Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №400/2623/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2623/25

Головуючий І інстанції: Біоносенко В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів – Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 30.05.2025р.) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-

В С Т А Н О В И В:

19.03.2025р. ГУ ДПС в Миколаївській області звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути з відповідача суму заборгованості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за період 2023 року у загальному розмірі 31 687,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач має заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023р., яка виникла на підставі винесеного позивачем податкового повідомлення - рішення №0077236-2407-1407-UA480060030000055210 від 03.04.2024р., яке останній до цього часу у будь-який спосіб не оскаржив. У зв`язку з несплатою цієї суми заборгованості, на адресу відповідача направлялася податкова вимога, проте заборгованість ним сплачена так і не була, що й стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ГУ ДПС в Миколаївській області - задоволено. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь відповідного місцевого бюджету Веснянської територіальної громади податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у загальному розмірі 31 687,65 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 08.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

25.09.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Відповідач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) є платником податків, в т.ч. і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, який, згідно паспорту громадянина України № НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.50).

17.12.2021р. керівником ГУ ДПС в Миколаївській області на адресу ОСОБА_1 було направлено Податкову вимогу №0046339-1306-1423 про сплату податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, який станом на 16.12.2021р. склав 38473,30 грн. (а.с.12).

Відповідно до інтегрованої картки платника, довідки-розрахунку заборгованості до бюджету та розрахунку податкового боргу за ОСОБА_1 станом на 19.02.2025р. рахується податкова заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік у загальній сумі 31 687,65 грн., яка виникла на підставі «узгодженого» податкового зобов`язання, визначеного відповідачу податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС в Миколаївській області №0077236-2407-1407-UA480060030000055210 від 03.04.2024р. (а.с.10-13,16).

06.06.2024р. вищезазначене податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Миколаївській області направлялося на адресу відповідача ( АДРЕСА_2 ) засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням, однак було повернуто «у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою».

Відомостей щодо оскарження вказаного вище податкового повідомлення-рішення від 03.04.2024р. в адміністративному або судовому порядку у податкового органу не має.

Вважаючи, що визначена сума податкового зобов`язання відповідача є «узгодженою» та набула статусу «податкового боргу», позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності достатніх правових підстав для стягнення з відповідача суми «узгодженої» заборгованості.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими та передчасними, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України, «податкове зобов`язання» - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

За пп.14.1.162 п.14.1 ст.14 ПК України, «пеня» - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Згідно з пп.14.1.175 п.14.1 вказаної статті, «податковим боргом» вважається сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Тобто, «узгоджена» сума податкового зобов`язання, не сплачена платником податків в строки, визнається сумою «податкового боргу» такого платника податків.

Відповідно до п.15.1 ст.15 ПК України, «платниками податків» визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктом 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Окрім того, як передбачено пп.16.1.11 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи-підприємця.

Контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків (пп.20.1.18 п.20.1 ст.20 ПК України).

Згідно п. 36.1. ст. 36 ПК України, «податковим обов`язком» визнається обов`язок платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку згідно з п.38.1 ст.38 ПК України - є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

У відповідності до пп.20.1.34 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Варто зазначити про те, що за визначенням, наведеним у пп.14.1.157 п.14.1 ст.14 ПК України, «податкове повідомлення-рішення» - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Як передбачено п.п.42.1,42.2 ст.42 ПК України, податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законом, завірені печаткою такого контролюючого органу.

Однак, ці документи вважаються належним чином врученими виключно тільки, якщо вони надіслані у порядку, визначеному п.42.4 цієї статті, та надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або ж особисто вручені платнику податків (його представнику).

За змістом п.58.3 ст.58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному ст.42 цього Кодексу.

При цьому, варто звернути увагу на те, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, що визначений п.42.4 ст.42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі ж, коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не було вручено платнику податків.

За положенням п.56.15 ст.56 ПК України, скарга, подана із дотриманням строків, визначених п.56.3 цієї ж статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, на строк від дня подання відповідної скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається «неузгодженою».

Окрім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається «узгодженою».

Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, що встановлений цим Кодексом (п.п.54.1 та 54.5 ст.54 ПК України).

У відповідності до п.59.1 ст.59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

При цьому, п.59.5 цієї статті передбачає, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Також, у відповідності до п.п.5,6 «Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків» (затв. наказом Міністерства фінансів України 30.06.2017р. №610, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), податкова вимога надсилається (вручається) платнику податків у письмовій та/або електронній формі.

Податкова вимога вважається належним чином надісланою (врученою) платнику податків, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою, а для фізичної особи (її законного чи уповноваженого представника) - місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків (його законному чи уповноваженому представникові), або надіслана в електронний кабінет засобами ІТС з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Таким чином, наведеними вище приписами ПК України та Порядком №610 чітко визначено як обов`язок платника подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, повідомляти контролюючі органи про зміну місця проживання фізичної особи-підприємця, так і обов`язок податкового органу відносно надіслання податкових повідомлень-рішень та податкових вимог платнику податку не тільки за місцем його реєстрації, а й останнім відомим місцем проживання (перебування).

Строки сплати податкового зобов`язання встановлені ст.57 ПК України, відповідно до п.57.2 якої регламентовано, що у разі коли відповідно до цього Кодексу або ж інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків із причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в ст.297 МК України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п.57.3 згаданої статті).

Водночас, у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 (десяти) календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За приписами п.56.18 ст.56 ПК України, із урахуванням строків давності, визначених ст.102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні ж платника податків до суду із позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, грошове зобов`язання вважається «неузгодженим» до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що якщо рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань за результатами судового оскарження не скасовано і фактично є чинним, такі грошові зобов`язання вважаються «узгодженими».

Погашення ж податкового боргу платників податків регулюється главою 9 ПК України.

Відповідно до норм п.87.11 ст.87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Так, як вже зазначалося колегією суддів вище, пп.20.1.18 п.20.1 ст.20 ПК України визначено право органу державної податкової служби на звернення до суду стосовно стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Питання ж сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки безпосереднє регулює стаття 266 ПК України.

Так, як визначено нормами п.266.1.1. ст.266 ПУ України, платниками цього податку - є фізичні та юридичні особи, в т.ч. нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пункт 266.2. ст. 266 ПК України встановлює об`єкт оподаткування.

Так, відповідно до вимог пп.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Так, як вбачається з матеріалів справи та змісту апеляційної скарги, будь-яких доказів оскарження податкового повідомлення-рішення №0077236-2407-1407-UA480060030000055210 від 03.04.2024р. (з яким останній фактично ознайомився лише тільки 29.08.2025р. при ознайомленні з матеріалами даної справи, а.с.40), на підставі якого виник «податковий борг», відповідач до суду не надав. З даних автоматизованої системи документообігу «Діловодство спеціалізованого суду» та Єдиного державного реєстру судових рішень судом також не встановлено доказів його оскарження.

Водночас, правомірність вказаного вище податкового повідомлення-рішення, яким відповідачу визначено суму грошового зобов`язання, фактично не є предметом судового розгляду у даній справі.

Разом з тим, в даному випадку, на стадії апеляційного розгляду єдиним спірним питанням є виключно факт належного і своєчасного направлення (та вручення) позивачем цього ППР від 03.04.2024р. на належну і вірну адресу відповідача та, відповідно, факт «узгодження» цього грошового зобов`язання.

При цьому, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, враховує правові висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАС України).

Так, як вбачається зі змісту правової позиції Верховного Суду з цих спірних питань, яка була висловлена у постанові від 13.02.2018р. у справі №826/18379/14 (провадження №К/9901/8600/18) щодо стягнення податкової заборгованості, «з огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо».

Як вже зазначалося вище, за змістом п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, «податковий борг» - сума «узгодженого» грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, податковим органом 17.12.2021р. на адресу відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) було направлено податкову вимогу №0046339-1306-1423 про сплату податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, який станом на 16.12.2021р. склав 38473,30 грн. яка була повернута «за закінченням терміну зберігання» (а.с.12).

Далі, як вже зазначалося вище, 03.04.2024р. ГУ ДПС в Миколаївській області на адресу відповідача ОСОБА_1 було винесено податкове повідомлення-рішення №0077236-2407-1407-UA480060030000055210 – про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік у загальній сумі 31 687,65 грн., яке, в свою чергу, 06.06.2024р. направлялося на адресу відповідача ( АДРЕСА_2 ) засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням, однак було повернуто «у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою» (а.с.10-13,16).

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що відповідач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), згідно паспорту громадянина України № НОМЕР_2 , ще з 20.03.2003р. був знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_4 (на який податковим органом 17.12.2021р. направлялася податкова вимога №0046339-1306-1423) та з 22.01.2004 року - був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.50).

При цьому, слід звернути увагу й на те, що фактично така сама адреса реєстрації відповідача - АДРЕСА_1 була наявна і у базі ГУ ДПС в Миколаївській області (а.с14,15).

Однак, як свідчать матеріали справи та вже було вказано вище, 06.06.2024р. позивачем дане податкове повідомлення-рішення №0077236-2407-1407-UA480060030000055210 від 03.04.2024р. , на думку колегії суддів, було направлено фактично на «помилкову» адресу відповідача - АДРЕСА_2 і відповідно, воно було повернуто відправнику «у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою» (а.с.16,17), що, в свою чергу, і не дивно.

Даний факт та висновок колегії підтверджується тим, що з відкритої інформації (відомостей) мережі Інтернет вбачається, що у місті Миколаєві до 28.11.2024р. фактично існувало 2 (дві) вулиці з однаковою назвою - «Садова», на яких розташовано 2 (два) різних будинки №10:

1) «м.Миколаїв, вул.Садова, буд.10» (куди фактично направлялося спірне ППР від 03.04.2024р.) – «Центральний» (історичний) район міста (колишній «Будинок побуту», де розташовано багато офісів та магазинів);

2) «м.Миколаїв, Велика Корениха, вул.Садова, буд.10» – «Заводський» район міста, в якому знаходиться віддалений мікрорайон Велика Корениха (де, в свою чергу, реально проживає та зареєстрований позивач).

Окрім того, як вбачається з долученого до апеляційної скарги рішення Миколаївської міської ради №39/12 від 28.11.2024р. (а.с.51), Миколаївська міськрада, з метою усунення дублювання існуючих найменувань топонімів в межах території міста Миколаєва (назв вулиць), 28.11.2024р. вирішила перейменувати вулицю «Садову» в мікрорайоні Велика Корениха (Заводський район) – в вулицю «Балківську».

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія приходить до висновку про те, що це абсолютно різні адреси, які розташовані не тільки в різних районах (мікрорайонах) міста Миколаєва, але й навіть у протилежних частинах міста та відповідно, обслуговуються різними поштовими відділеннями: 5400 та 54057.

Так, «м. Миколаїв, вул. Садова,10» (адреса, на яку фактично направлялося спірне ППР від 03.04.2024р.) — це адреса у самому історичному центрі міста, яка знаходиться у «Центральному» районі, а будинок №10 (т.б. будівля «Будинку побуту») розташований поблизу перехрестя з вулицею Адміральською. Обслуговує цю адресу поштове відділення – 5400.

Друга ж адреса - «м. Миколаїв, Велика Корениха, вул. Садова, 10» (де фактично зареєстрований позивач) — це адреса у віддаленому мікрорайоні Велика Корениха, яка знаходиться не тільки у іншому - «Заводському» районі міста Миколаєва, а ще й на протилежному, правому березі Бузького лиману. Обслуговує цю адресу поштове відділення - 54057.

Отже, за таких обставин, апеляційний суд, приймаючи до уваги зазначене вище та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що контролюючий орган (позивач), в даному випадку, «передчасно» звернувся до окружного суду із даним позовом про стягнення податкового боргу, оскільки ця існуюча заборгованість як на момент такого звернення до суду (т.б. станом на 19.03.2025р.), так і на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення (т.б. станом на 30.05.2025р.), не набула статусу «узгодженої», так як, як вже вказувалося вище, у зв`язку з направленням позивачем податкового повідомлення - рішення №0077236-2407-1407-UA480060030000055210 від 03.04.2024р. на «помилкову» адресу відповідача, який, в свою чергу, фактично ознайомився з останнім лише тільки - 29.08.2025р. в ході ознайомлення з матеріалами даної справи №400/2623/25 (а.с.40).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним і передчасним та відповідно, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даного позову.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року – скасувати та ухвалити нове – про відому у задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС в Миколаївській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 30.06.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко