Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №560/3658/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3658/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Мацький Є.М.

30 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України, в якому просив:

1. Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно грошового забезпечення, а також виплати грошової допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020).

2. Зобов`язати Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди які мають постійний характер, премія); одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

3. Зобов`язати Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги на оздоровлення а також грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 01.12.2024 по 06.12.2024 року.

5. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 01.12.2024 по 06.12.2024 року.

6. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році відповідно до Порядку здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396, як учаснику бойових дій.

7. Зобов`язати Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2025 році відповідно до Порядку здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396, як учаснику бойових дій.

8. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року, обчисленого за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

9. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року, обчислене за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

10. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року.

11. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року.

12. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період липень-грудень 2025 року із застосуванням базового місяця - січень 2025 року.

13. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період липень-грудень 2025 року із застосуванням базового місяця - січень 2025 року.

14. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховані (донараховані) ОСОБА_1 суми грошового забезпечення, та подати відповідний розрахунок у відповідності до діючого законодавства України за відповідні місяці нарахованого (донарахованого) грошового забезпечення.

15. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач неправомірно нараховував грошове забезпечення позивача, розраховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, тоді як з 29.01.2020 підлягала застосуванню первісна редакція пункту 4 постанови КМУ № 704 від 30.08.2017, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року. Внаслідок цього позивачу також були неправомірно занижені допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2020–2023 роки, розмір яких залежав від посадового окладу.

16. Крім того, за твердженням позивача, у період з 01.12.2024 по 06.12.2024 він виконував бойове (спеціальне) завдання з контррозвідувального забезпечення військових формувань в умовах безпосереднього вогневого зіткнення з противником на території Лиманської міської громади Донецької області на підставі бойового розпорядження № 17/5-38т від 30.11.2024. Незважаючи на це, відповідач не нарахував та не виплатив йому додаткову винагороду згідно з постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 за вказаний період у розмірі 100 000 грн. пропорційно часу участі в бойових діях.

17. Також позивач зазначив, що як учасник бойових дій (посвідчення НОМЕР_1 від 18.08.2017) він мав право на разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2025 році у розмірі 1 000 грн. відповідно до постанови КМУ № 1396 від 27.12.2023. З цією метою 03.07.2025 ним було подано відповідний рапорт, однак виплату здійснено не було, що підтверджується листом ФЕУ СБУ від 20.10.2025.

18. Щодо періоду з 11.03.2025 по 15.01.2026 позивач зазначив, що після закінчення строку перебування у розпорядженні начальника ДВКР СБУ відповідач повністю припинив нарахування та виплату грошового забезпечення, посилаючись на відсутність правових підстав. На думку позивача, такі дії є протиправними, оскільки впродовж усього вказаного періоду він зберігав статус військовослужбовця, продовжував виконувати службові обов`язки у 5 відділі 5 управління ДВКР СБУ, а чинне законодавство не передбачає припинення виплати грошового забезпечення у разі закінчення строку перебування у розпорядженні без прийняття рішення про призначення на посаду або звільнення з військової служби. Відповідно, у цьому ж періоді позивачу не нараховувалась додаткова винагорода згідно з постановою КМУ № 168, а також індексація грошового забезпечення за липень-грудень 2025 року на суму 799,39 грн.

19. Із наведених підстав позивач також просить зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на донараховані суми грошового забезпечення та подати відповідний звітний розрахунок.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

20. 19 травня 2026 року рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено частково.

21. Визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без урахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29.01.2020.

22. Зобов`язано Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, нараховані та виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням посадового окладу) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

23. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2025 по 15.01.2026, обчисленого за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

24. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 11.03.2025 по 15.01.2026, обчислене за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

25. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

26. Апелянт Служба безпеки України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також апелянт зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

27. ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням УБД серії НОМЕР_2 від 18.08.2017.

28. Наказом Голови СБУ від 06.12.2024 № 1661-ос/дск ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника ДВКР СБУ та звільнено з посади за підпунктом «б» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

29. Наказом начальника ДВКР СБУ від 21.02.2025 № 52-ОС/дск ОСОБА_1 продовжено строк перебування у розпорядженні на період щорічної основної відпустки строком 5 календарних днів - до 10.03.2025 включно.

30. Наказом Голови СБУ від 29.12.2025 № 1797-ОС/дск та наказом начальника ДВКР СБУ від 14.01.2026 № 12-ОС/дск ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 15 січня 2026 року та направлено у розпорядження Міністра оборони України відповідно до пункту 49 Положення № 1262.

31. Позивач, вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення та інших виплат за спірний період у належному розмірі, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

32 . Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.

33. Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

34. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

35. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

36. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

37. Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

38. Проте пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

39. Отже зазначеними змінами було чітко встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

40. Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.

41. За змістом частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

42. З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

43. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.

44. Тобто, з 29.01.2020 у зв`язку із відновленням дії пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

45. Натомість, апелянтом застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

46. Апелянт не здійснив відповідні перерахунки та виплату сум грошового забезпечення, що свідчить про наявність протиправності щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення.

47. Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

48. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.

49.Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2270,00 грн.

50. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2481,00 грн.

51. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2684,00 грн.

52. З наведеного вбачається, що редакції законів України про державний бюджет на 2020-2023 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.

53. Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

54. Однак, постановою Верховного Суду України від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 колегія суддів відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі №420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що з дня набрання чинності Постановою №481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні.

55. Так, у справі №520/5814/24 колегія суддів сформувала наступний правовий висновок: до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01 січня 2024 року відповідно до постанови №704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.

