Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №320/3550/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/3550/25 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Громадської спілки «Асоціація правової підтримки бізнесу» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 р. у справі за адміністративним позовом Громадської спілки «Асоціація правової підтримки бізнесу» до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання протиправною та нечинною постанови,

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

21.01.205 Громадська спілка «Асоціація правової підтримки бізнесу» звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача відсутні правові підстави для прийняття спірної постанови, і вказана постанова, крім цього, не відповідає нормативним актам вищої юридичної сили.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 клопотання Офісу Генерального прокурора про залучення Офісу Генерального прокурора третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було визнано необгрунтованим і у задоволені цього клопотання було відмовлено.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Приймаючі вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про те, що спірна постанова суперечить положенням ПК України, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України також визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту.

Крім того, такий висновок суд першої інстанції зробив з урахуванням правових позицій Верховного Суду, що викладені у постанові від 14.11.2023 у справі № 210/2416/23.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

Крім того, апелянт наголосив, що з аналізу норм закону можна дійти висновку, що пп. «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України обмежує застосування «податкової пільги» колом операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземних військових контингентів (підрозділів) Збройних Сил України, які беруть участь у миротворчих акціях за кордоном України. Посилання на «інші випадки, передбачені законодавством» слід розцінювати як можливі варіанти (типа господарських операцій, назва підрозділу ЗСУ, мета використання за кордоном, тощо) звільнення від оподаткування податком на додану вартість, передбачені як законом, який приймається при направленні ЗСУ за кордон України, так і міжнародним договором між Україною та державою, на території якої плануються до використання ЗСУ.

На думку апелянта, постанова № 178 значно розширює «податкові пільги» щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість як за колом «суб`єктів», до яких додано Національну гвардію, Службу безпеки, Службу внутрішньої розвідки, Державну прикордонну службу, Міністерство внутрішніх справ, Державну службу з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, інші утворених згідно з законом військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок державного бюджету, так і територію, на яку розповсюджується дія «податкової пільги», додавши територію України.

Апелянт наполягає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вживане у пункті «г» підпункту 195.1.2 п195.1 ст.195 ПК України формулювання «в інших випадках, передбачених законодавством» надає Кабінету Міністрів України повноваження самостійно визначати такі випадки шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, оскільки Податковий кодекс України є спеціальним актом законодавства, який встановлює вичерпний перелік джерел податкового законодавства, і усі елементи податку, включаючи ставку податку та підстави для надання податкових пільг, визначається виключно цим Кодексом.

Апелянтом підкреслено, що Податковий кодекс України не виключає можливість прийняття підзаконних нормативно-правових актів, однак такі акти можуть прийматися виключно на виконання норм Кодексу та в межах прямо наданих повноважень і не можуть змінювати елементи податку.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 було відкрито апеляційне провадження та витребувано справі зі суду першої інстанції.

Відповідачем та третьою особою Міністерством оборони України були подані відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено про правильність висновків суду першої інстанції.

Апелянт подав відповідь на відзиви.

Крім того, Офісом Генерального прокурора, який не був залучений до участі у справі, про що було постановлено судом першої інстанції певну ухвалу від 14.04.2025, також були подані заперечення щодо доводів апеляційної скарги позивача.

24.06.2026 сторони у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - Громадська спілка «Асоціація правової підтримки бізнесу» має організаційно-правову форму - громадська спілка, 45729331, дата реєстрації 16.01.2025, адреса знаходження АДРЕСА_1 , керівник ОСОБА_1 .

Статут позивача було затверджено протоколом установчих зборів засновників № 1 від 09.01.2025 (а.с.10).

Згідно п.2.2., 2.4.2 та 3.1 Статуту організації, позивач є юридичною особою та в судах має право захищати інтереси інших осіб, і мета Спілки є захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів юридичних осіб приватного права та фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин питань, пов`язаних із здійсненням ними господарської діяльності.

21.01.2025 Громадська спілка «Асоціація правової підтримки бізнесу» звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Вищенаведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.97.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 55 Конституції України гарантується кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Частиною 1 та 2 стаття 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень частин 1-4 стаття 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно до частин 1 та 3 статтею 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади і у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно приписів статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України має вживати відповідні заходи зокрема щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення політики у сферах соціального захисту, фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, тощо.

Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» (надалі - Закон № 794) визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Згідно частини 1 та 2 статті 1 Закону № 794 Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Статтею 2 Закону № 794 визначені основні завдання Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 1 та 2 стаття 3 Закону № 794 діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 19 Закону № 794 передбачено, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 49 Закону № 794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Статтею 20 Закону № 794 встановлені основні повноваження Кабінету Міністрів України, а саме:

-у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державно регулювання національної економіки забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;

- визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим держаним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання;

- подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

- приймає рішення про залучення радників для підготовки до приватизації та продажу об`єктів;

- сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції ринкової інфраструктури;

- забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності:

- забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов`язані реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

- забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника:

- забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;

- визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворює приймає рішення про їх використання;

- згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

- стабільності грошової одиниці України;

- забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про ня змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України.

- у сфері національної безпеки та обороноздатності: здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу;

- вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань;

- здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно п. 4 вказаного вище Указу Президента України Кабінету Міністрів України постановлено невідкладно:

1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні;

2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України визначено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України, а також постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Висновки суду.

Отже, з урахуванням вказаних норм закону, слід констатувати, що Уряд України в межах наділених повноважень та з урахуванням введеного воєнного стану в Україні, та на підставі норм Податкового кодексу України, встановив, що операції з постачання товарів для заправки(дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту, оподатковуватимуться податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Так, для виконання вищезазначеного Указу Президента України в частині виконання мобілізаційних заходів в умовах воєнного стану, а також з метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, а також відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу Урядом України, в межах наділених повноважень, було прийнято спірну постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Пункт 1 оскаржуваної постанови передбачає, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Проте, позивач наголосив, що під час дії оскаржуваної постанови платники податку на додану вартість застосовували положення цієї постанови у різний спосіб, а саме оподатковували податком на додану вартість операції з постачання пального для потреб оборонних відомств як за ставкою 20 відсотків так і за нульовою ставкою.

Приймаючи судове рішення у цій справі суд першої інстанції застосував положення ч.5 ст.242 КАС України і послався на правові позиції Верховного Суду.

Так, Верховним Судом у справі № 210/2416/23 наголошено, що у Кабінету Міністрів України були законні повноваження та підстави для прийняти оскаржуваної постанови, якою визначено підстави застосування нульової ставки податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Верховний Суд констатував, що не лише постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, на підставі якого і була прийнята оскаржувана постанова.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позиція позивача не ґрунтується на нормі закону, і доводи апелянта не підтверджені належними доказами.

Згідно ч.1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що всі доводи апелянтів не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які зроблені крім того з урахуванням правових позицій Верховного Суду та Рішень Європейського суду з прав людини.

Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, колегія суддів приймає до уваги позицію викладену у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Таким чином, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Крім того, постановляючи судове рішення, суд першої інстанції правильно вирішив питання про необхідність публікації відповідачем резолютивної частина рішення суду про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним, оскільки таке передбачено ч.1 ст.265 КАС України.

Отже, згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи у справі та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови виготовлено 30.06.2026.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської спілки «Асоціація правової підтримки бізнесу» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 р. - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 р. у справі за адміністративним позовом Громадської спілки «Асоціація правової підтримки бізнесу» до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання протиправною та нечинною постанови - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк