Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №380/138/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Сподарик Н.І.

30 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/138/26 пров. № А/857/20779/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюх В.М, Шавеля Р.М.

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 380/138/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

05.01.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

- визнати протиправними дії, що полягають у відмові у звільненні з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком — особою з інвалідністю І групи;

- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у неналежному, формальному та неповному розгляді рапорту та доданих до нього документів, без фактичної оцінки доказів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби;

- зобов`язати повторно розглянути рапорт щодо звільнення з військової служби на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком — особою з інвалідністю І групи;

- зобов`язати утриматися від будь-яких дій або бездіяльності, які можуть перешкоджати реалізації права позивача на здійснення догляду за особою з інвалідністю І групи.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2026р. в позові відмолено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 .

Батько позивача — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнаний особою з інвалідністю І групи безстроково, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1114016 від 08 лютого 2024 року

ОСОБА_2 має порушення функцій організму через невиліковні хвороби, а саме (ампутація двох нижніх кінцівок) особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної відпустки з догляду на непрофесійній основі, що підтверджується копією висновку №30 від 08.02.2024.

Відповідно до виписки №5651/826 із медичної карти амбулаторного хворого, 17.06.2025р. ОСОБА_2 проведено операцію з ампутації лівої н/к на рівні с/3 стегна.

Згідно копією нотаріально засвідченої копії заяви, зареєстрованої в реєстрі за №667 приватним нотаріусом Мороз О.А., Кияшко А.І. підтвердив про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані його утримувати.

19.10.2025р. позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі п. «г» ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

До вказаного рапорту ОСОБА_1 долучив: копію довідки МСЕК серії АВ №1114016 від 08.02.2024р., копію виписки №5651/826, копію висновку міжрайонної МСЕК м. Яготин №30 про необхідність забезпечення особи з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації від 08.02.2024р.; копію висновку №26 Бориспільського центру первинно-санітарної допомоги від 08.02.2024р.; копію нотаріальної заяви ОСОБА_2 щодо вибору особи, якою він підтвердив здійснення догляду ОСОБА_1 ; виписку із медичної карти амбулаторного хворого відносно ОСОБА_3 від 18.01.2024р.; копія довідки від 12.09.2025р., виданої «Бориспільським центром первинної медико-санітарної допомоги» Бориспільського району Вороньківської медичної амбулаторії загальної практики сімейної медицини відносно ОСОБА_3 ; копію висновку Бориспільського центру первинно-санітарної допомоги від 17.09.2025р. стосовно ОСОБА_3 ; копію консультативного висновку невролога від 15.09.2025р. стосовно ОСОБА_4 ; копію консультативного висновку акушера-гінеколога від 13.09.2025р. стосовно ОСОБА_5 ; копію акту №79 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 06.08.2025р.; копію акту обстеження умов проживання №17-16-08/83 від 11.08.2025р.; засвідчену копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.02.2025р. про надання відстрочки за п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку»; копію свідоцтва про народження НОМЕР_2 .

Листом від 07.12.2025р. за №690/ВихЗВГ/787, військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для задоволення рапорту про звільнення з військової служби, оскільки позивач не дотримав одну з умов для задоволення рапорту на звільнення, а саме відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненням, які можуть здійснювати догляд, або наявність у таких осіб документально підтвердженої потреби у постійному догляді у формі визначених законом.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII (далі – Закон №389-VIII) видно, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992р. №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).

ч.1, ч.2 ст.1 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

ч.6 ст.2 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, відносини, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення №1153). Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі – Інструкція №170).

В абз.2 п.12 Положення № 1153 видно, що право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зокрема, абз.13 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

В п.233 Положення №1153 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

п.14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Отже, звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорта про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.

При цьому, здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання п.14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточняються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

Як видно з матеріалів справи, 11.11.2025р. позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (в редакції Закону України від 11.04.2024р. № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається ч.12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В абз.13 п.п.3 ч.12 цієї ж статті передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Із змісту наведеної норми видно, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), така особа відсутня у розумінні приписів абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ.

Таку правову оцінку обставинам викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2025р. у справі №380/16966/24.

При цьому, ст.51 Конституції України у сукупності ст.202 СК України, не передбачено винятків для виконання обов`язку по утриманню непрацездатних батьків, у разі перебування чи постійного проживання повнолітньої дитини такої особи за кордоном.

Утримувати особу з інвалідністю в першу чергу зобов`язані повнолітні діти. Вимога про відсутність інших осіб означає, що таких родичів: Не існує фізично.

Або вони є, але реально не можуть здійснювати догляд через об`єктивні причини (тяжка хвороба, інвалідність самих цих осіб, перебування за кордоном, відбування покарання тощо).

Суд апеляційної інстанції наголошує та звертає увагу апелянта, що у ОСОБА_1 є батько, ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи. Позивач зазначає, що його батько потребує постійного стороннього догляду, а інші члени сім`ї, зокрема, сестри, не можуть здійснювати догляд за батьком у зв`язку із тим, що не проживають разом із батьками, не ведуть спільного господарства та фактично не здійснюють догляд за батьком, однак вважаються особами першого ступеня спорідненості, які можуть здійснювати за ним постійний догляд, крім позивача.

Отже, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції, що суб`єкт владних повноважень в особі військової частини НОМЕР_1 відмовляючи у звільненні з військової служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивач не довів факт потреби його батька, у постійному сторонньому догляді, а також відсутності у нього інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, неможливість здійснення ними догляду або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Одночасно, колегія суддів наголошує, що ОСОБА_1 не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення, а саме подання підтверджуючих письмових доказів факту потреби його батька, у постійному сторонньому догляді, а також відсутності у нього інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, неможливість здійснення ними догляду або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституції України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 380/138/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. М. Шавель