Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №400/3679/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3679/26

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

за часті секретаря – Жигайлової О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулося до суду першої інстанції з позовом до Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач, Інгульський відділ ДВС у місті Миколаєві), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві від 18.12.2025 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 47198136.

В обґрунтування позову зазначає, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору прийнята державним виконавцем з порушенням вимог Закону України №1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» (далі- №1404-VIII ).

Як пояснює позивач, на примусовому виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження № 47198136, відкрите на підставі виконавчого листа № 2/487/3402/14, виданого Заводським районним судом міста Миколаєва, про стягнення аліментів з позивача на користь ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що у період із січня 2023 року по жовтень 2025 року він самостійно у належному розмірі сплачував боржниці аліменти. Однак, у зв`язку з тим, що державний виконавець не мав інформації про самостійне виконання обов`язку, позивачу у ВП була нарахована заборгованість з аліментів. Після надання державному виконавцю копій доказів вчасної сплати аліментів останній виконавець виключив (зняв) відповідну заборгованість. Однак, 18.12.2025 державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від суми такої заборгованості. На думку позивача, зазначена постанова є протиправною, оскільки сам факт нарахування заборгованості державним виконавцем у зв`язку з відсутністю в нього інформації про добровільну сплату не змінює правової природи цих платежів, як добровільно виконаних.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року позов ОСОБА_1 – задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві від 18.12.2026 у виконавчому провадженні №47198136 про стягнення виконавчого збору.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1331,20 грн. з Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Інгульський відділ ДВС у місті Миколаєві подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції апелянт зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не врахував, що відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 19 Закону України №1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» (далі- Закон №1404-VIII ) сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Таким чином, на переконання апелянта, оскільки всупереч зазначених норм сторони виконавчого провадження не виконали свої обов`язки письмово повідомити виконавцю про повне або часткове самостійне виконання рішення, а боржника про зміну місця роботи та інші обставини, які стали відомі державному виконавцю, лише після вчинення до боржника дій примусового характеру, а саме після винесення постанови про арешт коштів на рахунках боржника, відсутні підстави для визнання протиправною спірну постанову.

Таким чином, на переконання апелянта, постанова про стягнення виконавчого збору винесена головним державним виконавцем Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві Ширко Т.В. відповідно до вимог чинного законодавства, а заявлений позов є необґрунтований та задоволенню не підлягає.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним у позовній заяві, та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції зазначає про безпідставність поданої скарги. Зокрема, наголошує на тому, що оскільки фактична заборгованість була відсутня, правові підстави для винесення постанови від 18.12.2025 про стягнення виконавчого збору відсутні. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до статті 124-130 КАС України.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 08.04.2015 ВП №47198136 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчим листом №2/487/3402/14, виданого 05.12.2014 Заводським районним судом м. Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/2 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 21.10.2014 і довічно.

Постановою державного виконавця від 10.04.2015 у ВП № 47198136 звернено стягнення на заробітну плату позивача, яку він отримує в ДП НВКГ «Зоря-Машпроект».

Згідно зі звітами про здійсненні відрахування та виплати, які ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» подавала державному виконавцю, у період з травня 2015 року по березень 2021 року з ОСОБА_1 стягувалася на сплату аліментів 1/2 частина його заробітної плати.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2025 № 1461/5 «Про відділи державної виконавчої служби» Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перейменовано на Інгульський відділ ДВС у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

30.10.2025 головний державний виконавець прийняв виніс постанову у ВП №47198136 про накладення арешту на грошові кошти / електронні гроші позивача у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору / основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 301824,51 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів борг ОСОБА_1 за період з травня 2023 року по грудень 2025 року становив 301 824,51 грн.

Водночас згідно з розрахунком нарахування виконавчого збору (основної винагороди приватного виконавця) від 03.12.2025 № 1701775 загальний розмір заборгованості станом на 01.12.2025 складав 326 402,51 грн, сукупний розмір нарахованого виконавчого збору – 32 640,25 гривні.

01.12.2025 ОСОБА_2 подала відповідачу заяву, в якій повідомила, що позивач сплатив заборгованість на її користь у розмірі 326 402,51 грн і претензії до нього відсутні.

03.12.2025 ОСОБА_1 повідомив відповідача про своє місце роботи, на якому він працює з 20.11.2025, та про подання ним до бухгалтерії роботодавця заяви про утримання із його заробітної плати 50 % аліментів на користь ОСОБА_2

12.12.2025 головний державний виконавець виніс постанову у ВП № 47198136 про звернення стягнення на доходи позивача, які він отримує за новим місцем роботи.

16.12.2025 ОСОБА_1 подав відповідачу розписки ОСОБА_2 про отриманні нею аліменти за період із січня 2023 року по жовтень 2025 року.

18.12.2025 головний державний виконавець прийняв постанову у ВП № 47198136 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 32 640,25 грн.

Не погоджуючись із правомірністю постанови від 18.12.2025 про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся 19.03.2026 зі скаргою до Заводського районного суду міста Миколаєва, у відкритті провадження за якою ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 23.03.2026 у справі № 487/10226/14-ц відмовлено.

Не погодившись із правомірністю винесення постанови про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що у спірних правовідносинах державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови діяв не у спосіб, що визначений Законом України «Про виконавче провадження», а тому вважав, що наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідаючи на доводи Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві стосовно помилковості висновків суду першої інстанції та про правомірність, прийнятої постанови про стягнення виконавчого збору, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписи частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII передбачають, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Стаття 18 Закону №1404-VIII встановлює обов`язки і права виконавців. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, згідно статті 27 цього Закону.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 27 Закону №1404-VIII за виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Таким чином, державний виконавець нараховує виконавчий збір лише у випадку встановлення факту наявності заборгованості у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 71 Закону № 1404-VIII виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 195 Сімейного кодексу України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Відповідно до абзаців першого-сьомого пункту 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із:

звіту про здійснені відрахування та виплати;

квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником;

заяв та (або) розписок стягувача;

інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості;

інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів враховує, що в межах ВП №47198136 на підставі постанови державного виконавця від 10.04.2015 із заробітної плати позивача, яку він отримував у ДП НВКГ «Зоря-Машпроект», у період з травня 2015 року по березень 2021 року стягувались аліменти на користь ОСОБА_2 .

Також варто зазначити, що 03.12.2025 ОСОБА_1 повідомив виконавчу службу про місце роботи, на якому він працює з 20.11.2025, та про подання ним до бухгалтерії роботодавця заяви про утримання із його заробітної плати 50 % аліментів на користь ОСОБА_2 .

Також варто зазначити, що відповідно до розписки ОСОБА_2 аліменти за січень 2023 року – грудень 2025 року ОСОБА_1 своєчасно щомісячно сплачував їй у розмірі, що перевищував розмір середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості.

01.12.2025 ОСОБА_2 надала до виконавчої служби заяву, в якій повідомила, що ОСОБА_1 сплатив заборгованість на її користь у розмірі 326 402,51 грн і претензії до нього відсутні.

Згідно з розрахунком державної виконавчої служби заборгованість зі сплати аліментів станом на грудень 2025 року у ОСОБА_1 відсутня, що свідчить про те, що відсутність заборгованості зі сплати аліментів у межах ВП № 47198136.

Колегія суддів зауважує на тому, що 16.12.2025, тобто до прийняття спірної постанови, ОСОБА_1 подав до Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві розписки ОСОБА_2 про отриманні аліменти за період із січня 2023 року по жовтень 2025 року. Наведене спростовує доводи апелянта про те, що сторони виконавчого провадження в порушення абзацу 1 частини 4 статті 19 Закону №1404-VIII не виконали свій обов`язок письмово повідомити про повне або часткове самостійне виконання рішення, а також про зміну місця роботи та інші обставини, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє наведені аргументи Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві.

Натомість, варто зазначити, що державний виконавець Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві володіючи інформацію про відсутність заборгованості зі сплати аліментів у межах ВП №47198136 приймає постанову від 18.12.2025 у ВП №47198136 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 32 640,25 грн.

Позаяк, у ОСОБА_1 за період із січня 2023 року по 03.12.2025 відсутня заборгованість зі сплати аліментів, відповідно згідно приписів Закону №1404-VIII відсутні правові підстави для прийняття постанови про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 32 640,25 грн.

Таким чином, оскільки державним виконавцем Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві оскаржувана постанова 18.12.2025 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 47198136 прийнята протиправно, висновок суду першої інстанції про визнання її протиправною та скасування є обґрунтованим.

Зважаючи на те, що судом першої та апеляційної інстанцій установлено протиправність постанови про стягнення виконавчого збору, колегія суддів погоджує висновок суду про задоволення позову ОСОБА_1 .

Резюмуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому підстави для скасування правильного по суті рішення відсутні.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції.

Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. Колегія суддів вважає, що надала відповідь на поставлені в апеляційній скарзі питання. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно з пунктом першим частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення та задоволення скарги відсутні.

Відповідно до частини 4 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 283-2, 287, 288 та 289-4 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки передбачені КАС України.

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький