Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №420/13459/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13459/26

Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що полягає у не здійсненні заходів, передбачених статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», щодо зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №47096322 від 03.04.2015, виданої Першим Малиновським ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області (реєстраційний номер обтяження 23632270);

- зобов`язати Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винести постанову про зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №47096322 від 03.04.2015, виданої Першим Малиновським ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області (реєстраційний номер обтяження 23632270) і вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна на підставі ч. 4 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено позивачу право звернутись з даним позовом до місцевого загального суду, який видав виконавчий документ, у порядку, визначеному розділом VІІ Цивільного процесуального кодексу України. Роз`яснено позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції; справу №420/13459/26 направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .

Доводами апеляційної скарги зазначено, що звернення до суду з даним позовом направлено на захист позивачем свого права власності на нерухоме майно, складовою частиною якого є право вільно володіти та розпоряджатися таким майном, не відносить автоматично даний спір до категорії цивільно-правових спорів, які мають розглядатися цивільними судами, оскільки стаття 2 КАС України передбачає можливість захисту в адміністративному суді будь-якого права особи, в тому числі і права власності, від протиправних рішень, дій чи бездіяльності з боку суб`єктів владних повноважень. Апелянт зазначає, що, оскільки ОСОБА_1 є боржником у виконавчому проваджені та безперечним власником арештованого майна і його право ніким не оспорюється, вирішення цього спору залежить не від визнання права власності, а від оцінки законності триваючого обтяження з боку суб`єкта владних повноважень та належного застосування ним приписів ч. 4 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження". За таких обставин, на думку апелянта, спір має чітко виражений публічно-правовий характер і належить до юрисдикції адміністративних судів. Керуючись цим, ОСОБА_1 реалізував своє право на судовий захист шляхом подання позову до Одеського окружного адміністративного суду. Крім того, апелянт зазначає, що посилання суду першої інстанції на постанову Об`єднаної палати КЦС ВС від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 є абсолютно нерелевантним, а висновок про неможливість розгляду цієї справи в порядку позовного провадження за правилами КАСУ - процесуально неспроможним та таким, що обмежує право позивача на доступ до правосуддя і справедливий судовий розгляд.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 жовтня 2008 року Малиновський районний суд м. Одеси ухвалив рішення по справі №2-3273/08 про стягнення заборгованості за кредитним договором №05/05/2006/840-К/107 від 16 травня 2006 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «НАДРА». На виконання вищезазначеного рішення суду 08 квітня 2010 року ТОВ КБ «Надра» було видано виконавчий лист №2-3273/08 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Виконавчий лист №2-3273/08 від 08.04.2010, виданий Малиновським районним судом м. Одеси перебував на примусовому виконанні Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (нині – Хаджибейський ВДВС у м. Одесі ОМУМЮ України), виконавче провадження №47096322. 29.11.2017 виконавче провадження №47096322 було завершено, а виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 5 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Однак, відповідно до інформаційної довідки № 451536676 від 11.11.2025 у ОСОБА_1 наявне обтяження на все нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №47096322 від 03.04.2015, виданої Першим Малиновським ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області.

Відтак, судами встановлено, що наведена вище постанова органу державної виконавчої служби винесена в рамках виконавчого провадження № 47096322 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3273/08, виданого 08.04.2010 Малиновським районним судом м. Одеси у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «НАДРА» заборгованості за кредитним договором №05/05/2006/840-К/107 від 16 травня 2006 року.

У подальшому виконавчий документ - виконавчий лист Малиновського районного суду м. Одеси № 2-3273/08 від 08.04.2010 було повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника).

Таким чином, позивач є учасником виконавчого провадження № 47096322, а арешт, який він просить скасувати, стосується примусового виконання виконавчого документа – виконавчого листа № 2-3273/08, виданого 08.04.2010 Малиновським районним судом м. Одеси у цивільній справі.

Крім того, як зазначено самим позивачем, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси у справі №2-3273/08 від 01.12.2023, зокрема замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ПРОПЕРТІ ГРУПП», код ЄДРПОУ 41487593.

Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі суд першої інстанції зауважив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду а саме: Хаджибейського районного суду м. Одеси та підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 59 Закону №1404-VIII врегульовано питання зняття арешту з майна боржника, частиною четвертою якої визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону №1404-VIII).

Водночас, згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово указував, що адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Водночас, частиною першою 1 статті 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі №826/16025/18, звертала увагу, що згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22.08.2018 у справі №658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18), від 13.03.2019 у справі № 815/615/16-ц (провадження № 11-1037апп18) та підтриманий у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №820/5502/17.

Так, частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Водночас стаття 447-1 ЦПК України передбачає право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Під час розгляду даної справи, колегією суддів враховані правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №140/26445/23.

Виходячи зі змісту позовних вимог предметом даного спору є бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що полягає у не здійсненні заходів, передбачених статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», щодо зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №47096322 від 03.04.2015, виданої Першим Малиновським ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області (реєстраційний номер обтяження 23632270).

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із відповідного майна, то даний спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України.

А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький