Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №380/24981/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Коморний О.І.

30 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24981/25 пров. № А/857/23833/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюх В.М, Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі № 380/24981/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

22.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії щодо не зарахування до страхового стажу період навчання у Львівському політехнічному інституті з 04 червня 1971 року - 31 серпня 1971 року;

- зобов`язати зарахувати до страхового стажу період навчання у Львівському політехнічному інституті з 04 червня 1971 року - 31 серпня 1971 року;

- визнати протиправними дії щодо не застосування величини оцінки одного року страхового стажу 1,35% при розрахунку розміру пенсії;

- зобов`язати відновити застосування величини оцінки одного року страхового стажу 1,35% за період з 26 вересня 2009 року - 10 жовтня 2017 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоду навчання у Львівському політехнічному інституті з 04 червня 1971 року -31 серпня 1971 року.

При цьому, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання у Львівському політехнічному інституті з 04 червня 1971 року - 31 серпня 1971 року та здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Крім того, не погоджуючись в частині відмови в задоволенні позовних вимог, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 27.09.2009р., отримує пенсію за віком, яка призначена відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі — Закон № 1058-IV).

З матеріалів справи видно, що при первинному призначенні, а також під час подальших перерахунків пенсії пенсійний орган до загального страхового стажу зарахував, серед іншого, період навчання у Львівському політехнічному інституті (нині — Національний університет «Львівська політехніка») з 01 вересня 1966 року -0 03 червня 1971 року. Вказаний період обрахований пенсійним органом виключно на підставі дати, вказаної у дипломі спеціаліста (серія Щ № 136047 від 05.06.1971р.).

Крім того, пенсійний орган зарахував до страхового стажу період проходження позивачем строкової військової служби з 01 вересня 1971 року - 29 серпня 1973 року на підставі відповідних записів у військовому квитку (серія НОМЕР_1 ).

Таким чином, у розрахунку страхового стажу виник неврахований проміжок часу з 04 червня 1971 року - 31 серпня 1971 року.

Разом з тим, згідно архівною довідкою Національного університету «Львівська політехніка» від 09.09.2009р. № 69-43-718, ОСОБА_1 навчався у Львівському політехнічному інституті на механіко-машинобудівному факультеті за денною (стаціонарною) формою навчання, починаючи з 01.09.1966р., та закінчив вказаний вищий навчальний заклад саме 31 серпня 1971 року (про що свідчить наказ ректора № 950 від 02.07.1971р.).

Деталізований зміст вказаного наказу підтверджується іншою архівною довідкою (витягом з наказу від 02.07.1971р. № 950) від 25.03.2014р. № 69-43-211.

Згідно п.2 даного наказу, студентам денної форми навчання, які повністю закінчили теоретичний і практичний курс навчання та захистили дипломні проекти, присвоєно відповідну кваліфікацію, у тому числі й ОСОБА_1 (кваліфікація інженера-механіка).

Водночас, п.4 цього ж наказу визначено молодих спеціалістів, перелічених у п.2, відправити на обов`язкове військове стажування (збори) на період з 1 липня - 31 серпня 1971 року, та надати місячну відпустку за рахунок виробництва з 1 вересня -31 вересня 1971 року. Проходження вказаного стажування було невід`ємною складовою освітньої програми підготовки на військовій кафедрі інституту за фахом «Командир автомобільного взводу», що також підтверджується фактом прийняття ОСОБА_1 військової присяги 04 липня 1971 року під час цих зборів.

Крім обставин щодо обчислення стажу, встановлено, що з 01 жовтня 2017 року орган пенсійного забезпечення в автоматизованому (без звернення пенсіонера) режимі здійснив масовий перерахунок пенсії на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. № 2148-VIII. Під час цього перерахунку («осучаснення») пенсійний орган застосував новий показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислений як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки у розмірі 3764,40 грн. При цьому, замість величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%, яка застосовувалася до пенсії раніше, пенсійний орган застосував зменшену величину оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.

21.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із письмовою заявою (у порядку досудового врегулювання спору), в якій просив усунути вказані порушення: зарахувати до його страхового стажу період проходження військового стажування (навчання) за червень, липень та серпень 1971 року, а також відновити застосування величини оцінки одного року страхового стажу на рівні 1,35% за періоди, що передували введенню в дію пенсійної реформи (з 26.09.2009р. - 01.10.2017р).

