Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №600/808/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/808/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

29 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області (ГУ ПФУ в Чернівецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ГУ ПФУ в Запорізькій області) в якому просила:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №213150007413 від 28 листопада 2024 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 03 квітня 2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з доданими до неї документами та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з дати звернення, а саме з 03 квітня 2023 року.

29 серпня 2025 року Чернівецький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22 серпня 1986 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала, зокрема:

-на посаді санітарки-роздатчиці Комунального закладу Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» у період з 11 березня 1987 року по 16 червня 1989 року;

- на посаді санітарки палатної (в подальшому молодша медична сестра (палатна), молодша медична сестра по догляду за хворими) спеціального відділення Комунального закладу Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» у період з 16 серпня 1999 року.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), Комунальним закладом Херсонської обласної ради «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» (в подальшому перейменований на «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат») у період з серпня 1999 року по березень 2022 року включно сплачувались страхові внески за застраховану особу ОСОБА_1 .

Також, факт сплати страхувальником - Комунальним закладом Херсонської обласної ради «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» (в подальшому перейменований на «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат») страхових внесків за ОСОБА_1 по березень 2022 року включно також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-7.

Згідно довідки від 21 квітня 2022 року №7716-7000907904 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_1 .

Так, 03 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, додавши до неї довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт та трудову книжку.

Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 11 квітня 2023 року №213150007413 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного пенсійного віку, про що вказано у названому рішенні.

Також, у вказаному рішенні зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 03 місяці 15 днів, пільговий за Списком №2 відсутній. Пільгову довідку заявницею не надано. Додатково повідомлено, що відповідно до інформації Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування період роботи з 16 серпня 1999 року відповідно кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства має місце розбіжність із записами в трудовій книжці.

Крім того, у рішенні від 11 квітня 2023 року №213150007413 зазначено про те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу (відповідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 від 09 січня 1990 року): період роботи в колгоспі «Нива» з 29 червня 1989 року по 20 червня 1994 року, оскільки запис на звільнення не завірено печаткою підприємства; період роботи з 21 червня 1994 року, оскільки відсутній запис про звільнення та не вказано назву підприємства, куди прийнято заявницю; період з 13 лютого 1995 року по 29 серпня 1995 року, оскільки не зазначено назву підприємства, куди прийнято заявницю. Рекомендовано надати уточнюючі довідки про періоди роботи, реорганізацію підприємств та довідку про встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів.

Не погоджуючись з вказаним рішення відповідача позивач звернулась до суду.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі №600/586/24-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11 квітня 2023 року №213150007413 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з доданими до неї документами та прийняти рішення з урахуванням висновків, наведених судом у цьому судовому рішенні.

На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 03 квітня 2023 року, за результатами чого прийнято рішення від 28 листопада 2024 року №213150007413, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу і додатково вказано, що у рішенні Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі №600/586/24-а відсутні інші зобов`язання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 .

Так, ухвалюючи зазначене рішення, пенсійний орган вказав, що страховий стаж позивача складає 25 років 10 місяців, за Списком №2 – стаж відсутній.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви (зокрема, відповідно до записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 від 09 січня 1990 року), не зараховано:

- період роботи в колгоспі «Нива» з 29 червня 1989 року по 20 червня 1994 рік, оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства;

- період роботи з 21 червня 1994 року, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи та не вказано назву підприємства, куди прийнято заявницю.

Зазначено, що для підтвердження зазначених періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, реорганізацію підприємства та довідку про встановлений та відпрацьований мінімуму вихододнів.

Також, відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначено, що до заяви не залучено пільгові довідки, оскільки згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування період роботи з 16 серпня 1999 року відповідно кодів підприємств для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства не відповідає займані посаді за списком №2.

Про ухвалення оскаржуваного рішення від 28 листопада 2024 року позивач була повідомлена листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом від 19 грудня 2024 року №2400-1707-8/51409.

У грудні 2024 року позивач звернулась до Пенсійного фонду України зі скаргою на рішення про відмову в призначенні їй пенсії за віком від 28 листопада 2024 року, яке було направлено на розгляд за належністю до Головних управлінь Пенсійного фонду України у Запорізькій та Херсонській областях.

Листами від 09 січня 2025 року та від 16 січня 2025 року названі вище територіальні управління Пенсійного фонду України повідомили ОСОБА_1 про відсутність підстав для призначення їй пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Порядок призначення пенсії, у тому числі на пільгових умовах, встановлений Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (Закон №1788-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (Закон №1058-ІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, доповнено Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 наступного змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року».

Відповідно до ст. 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

При цьому, згідно п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VІІІ (Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також, Законом №213-VІІІ, який набрав чинності 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Крім того, абзацом 2 п. «б» ст. 13 Закону №1788-ХІІ також установлено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Пунктом 3 резолютивної частини вказаного рішення визначено, що застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

-чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, Конституційним Судом України визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Водночас Конституційним Судом України встановлено, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні №1-р/2020).

Тобто, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Так, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19), у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням висновків Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Таким чином, в даних спірних відносинах підлягають застосуванню норми п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, згідно з якими право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах виникає по досягненню 50 років.

