Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №320/32485/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/32485/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 14 листопада 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20.06.2025 №262640008595 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 31.12.2003 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2025 про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні у справі №320/32485/25. В іншій частині позовних вимог, які стосуються Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 , виданим 05.07.2019 органом №8030.

13.06.2025 позивачем до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві було подано заяву про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. В рішенні зазначено, що до страхового стажу роботи не враховано період роботи позивача в колегії адвокатів з 01.01.1992 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ. Крім того, в рішенні зазначено наступне: “Повідомляємо, що даний період до страхового стажу зараховано частково з 01.01.1998, згідно даних реєстру застрахованих осіб”.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з позовом.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що спірні періоди роботи позивача підтверджується інформацією зазначеною у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 :

- в період з 01.08.1986 по 01.09.1992 - в Президіумі Луганської обласної колегії адвокатів;

- в період з 22.07.1992 по 26.01.1998 року - в Президіумі Київської міської колегії адвокатів;

- в період з 01.02.1998 по 31.05.1999 року - в Шевченківській колегії адвокатів м. Києва;

- в період з 01.06.1999 року по 12.05.2004 року в адвокатському об`єднанні “Юридична консультація Печерського району м. Києва”.

Відповідачі не ставлять під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача, як взагалі, так і в період з 01.01.1992 року по 31.12.2003 року. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що період роботи в колегії з 01.01.1992 по 31.12.2003 не враховано, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ.

Проте, відсутність в системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків, які повинен сплатити роботодавець, не позбавляє права на зарахування періодів роботи до трудового стажу працівника.

Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

В розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянка України, позивачка наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів відсутні підстави для відмови в зарахуванні до стажу спірних періодів роботи позивача, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами у своїй сукупності.

Колегія суддів зазначає, що територіальний орган Пенсійного фонду відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу спірних періодів роботи формально підійшов до вирішення наявного права особи на пенсію, оскільки не здійснив всіх можливих та достатніх дій, в межах прав, наданих пенсійним органам для недопущення порушення прав особи на соціальний захист.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20.06.2025 №262640008595 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 31.12.2003. Крім того суд першої інстанції правильно зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2025 про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні у справі №320/32485/25.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає, а доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю. Коротких