інфляційне збільшення, 2388,01грн -3% річних та 15000,00грн - моральна шкода). До того ж просить в порядку ст. 256 ЦПК України зазначити в рішенні суду про нарахування на основну заборгованість 3% та інфляційних втрат, починаючи з 03.12.2025 і до моменту повного виконання рішення. Також просить вирішити питання щодо відшкодування судових витрат, стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 968,96грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 23455,96грн.

15.01.2026 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 не скористалась своїм право подати відзив до суду.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, просили задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з`являвся. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомлено.

Суд повідомляв відповідача належним чином про розгляд справи в суді за адресою зазначеною в позовній заяві, яка є адресою його реєстрації, що підтверджується відомостями з Реєстру територіальної громади м. Києва.

Однак конверти із копіями ухвал про відкриття провадження та позовною заяву з додатками до неї, і з судовими повістками, адресовані відповідачам, повернулися до суду з поштовим зазначення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, вислухавши сторону позивача, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

Позивачка ОСОБА_1 є власницею майна на підставі договору дарування, серія та номер 1-4850 від 24.12.2004, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речового права.

Відповідач ОСОБА_2 є власником майна на підставі свідоцтва про власність на житло від 22.02.1999, за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою КП КМР «КМ БТІ» КВ-2025 № 42472 від 31.10.2025.

24.12.2024 відбулось залиття квартири позивачки. Як встановлено Актом про залиття квартири від 02.05.2024, затвердженого В.о. начальником ЖЕД - 316 та підписано: провідним інженером ОСОБА_3 , майстром технічної дільниці ОСОБА_4 , слюсарем-сантехником ОСОБА_5 . Залиття квартири АДРЕСА_3 відбулося з квартири АДРЕСА_4 . Зі слів мешканців квартири АДРЕСА_4 одноразове залиття відбулося внаслідок розриву шлангу до душової кабіни, що знаходиться в зоні експлуатаційної відповідальності власника квартири АДРЕСА_5 .

Згідно із Звіту про оцінку розміру матеріального збитку (шкоди), завданого квартирі АДРЕСА_6 , від 02.12.2024, визначено, що розмір матеріального збитку становить 40512,00грн (з урахуванням ПДВ).

З документів які знаходяться в матеріалах справи вбачається, що витрати які позивачка понесла: за виконання Звіту про оцінку розміру матеріального збитку (шкоди) становить 5800,00грн; 36,00грн - за повідомлення відповідача про час огляду квартири; 3000,00грн - за нотаріальні послуги для встановлення даних відповідача та належності йому майна, що разом становить 8836,00грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 4 ст. 319 ЦК України та ст. 151 Житлового кодексу України, власність зобов`язує, громадяни, які мають у приватній власності житловий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Відповідно до ст. 179 Житлового кодексу України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і при будинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок складання акту про залиття, аварії квартир регулюється Правилами утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005 №76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №927/11207.

Згідно з пунктом 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибуткової території, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка у відповідності до укладеної угоди обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету, затвердженого начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

В акті повинно бути відображено: дата його складання; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника квартири, що зазнала шкоди; прізвище, ім`я, по батькові власника квартири, з вини якого сталося залиття; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей; висновок комісії щодо встановлення вини особи, яка вчинила залиття. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність і у такому випадку в акті має бути зазначено, що такі особи (прізвище ім`я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин

З додатку № 4 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій вбачається, що в Акті про залиття обов`язково описується, що трапилося і які наслідки (що залите, які обсяги робіт, які ушкодження, які речі ушкоджено, чітко зазначається причини залиття (несанкціоноване втручання мешканців квартири у роботу системи (заміна радіаторів, трубопроводів, вентилів, рушникосушарок тощо), незадовільне технічне обслуговування систем, передчасний вихід з ладу радіаторів опалення, трубопроводів, вентилів, гнучких підводок та ін.) В акті повинен міститися висновок про те, хто заподіяв шкоду.

Отже у Акті про залиття квартири від 02.05.2024, встановлена чітка причина залиття, а саме, яка поломка призвела до залиття, які саме дії здійснювалися, перелік пошкоджень, обсяг необхідного ремонту, тощо, тобто акт відповідає вимогам, встановленим до складання таких актів, та містить всіх необхідних відомостей.

Статтею 323 ЦК України передбачено, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що на споживача покладені наступні обов`язки: своєчасно вживати заходів щодо усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини та за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини.

Відповідно до статті 319, 322 ЦК України власність зобов`язує і власник несе відповідальність за майно, що йому належить.

Згідно із ст. 383 ЦК України, передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартири, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно із ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналізуючи положення процесуальних норм, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

У процесі розгляду цієї справи відповідачем ОСОБА_2 не спростовано, що квартира позивачки ОСОБА_1 зазнала пошкоджень в наслідок залиття з квартири відповідача.

Також не спростовано, що причиною залиття стало внаслідок розриву шлангу до душової кабіни, що знаходиться в зоні експлуатаційної відповідальності власника квартири АДРЕСА_5 , яка і належить саме відповідачу ОСОБА_2 .

Отже суд вважає, що заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття, відповідно до звіту про оцінку розміру матеріального збитку (шкоди), з метою визначення вартості відшкодування матеріальних збитків внаслідок залиття квартири в розмірі 40512,00грн та витрат за виконання звіту про оцінку розміру матеріального збитку (шкоди) в розмірі 5800,00грн; 36,00грн - за повідомлення відповідача про час огляду квартири; 3000,00грн - за нотаріальні послуги для встановлення даних відповідача та належності йому майна, що разом становить 49348,00грн, підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованим та доведеними.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов до такого.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Отже моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Отже в судовому засіданні є доведеним той факт, що позивачці були спричинені моральні страждання відповідачем, які призвели до душевних переживань, а тому, враховуючи конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнала позивачка, суд вважає, що сума у розмірі 7000,00грн є достатнім розміром відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Щодо прохальної частини позову про стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 9138,29грн - інфляційних витрат та 2388,01грн - 3% річних, згідно статті 625 ЦК України, суд вважає правильним зазначити про таке.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Зокрема, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема не виконання рішення суду про стягнення заборгованості, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції провадиться шляхом помноження суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

До того ж суд зауважує, що Постанови Верховного суду, на які посилається сторона позивача в своїй позовній заяві, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вони постановлені у справах із суттєво відмінними предметом спору, підставами заявлених вимог, фактичними обставинами та правовим регулюванням спірних правовідносин. Таким чином наведена судова практика стороню позивача стосується інших за змістом правовідносин і не може бути релевантною для вирішення цього спору.

Отже враховуючи аналіз зазначених вище норм закону, суд відмовляє в задоволенні стягнення з відповідача на користь позивача суму в розмірі 9138,29грн - інфляційних витрат та 2388,01грн - 3% річних, оскільки така відповідальність за порушення грошового зобов`язання може виникати на підставі вже встановленого боргового зобов`язання за умови порушення умов його виконання. Тому що, під час ухвалення рішення по цій справі у відповідача ОСОБА_2 ще не настав визначений законом статус «боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зокрема не виконання рішення суду про стягнення заборгованості», оскільки останній має права як на оскарження цього рішення так і на його добровільне виконання.

Щодо вимоги позивача про проведення стягнень з відповідача в порядку частин 10, 11 статті 265 ЦПК України, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Згідно із ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Тобто, при ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

Зазначені норми кореспондують із ч. 11 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", за приписами якої якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.

Однак, вищевказані дії є правом суду, а не його обов`язком, і мають вирішуватись у конкретній справі з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, на що звернуто увагу й Великою Палатою Верховного Суду у п.129-130 Постанови від 05.06.2025 в справі № 910/14524/22.

Крім того у п. 132-135 цієї постанови ВП ВС зазначила, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення. Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання. Відтак передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних охоплюються приписами ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу.

Тому, з огляду на викладене вище, вимога позивача в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України про зобов`язання органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання судового рішення, нараховувати на суму боргу інфляційні втрати і 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за відповідними формулами, є безпідставною і не може бути задоволена.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до такого.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15ц (провадження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19 (провадження № 61-7905св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Окрім того, виконуючи норми процесуального закону, суд вважає правильним зазначити, що вимоги про відшкодування судових витрат не відносяться до позовних вимог і не оплачуються судовим збором, а відтак належать до процесуальних обов`язків суду незалежно від позовних вимог вирішити питання про те чи підлягають судові витрати відшкодуванню, а якщо так, то з якої саме сторони.

Отже, суд вважає, що надані стороною позивача документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд вважає завищеною визначену адвокатом вартість правничої допомоги в цій справі, виходячи зі змісту та смислового наповнення позовної заяви, обсягу додатків до них, з урахуванням часткового задоволення позову. Тому вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 23455,96грн, що підлягає компенсації другою стороною, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним та достатнім на їх виконання. З огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що визначена позивачем сума в розмірі 23455,96грн є надмірною, а такий розмір не є розумним, та, водночас, необґрунтованим. За таких обставин суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, має бути обмежений до 5000,00грн.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивачки підлягає відшкодування матеріальної шкоди в загальному розмірі 49348,00грн (40512,00грн - матеріальні збитки внаслідок залиття квартири; витрат за виконання звіту про оцінку розміру матеріального збитку (шкоди) в розмірі 5800,00грн; 36,00грн - за повідомлення відповідача про час огляду квартири; 3000,00грн - за нотаріальні послуги для встановлення даних відповідача та належності йому майна) та моральної шкоди в розмірі 7000,00грн, оскільки вважає, що відповідач повинен відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, як особа яка завдала шкоди майну позивачки. В інших вимогах позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96грн.

КеруючисьКонституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Правилами утримання жилих будинків та прибуткової території, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, статтею 151, 179 Житлового кодексу України, 319, 322, 323, 383, 386, 1166 ЦК України, статтями 7, 10-15, 76-81, 133-137, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок залиття квартири в розмірі 49348,00грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000,00грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в 5000,00грн.

В інших вимогах позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_7 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2026.

Суддя В. В. Бабко