Із змісту оскаржуваного рішення встановлено, що на відміну від скасованого в судовому порядку рішення від 11 квітня 2023 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області вже не заперечується обставина досягнення позивачем пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак відповідачем повторно зазначено про відсутність у позивача необхідного пільгового стажу.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, в оскаржуваному рішенні відповідач вказав, що страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців, а пільговий стаж роботи за Списком №2 – відсутній.

Проте в рішенні повторно не зазначено жодних підстав неврахування до пільгового стажу роботи позивача записів трудової книжки ОСОБА_1 про періоди її роботи на:

- на посаді санітарки-роздатчиці Комунального закладу Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» у період з 11 березня 1987 року по 16 червня 1989 року;

- на посаді санітарки палатної (в подальшому – молодша медична сестра (палатна), молодша медична сестра по догляду за хворими) спеціального відділення Комунального закладу Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» у період з 16 серпня 1999 року.

Так, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому, порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (Порядок № 637).

Відповідно до п. 1-2 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. При цьому, у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно з п. 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Так, із змісту оскаржуваного рішення не вбачається чи було взято до уваги записи трудової книжки позивача, а також індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 та ОК-7.

Водночас згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 форми ОК-5 та ОК-7 включно по березень 2022 року за позивача сплачувались страхові внески Каїрським психоневрологічним будинком-інтернатом (страхувальник).

Отже, з огляду на наявні записи трудової книжки та індивідуальні відомості Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо застрахованої особи за формами ОК-5 та ОК-7, позивач працювала в Комунальному закладі Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат», фактично, з 16 серпня 1999 року по 31 березня 2022 року, що становить 22 роки 7 місяців 16 днів.

Також, згідно із записами трудової книжки позивача починаючи з 01 липня 2000 року займану нею посаду «санітарка палатна» було перейменовано на посаду «молодша медична сестра», яка передбачена Списками №2 розділу XXIV ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я ТА СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА, затвердженого діючими на час роботи позивача в Комунальному закладі Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року та №461 від 24 червня 2016 року, та відноситься до робіт зі шкідливими та важкими умовах праці за професією/посадою.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що період роботи позивача у Комунальному закладі Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» підлягає зарахуванню до пільгового стажу, а тому, враховуючи положення абзацу 1 пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV та абзацу 1 пункту «б» статті 13 №1788-XII, якими передбачено, що для жінок, зайнятих роботах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах необхідний пільговий стаж тривалістю не менше 10 років, наявний у позивача стаж є достатнім для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Проте, вказаним документам не була надана належна оцінка пенсійним органом при прийнятті оскаржуваного рішення.

Більше того, відповідачем не зазначено, за результатами опрацювання яких саме документів він дійшов висновку про відсутність у позивача пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Твердження в оскаржуваному рішенні про те, що згідно з даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування період роботи з 16 серпня 1999 року відповідно кодів підприємств для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства не відповідає займані посаді за списком №2 є безпідставними, оскільки відповідачем не конкретизовано, в чому саме полягає така невідповідність і чи слугували такі твердження підставою для не зарахування до пільгового стажу періодів роботи позивача, що указані в її трудовій книжці на посаді санітарки-роздатчиці Комунального закладу Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» у період з 11 березня 1987 року по 16 червня 1989 року та на посаді санітарки палатної (в подальшому – молодша медична сестра (палатна), молодша медична сестра по догляду за хворими) спеціального відділення Комунального закладу Херсонської області «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» у період з 16 серпня 1999 року по 31 березня 2022 року.

Враховую викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії належним чином не з`ясував того, чи є підстави для задоволення поданої заяви, що в свою чергу являється, покладеним на нього законом обов`язком, чим позбавив позивача можливості на реалізацію права на пенсійне забезпечення, що в свою чергу вказує на протиправність оскаржуваного рішення та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з доданими до неї документами та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 03 квітня 2023 року - дати звернення із заявою про призначення пенсії.

Стосовно відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу положень ст. 134 КАС України встановлено, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з п.п. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження витрат на правову допомогу в сумі 19000,00 грн. позивач надав:

-договір про надання правничої допомоги №4 від 08 січня 2024 року, укладений між адвокатом Якобишеною Т.Д. та ОСОБА_1 ;

- додаткову угоду №2 до Договору про надання правничої допомоги №4 від 08 січня 2024 року, якою встановлено, що розмір гонорару адвоката складає 15000,00 грн, які клієнтом (Сівірін Н.М.) сплачені повністю в день підписання Договору та Додаткової угоди;

- ордер на надання правової (правничої) допомоги;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру №б/н від 21 лютого 2025 року про отримання від ОСОБА_1 суми 15000,00 грн на підставі Договору про надання правничої допомоги №4 від 08 січня 2024 року та Додаткової угоди №2 від 21 лютого 2025 року.

При вирішенні питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу апеляційний суд бере до уваги характер заявлених позовних вимог, що був предметом розгляду, значення даної справи для позивача, а також обсяг наданих послуг та затрачений час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №280/3242/19, від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Так, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що підстави для надання таких послуг слугувало прийняття відповідачем рішення, яке визнано судом протиправним та скасовано. Тобто, позивачем не за власним бажанням була змушена повторно звернутись до суду, а з підстав протиправних дій відповідача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі по 15000,00 грн., що відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.