Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №320/10414/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/10414/25 суддя першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Воловика С.В., суддів Безименної Н.В., Файдюка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «САЮЛ» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 у справі № 320/10414/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «САЮЛ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «САЮЛ» (далі - апелянт, позивач, ТОВ «САЮЛ») звернулось до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення адміністративного позову до подання позовної заяви до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС) про визнання протиправним та скасування рішення № 217503 від 12.12.2024 про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку (далі - оскаржуване рішення).

У зазначеній заяві ТОВ «САЮЛ» просило суд забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у м. Києві № 217503 від 12.12.2024 до набрання законної сили судовим рішенням у відповідній адміністративній справі.

Обґрунтовуючи заяву, позивач зазначав, що його внесення до реєстру ризикових платників ПДВ та пов`язане з цим зупинення реєстрації податкових накладних спричиняють суттєві перешкоди для ведення господарської діяльності, зокрема: постачальники відмовляються від співпраці, контрагенти можуть розірвати договори, виникає загроза фінансової неплатоспроможності.

Крім того, апелянт посилався на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, оскільки подані пояснення та документи були проігноровані, а саме рішення не містить посилань на конкретні факти та є необґрунтованим.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 у справі № 320/10414/25 у задоволенні заяви ТОВ «САЮЛ» про забезпечення позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано доказів та не наведено переконливих аргументів, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав позивача. Суд також зауважив на тому, що сам по собі факт прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та пов`язані з цим обмеження в господарській діяльності не можуть автоматично свідчити про наявність підстав для забезпечення позову, передбачених статтею 150 КАС України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ТОВ «САЮЛ» звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, формальний підхід до оцінки доказів та ненадання оцінки очевидним ознакам протиправності оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим, просить апеляційний суд скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що до заяви про забезпечення позову було долучено значний обсяг доказів: свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, повідомлення за формою 20-ОПП, штатний розпис, договори з контрагентами, акти надання послуг, платіжні документи та письмові пояснення, надані до контролюючого органу.

На думку апелянта, ці матеріали підтверджують як реальний характер його господарської діяльності, так і очевидну протиправність оскаржуваного рішення, оскільки підстави, зазначені в ньому (накопичення залишків нереалізованих товарів, недостатність місць зберігання та трудових ресурсів), не відповідають фактичному виду діяльності транспортного підприємства.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву, витребувано матеріали справи з Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026 розгляд апеляційної скарги ТОВ «САЮЛ» призначено в письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Інститут забезпечення позову є винятковим заходом, і заходи забезпечення повинні застосовуватися виключно з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Верховний Суд у постанові від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21 наголосив, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деякими визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю учасників судового процесу, змагальністю сторін і гласністю. При цьому таке судове рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду. Саме тому при вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню прав осіб, що не є учасниками судового процесу.

У постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснувала, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. Разом з тим сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, а не абстрактні побоювання чи припущення сторони спору.

Верховний Суд у постанові від 14.05.2020 у справі № 826/16269/17 сформував правовий висновок про те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Суд також зобов`язаний вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій та встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При цьому суд, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, однак не встановлювати правомірність чи протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії (постанови Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/14303/18, від 12.02.2020 у справі № 640/17408/19, від 27.02.2020 у справі № 640/16242/19).

Таким чином, з наведеної практики Верховного Суду вбачається, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню лише за умови, якщо заявник не лише стверджує про порушення своїх прав, а й надає конкретні докази, що підтверджують реальну, а не гіпотетичну, загрозу настання несприятливих наслідків, усунення яких після ухвалення судового рішення буде неможливим або вимагатиме значних витрат і зусиль. Наведені стандарти є обов`язковими для застосування в цій справі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, стверджуючи про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, ТОВ «САЮЛ», зокрема, вказує на очевидність ознак протиправності рішення № 217503 від 12.12.2024.

Оцінюючи вказані доводи апелянта, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.06.2024 у справі № 160/17584/23, відповідно до якої при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості суд не здійснює правову оцінку обґрунтованості самого рішення та не досліджує питання його відповідності критеріям ризиковості по суті, адже цей аналіз є предметом розгляду спору по суті. На стадії вирішення заяви про забезпечення позову суд може констатувати «очевидні ознаки протиправності» лише тоді, коли порушення є настільки явним, що воно вбачається з самих матеріалів заяви без дослідження всіх обставин справи. Натомість зауваження щодо повноти та обґрунтованості мотивувальної частини рішення суб`єкта владних повноважень є питанням, що підлягає вирішенню при розгляді спору по суті.