56. Вказані висновки Верховного Суду є релевантними до спірних правовідносин.

57. Суд також звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні тощо.

58. Разом з тим, перерахунку з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року підлягають лише ті одноразові додаткові види грошового забезпечення, які вже були нараховані та виплачені позивачу за спірний період.

59. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що апелянт, нараховуючи та виплачуючи позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, щомісячні і одноразові додаткові види грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, діяв протиправно.

60. Таким чином, суд першої інстанції правильно зобов`язав апелянта перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (посадовий оклад, оклад за військовим званням, нараховані та виплачені за цей період щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення), із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

61. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, колегія суддів зазначає наступне.

62. Так, Законом № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

63. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

64. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку ч.2 ст.233 КЗпП України не є застосовною до даних правовідносин, оскільки спір стосується виплат (грошового забезпечення), які не було здійснено під час проходження служби, а не при звільненні. Тобто, застосуванню підлягає саме ч.1 ст.233 КЗпП України.

65. Колегія суддів зауважує, що законодавець в ст.233 КЗпП України пов`язав початок перебігу строку звернення до суду (в межах даних правовідносин) з моменту коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права. В свою чергу, особа могла дізнатись про порушення свого права лише з повідомлення про кожну виплату заробітної плати, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці в межах ст.110 КЗпП України та ст.30 ЗУ "Про оплату праці", або факту одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

66. Проте, як вбачається з матеріалів справи, неможливо встановити коли позивачу було письмово повідомлено про усі суми, які були нараховані та виплачені, в межах ст.110 КЗпП України та ст.30 ЗУ "Про оплату праці", за оспорюваний період і чи взагалі такі повідомлення здійснювались.

67. Стосовно нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року, обчисленого за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

68. Вирішуючи питання обґрунтованості доводів апелянта у цій частині, Апеляційний Суд виходить з такого.

69. Матеріалами справи підтверджено, що після закінчення 10.03.2025 строку перебування ОСОБА_1 у розпорядженні начальника ДВКР СБУ апелянтч повністю припинив нарахування та виплату грошового забезпечення. Водночас наказ про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу було прийнято лише 14 січня 2026 року. Таким чином, упродовж усього спірного періоду - з 11.03.2025 по 15.01.2026 - ОСОБА_1 зберігав статус військовослужбовця Служби безпеки України.

70. Апеляційний Суд зазначає, що відповідно до пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262, після закінчення строку перебування у розпорядженні у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування у розпорядженні, військовослужбовець призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку. Тобто чинне законодавство покладає на відповідний орган обов`язок у можливо короткий строк прийняти одне з двох рішень: або призначити військовослужбовця на посаду, або звільнити його з військової служби. Будь яких інших наслідків закінчення строку перебування у розпорядженні, зокрема припинення виплати грошового забезпечення без одночасного прийняття рішення про звільнення, законодавство не передбачає.

71. Апеляційний Суд наголошує, що ситуація правової невизначеності, яка склалася у цій справі, коли після закінчення строку перебування у розпорядженні відповідач протягом понад десяти місяців не приймав рішення ні про призначення позивача на посаду, ні про його звільнення з військової служби, є наслідком бездіяльності самого відповідача. Відповідно, правова невизначеність статусу позивача у цей період є результатом неналежного виконання відповідачем його власних обов`язків і не може слугувати підставою для позбавлення військовослужбовця гарантованого державою грошового забезпечення.

72. Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України. Наведені положення є нормами прямої дії і не містять жодних винятків, які б дозволяли позбавити військовослужбовця грошового забезпечення лише на тій підставі, що закінчився строк його перебування у розпорядженні.

73. Конституційний Суд України у рішеннях від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 неодноразово підкреслював, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни та професійної придатності, а тому повинна компенсуватися підвищеними гарантіями соціальної захищеності. У рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 Конституційний Суд України також зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя.

74. Таким чином, отримання грошового забезпечення є конституційно гарантованим правом військовослужбовця, яке не може бути звужено чи скасовано підзаконними нормативними актами або внутрішніми інструкціями відповідача. Посилання відповідача на положення пункту 2 глави 1 розділу IV Інструкції № 515/ДСК про відсутність наказу по особовому складу як підставу для припинення виплат суд оцінює критично, оскільки зазначена Інструкція є підзаконним нормативним актом відомчого характеру і не може обмежувати права, гарантовані законом. Крім того, відсутність відповідного наказу по особовому складу в цьому випадку є наслідком саме бездіяльності відповідача, а тому не може бути використана ним як правове обґрунтування для позбавлення позивача грошового забезпечення.

75. Апеляційний Суд також зважає на те, що апелянт не надав жодних доказів прийняття протягом спірного періоду рішення про призначення ОСОБА_1 на іншу посаду або про ініціювання його звільнення з військової служби в установленому порядку. Натомість позивач продовжував перебувати на військовій службі, виконувати службові обов`язки у 5 відділі 5 управління ДВКР СБУ та організаційно підпорядковувався визначеним посадовим особам, що підтверджується матеріалами справи.

76. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2025 по 15.01.2026, обчисленого за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, є протиправною. Апелянт зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за вказаний період з урахуванням раніше виплачених сум.

77. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення суду лише в частині, в якій задоволена частка позовних вимог.

ІV. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

78. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

79. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

80. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

81. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

82. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

83. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Служби безпеки України слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Мацький Є.М.

Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.