07.08.2025р. за результатами розгляду вказаного звернення, листом № 15749-16657/З-52/8-1300/25 пенсійний орган надав відповідь, якою відмовив у задоволенні вимог позивача.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

При вирішенні справ, пов`язаних із соціальними виплатами, суд також застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) як джерело права (ст.7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

ст.1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Позбавлення майна може бути виправданим лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права. У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах «Пічкур проти України», «Суханов та Ільченко проти України», «Стек та інші проти Сполученого Королівства») сформовано сталу позицію, що якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати (зокрема, пенсію), це право вважається «майновим інтересом», що підпадає під дію ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, невід`ємним елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності та захисту легітимних очікувань особи.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій в Україні регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі — Закон № 1058-IV). Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

ч.1, ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено що страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004р.), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, у тому числі обчислення стажу, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-XII (далі — Закон № 1788-XII).

В п.«д» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі — Порядок № 637).

п.1, п.8 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Жодної переваги сили доказу диплома над іншими архівними довідками вказана норма не встановлює.

Щодо порядку обчислення розміру пенсії та застосування величини оцінки одного року страхового стажу, ст.25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній до 01.10.2017р.) встановлено, що за період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%.

Проте, 11.10.2017р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. № 2148-VIII (далі — Закон № 2148-VIII), яким запроваджено комплексну пенсійну реформу, що мала на меті подолання диспропорцій у розмірах пенсій та їх «осучаснення».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII абз.5 ч.1 ст.25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV викладено в новій редакції, згідно якою: «за період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%».

Крім того, Законом № 2148-VIII розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено п.4-3. Цим спеціальним пунктом регламентовано, що пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки, із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.

Оцінюючи доводи про порушення ст.22 Конституції України (щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів) та ст.58 Конституції України (щодо незворотності дії закону в часі), колегія суддів звертає увагу на висновки Конституційного Суду України.

Так, у своїх рішеннях Конституційний Суд України зазначав, що держава виходячи з фінансових можливостей має право змінювати, призупиняти дію окремих норм, які передбачають соціальні виплати, однак такі зміни не повинні призводити до скасування чи сутнісного нівелювання самого права на соціальний захист. Незворотність дії закону в часі означає, що закон застосовується до фактів і правовідносин, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Перерахунок раніше призначених пенсій на майбутнє за новими правилами не є наданням закону зворотної сили, оскільки новий механізм обчислення застосовується до правовідносин із виплати пенсії, що тривають після 01.10.2017р.

Водночас, з метою недопущення погіршення матеріального становища пенсіонерів, п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2148-VIII встановлено правову гарантію: у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Оцінка правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень здійснюється адміністративним судом з урахуванням критеріїв, визначених ч.2 ст.2 КАС України, зокрема щодо прийняття (вчинення) їх: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 5) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Щодо позовних вимог в частині незарахування до страхового стажу періоду навчання у Львівському політехнічному інституті з 04 червня 1971 року - 31 серпня 1971 року, колегія суддів вказує на таке.

Як видно із змісту наявних в матеріалах справи письмових доказів, пенсійний орган, зараховуючи період навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі, штучно обмежив цей період датою видачі диплома про здобуття вищої освіти (03.06.1971р). Свою відмову зарахувати наступні літні місяці пенсійний орган мотивував тим, що саме диплом, згідно з приписами Порядку № 637, є базовим і нібито єдиним документом, який підтверджує факт та хронологічні рамки навчання.

Однак, колегія суддів із такими висновками пенсійного органу не погоджується, оскільки такий не відповідає дійсним обставинам справи, суперечить вимогам законодавства та порушує право особи на повне врахування її страхового стажу.

Як передбачено п.8 Порядку № 637, період навчання у вищих навчальних закладах може підтверджуватися не лише дипломами, а й довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Жодна норма права не наділяє диплом вищою доказовою силою порівняно з офіційними архівними довідками навчального закладу, особливо у випадках, коли освітній процес мав складну, багатокомпонентну структуру.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, чітко видно, що ОСОБА_1 проходив навчання у Львівському політехнічному інституті за денною (стаціонарною) формою.

Відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, навчальний рік триває 12 місяців, розпочинається, як правило, 1 вересня і для студентів складається з навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, практик (стажувань), а також вихідних, святкових і канікулярних днів.

Згідно архівними довідками Національного університету «Львівська політехніка» (від 09.09.2009р. № 69-43-718 та від 25.03.2014р. № 69-43-211), складеними на підставі наказів ректора інституту, ОСОБА_1 фактично закінчив навчання лише 31 серпня 1971 року.

Зокрема, витягом з наказу ректора від 02.07.1971р. № 950 підтверджується, що ОСОБА_1 якому після захисту дипломного проекту присвоєно цивільну кваліфікацію інженера-механіка, відправлено як молодого спеціаліста на обов`язкове військове стажування з 1 липня - 31 серпня 1971 року. Проходження цього стажування відбувалося виключно в межах єдиного освітнього процесу, організованого навчальним закладом.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що в цей період позивач склав військову присягу (04.07.1971р.) та отримував стипендію від політехнічного інституту, що безсумнівно підтверджує збереження за ним статусу здобувача освіти.

Колегія суддів звертає увагу пенсійного органу, що військове стажування (навчальні збори) на військовій кафедрі вищого навчального закладу є обов`язковою, невід`ємною складовою частиною єдиного навчального процесу за програмою підготовки офіцерів запасу. До повного завершення такого стажування та проходження відповідної підсумкової атестації особа не може вважатися такою, що вичерпала всі етапи навчального процесу, передбачені навчальними планами інституту.

Сам по собі факт отримання диплома за основною (цивільною) спеціальністю у червні 1971 року не розірвав правового зв`язку ОСОБА_1 з навчальним закладом, оскільки він продовжував перебувати у статусі особи, яка проходить військову підготовку безпосередньо від цього інституту. Датою остаточного відрахування особи зі складу студентів (випускників) є дата, зазначена у відповідному наказі ректора, а саме — 31 серпня 1971 року.

Разом з тим, вказана правова позиція щодо природи військових зборів повністю узгоджується із висновками Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 445/2374/16-а суд касаційної інстанції сформував висновок, згідно яким період проходження військових зборів (військового стажування) під час навчання у вищому навчальному закладі підлягає включенню до розрахунку страхового стажу особи, оскільки охоплються періодом навчання у вищому навчальному закладі.

ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як наслідок, вірним є висновок суду першої інстанції, що пенсійний орган діяв протиправно та з надмірним формалізмом, безпідставно звузивши період навчання позивача лише до дати виписки диплома. Пенсійний орган проігнорував надані належні та допустимі докази — офіційні архівні довідки, які мають однакову з дипломом юридичну силу для цілей підтвердження стажу.

З огляду на це, дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо незарахування спірного періоду слід визнати протиправними. З метою ефективного та повного відновлення порушених соціальних прав позивача, пенсійний орган слід зобов`язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 неврахований період навчання з 04 червня 1971 року - 31 серпня 1971 року та здійснити відповідний перерахунок пенсії. У цій частині позовні вимоги є повністю обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Щодо вимоги позивача відновлення застосування величини оцінки одного року страхового стажу 1,35 % за період з 26.09.2009р. – 10.10.2017р. колегія суддів зазначає наступне.

Системний аналіз абз.5 ч.1 ст.25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», п.4-п.3, абз.1 п.4-4, п.4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» дають підстави для висновків, що коефіцієнт величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 % може бути застосовано виключно у випадку призначення пенсії у період з 01.10.2027р.-31.12.2017р.

Матеріали справи не містить доказів призначення позивачу у період з 0110.2017р.-31.12.2017р. пенсії, а тому в пенсійного органу відсутні підстав для застосування величини одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.

Таким чином. враховуючи те, що станом на момент здійснення перерахунку пенсії положення ст. 25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено величину оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 % колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача із застосуванням величини одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.

Аналогічна позиція у подібних правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 08.04.2024р. у справі № 580/6509/23.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі № 380/24981/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. М. Шавель