Посилання ТОВ «САЮЛ» на те, що оскаржуване рішення є невмотивованим і не відповідає характеру господарської діяльності, є аргументами щодо протиправності рішення по суті, а не такими, що свідчать про його очевидну протиправність у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України.

У справах про оскарження рішень про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості правомірність висновків контролюючого органу щодо наявності або відсутності відповідних критеріїв потребує дослідження з`ясування всіх фактичних обставин, аналізу первинної документації та оцінки характеру господарських операцій, що є предметом саме судового розгляду по суті, а не стадії забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 у справі № 520/1185/24 наголосив, що ознаки протиправності рішення мають бути «очевидними», тобто такими, що не потребують доведення у змагальному процесі. Якщо ж визначення протиправності рішення суб`єкта владних повноважень залежить від оцінки повноти та достатності документів, характеру господарських операцій або правильності застосування фактичних критеріїв, такі ознаки не можуть вважатись «очевидними» в контексті статті 150 КАС України. В іншому разі стадія забезпечення позову перетворювалась б на вирішення спору по суті.

Також колегія суддів не приймає до уваги і доводи позивача про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист його прав, позаяк цей аргумент є обґрунтованим лише за умови підтвердження реальної загрози таких наслідків конкретними доказами.

Між тим наведені в апеляційній скарзі посилання на можливе розірвання договорів контрагентами, втрату ділової репутації та погіршення фінансового стану є загальними твердженнями, не підкріпленими доказами настання таких наслідків або їх неминучості на момент звернення до суду.

Жодного конкретного доказу, зокрема, листів контрагентів про розірвання договорів, фінансових документів, що підтверджують погіршення платоспроможності, доказів відмов від співпраці тощо, матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2025 у справі № 320/28765/23 застосував позицію, що наявність у платника ПДВ статусу «ризикового» сама по собі не утворює достатньої підстави для вжиття заходів забезпечення позову. Суд виходив з того, що обтяжуючий вплив такого статусу на господарську діяльність є типовим для цієї категорії справ і фактично присутній у будь-якому разі внесення до відповідного реєстру. Якщо кожне таке рішення автоматично породжувало б право на забезпечення позову, інститут забезпечення перетворювався б на рутинний елемент оскарження рішень про ризиковість, що суперечить його виключному та екстраординарному характеру. Підставою для задоволення заяви можуть бути лише ті обставини, що виходять за межі звичайних наслідків внесення до реєстру ризикових платників і підтверджені конкретними доказами.

Колегія суддів також бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 16.03.2020 у справі № 640/4769/19 виснував: заходи забезпечення позову мають бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Зупинення дії рішення про відповідність платника критеріям ризиковості є заходом, що позбавляє контролюючий орган можливості реалізовувати передбачені законодавством контрольні функції щодо моніторингу операцій конкретного платника. Такий захід є обґрунтованим лише тоді, коли баланс негативних наслідків схиляється на користь заявника: коли шкода від невжиття заходу є більшою за шкоду від його вжиття. Між тим матеріали справи не містять доказів, що дозволили б провести такий порівняльний аналіз на підставі конкретних фактів, а не загальних тверджень.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в цій справі позовна заява ще не подана, заява про забезпечення подана до пред`явлення позову відповідно до частини другої статті 150 КАС України. У такій ситуації суд позбавлений можливості оцінити навіть попередню обґрунтованість майбутніх позовних вимог. Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 у справі № 380/5791/24 зазначив, що у справах, де забезпечення позову заявляється до подання позовної заяви, суд має виявляти підвищену обережність і пред`являти більш суворі вимоги до доказів, якими обґрунтовується необхідність вжиття заходів, з огляду на те, що суд не може спиратись навіть на орієнтовне визначення перспектив спору по суті.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно і всебічно дослідив наявні докази, надав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки обставин справи та власного тлумачення підстав для забезпечення позову, яке не відповідає усталеній практиці Верховного Суду, у зв`язку з чим є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «САЮЛ» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 у справі № 320/10414/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «САЮЛ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 у справі № 320/10414/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у строки, встановлені статтею 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Н.В. Безименна

В.В. Файдюк