Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №369/6197/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 369/6197/25 Суддя (судді) першої інстанції: Козак І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Ганечко О.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову від 04 квітня 2025 року № 001832 по справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Позов обґрунтовано тим, що матеріали адміністративного правопорушення на підставі яких винесено постанову про накладення адміністративного стягнення не містять жодного доказу того, що відомості до товарно-транспортної накладної внесені саме ОСОБА_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року позовні вимоги - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення адміністративного стягнення від 04 квітня 2025 року № 001832, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною четвертою ст. 132-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 8 500,00 грн., у зв`язку з чим провадження по вказаній справі про адміністративне правопорушення закрито.

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у відповідності до товарно-транспортної накладної №31440 від 07.02.2025, яка міститься в матеріалах справи, вантажовідправником є ТОВ «Астор Інвест», керівник якого ОСОБА_1 .

Оскільки позивач не звертався до органів поліції із заявою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування щодо вчинення кримінального правопорушення передбаченою ст.358 КК України, тому товарно-транспортна накладна №31440 від 07.02.2025 є належним доказом по справі, який містить всі передбачені законодавством реквізити, що свідчить про правомірність спірної постанови.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 є суб`єктом правопорушення, оскільки він не брав безпосередню участь при вивантаженні продукції та не є уповноваженою посадовою особою вантажовідправника, яка безпосередньо вносила відомості до товарно-транспортних накладних та крім того, такої товарно-транспортної накладної не існує взагалі.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 квітня 2025 року постановою в.о. заступника начальника відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Радченка Д.М. за № 001832, визнано винним ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 132-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та покладено на нього штраф у розмірі 8500,00 грн.

Підставою для винесення спірної постанови слугував той факт, що 07 лютого 2025 року об 11 год 49 хв інспекторами відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві під час здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу Scania номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, Столичне шосе (дорога дублер) біля АЗС «Амік» зона гвк, облаштована вагами КП «ЦОДР», встановлено внесення (зазначення) вантажовідправником ТОВ «Астор Інвест» відомостей про масу вантажу до товарно-транспортної накладної № 31440 від 07 лютого 2025 року, що не відповідають фактичним даним, які перевищують нормативно встановлені законодавством вагові параметри від 5 до 10 відсотків включно, а саме: відповідно повна фактична маса транспортного засобу 40,62 тон при дозволених 38 тон, перевищення складає 6,89%, натомість в блоці «відомості про вантаж» товарно-транспортної накладної зазначено масу брутто 24 000 кг при масі транспортного засобу без навантаження 15700 кг, що становить 39700 кг.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не доведено законність та обгрунтованість винесення постанови про накладення адміністративного стягнення від 04 квітня 2025 року та законність дй щодо її складення, тому наявні підстави для її скасування.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

У силу вимог підпунктів 15, 27 пункту 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З наведеного вбачається, що відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати від 12 лютого 2020 року у справі № 917/210/19.

Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), відповідно до частини дванадцятої статті 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частини перша та четверта статті 48 Закону № 2344-III закріплюють, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 №879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (надалі - Порядок №879), відповідно до п.п.3-5-1 п.2 якого:

великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки;

габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів;

дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами», після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов.

У силу вимог пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 %.

За правилами пунктів 15, 16, 18, 20 Порядку №879, контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

Габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

З аналізу вказаних положень Порядку №879 вбачається, що при здійсненні габаритно-вагового контролю здійснюється перевірка відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Статтею 132-2 КУпАП визначено адміністративну відповідальність за порушення вантажовідправником вимог оформлення та внесення відомостей до товарно-транспортної накладної або інших визначених законодавством документів на вантаж, а саме: внесення (зазначення) вантажовідправником відомостей про масу або габарити вантажу до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, що не відповідають фактичним даним, які перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри від 5 відсотків до 10 відсотків включно, крім вантажовідправника, який одночасно є перевізником цього вантажу, а так само внесення (зазначення) вантажовідправником відомостей про масу або габарити вантажу до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, що перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри від 5 відсотків до 10 відсотків включно, за відсутності оформленого дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

При цьому, частиною четвертою ст. 132-2 КУпАП визначено, що дії, передбачені частиною першою цієї статті, у разі якщо фактичні дані вантажу або внесені (зазначені) відомості перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри понад 30 відсотків, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян, фізичних осіб - підприємців або уповноважених посадових осіб вантажовідправника в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що у разі порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарська відповідальність у вигляді штрафу.

Як свідчать матеріали справи, 04 квітня 2025 року постановою в.о. заступника начальника відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Радченка Д.М. за № 001832, визнано винним ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 132-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та покладено на нього штраф у розмірі 8500,00 грн.

У відповідності до змісту вказаної постанови ОСОБА_1 як керівника вантажовідправника притягнуто до адміністративної відповідальності саме за частиною четвертою статті 132-2 КУпАП, але в описовій частині постанови від 04 квітня 2025 року № 001832 вказано, що перевищення складає 6,68%», що не відповідає змісту частини четвертої статті 132-2 КУпАП, оскільки накладення штрафу за цією санкцією статті можливе за умови перевищення нормативно встановлених законодавством вагових або габаритних параметрів понад 30 відсотків.

Так, у силу вимог статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах є суб`єкт господарювання.

Вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж.

У свою чергу, за правилами частини першої статі 279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника.

Статтею 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа-фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу-належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Таким чином, у статті 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення взагалі мови не йде про правопорушення, адміністративна відповідальність за яке передбачена статтею 132-2 Кодексу та вказана стаття не передбачає умов для притягнення до адміністративної відповідальності саме керівника юридичної особи - вантажовідправника.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.

Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

У даному випадку, на обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

З огляду на вказане, сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії № 001832 від 04 квітня 2025 року не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що інші докази вчинення позивачем вищевказаного адміністравного правопорушення відсутні.

Колегія суддів наголошує на тому, що постановою № 001832 від 04 квітня 2025 року, до адміністративної відповідальності притягнуто особу за правопорушення, передбаченого частиною четвертою ст.132-2 КУпАП, яка передбачає відповідальність за внесені (зазначені) відомості, які перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри понад 30 відсотків, у той час як в постанові вказано про перевищення лише у розмірі 6,89%, а докази вчинення позивачем адмінправопорушення, передбаченого саме частиною четвертою статті 132-2 КупАП матеріали справи не містять.

Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко