Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №400/10704/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10704/25

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі № 400/10704/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» до Південного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, –

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року представник ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16.09.2025 № 37504/Ж5/15-32-06/36881089-ДПС/ТД-ФС у розмірі 80000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за наслідками фактичної перевірки позивача Головним управлінням ДПС в Одеській області було складено Акт фактичної перевірки від 11.07.2025. В цьому акті зазначено про використання позивачем праці найманої особи (комірника) ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин, виплати доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету. Робота цієї особи не відповідає умовам цивільно-правового договору, чим порушено вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України . На підставі вищенаведеного акта відповідач прийняв постанову від 16.09.2025 № 37504/Ж5/15-32-06/36881089-ДПС/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 80000,00 гривень. На думку позивача, оскаржувана постанова є протиправною, оскільки під час перевірки він надав контролюючому органу достатні документи на підтвердження того, ОСОБА_1 надавав йому послуги з приймання товару і тари, проводив ротацію товару в складських приміщень на підставі договору про надання послуг. 31.08.2025 між сторонами був підписаний акт наданих послуг № 53. Крім того, позивач нарахував (сплатив) на користь ОСОБА_1 відповідні податки та єдиний внесок.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що 26.08.2025 відповідач отримав лист Головного управління ДПС в Одеській області від 14.08.2025 № 13925/5/15-32-07-06-05 з копією акту перевірки від 11.07.2025, складеного за результатами фактичної перевірки позивача. У пункті 2.2.20 вказаного Акта було встановлено використання позивачем праці найманої особи без належного оформлення трудових відносин та неподання повідомлення про прийняття працівника на роботу до органів Державної податкової служби, а саме: комірник ОСОБА_1 . Таким чином, на підставі цього Акта згідно зі статтею 265 КЗпП України відповідач правомірно прийняв оскаржувану постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, тобто 80000,00 гривень.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 13.05.2026 у справі № 400/10704/25 у задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КІВІТ ПЛЮС» до Південного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відмовив.

Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі вказує, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- судом першої інстанції не враховано, що між позивачем та ОСОБА_1 було укладено цивільно-правовий договір, а відтак є помилковими висновки суду першої інстанції про наявність між позивачем та ОСОБА_1 трудових відносин;

- суд першої інстанції помилково виснував про те, що відсутність у договорі вартості послуг за одиницю товару свідчить про відсутність матеріального результату та підтверджує наявність трудових відносин;

- суд першої інстанції залишив поза увагою, що жодна з ознак трудових правовідносин не знайшла свого підтвердження ані за результатами перевірки, ані під час розгляду справи.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.06.2025 позивач (Замовник) уклав з ОСОБА_1 (Виконавець) договір № 2/06 надання послуг, відповідно до якого Виконавець зобов`язується надати послуги з приймання товару та тари, ротація товару в складських приміщеннях обсягом 86 видів товару 8 видів тари у період з 02.06.2025 по 31.08.2025.

Згідно Акта наданих послуг від 31.08.2025 № 53 Виконавець надав послуги відповідно до Договору надання послуг від 02.06.2025 № 2/06 вчасно (строк виконання: 02.06.2025-31.08.2025) та в повному обсязі.

Позивач сплатив за ОСОБА_1 09.09.2025 податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок, що підтверджується платіжними інструкціями від 09.09.2025 № 12916, від 09.09.2025 № 12915, від 09.09.2025 № 12914 та податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 6 місяців 2025 року та за 8 місяців, поданих позивачем контролюючому органу 19.07.2025 і 19.09.2025 відповідно.

26.08.2025 до відповідача надійшов лист Головного управління ДПС в Одеській області від 14.08.2025 № 13925/5/15-32-07-06-05 із Актом фактичної перевірки від 14.07.2025 № 37504/Ж5/15-32-06/36881089 (далі Акт фактичної перевірки від 14.07.2025).

Відповідно до пункту 2.2.20 Акта фактичної перевірки від 14.07.2025 в ході перевірки встановлено використання праці найманої особи (комірника) без належного оформлення трудових відносин, виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а саме: ОСОБА_1 , який здійснює на складі позивача роботу комірника займається прийомом, зберігання та видачею товарно-матеріальних цінностей на складі, відповідає за його облік. Також зазначена особа підпорядковується режиму роботи позивача, є матеріально-відповідальною особою, зазначена робота не носить разовий характер, немає чіткого визначення об`єму роботи, що не відповідає умовам цивільно-правового договору.

На підставі Акта фактичної перевірки від 14.07.2025 відповідач виніс постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16.09.2025 № 37504/Ж5/15-32-06/36881089-ДПС/ТД-ФС про накладення на позивачу штрафу у розмірі 80000,00 гривень.

Вважаючи вищенаведену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що згідно з договором надання послуг № 2/06 від 02.06.2025, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 (Виконавець), Виконавець зобов`язується надати послуги з приймання товару та тари, ротація товару в складських приміщеннях обсягом 86 видів товару 8 видів тари у період з 02.06.2025 по 31.08.2025.

Тобто, як зазначив суд, цим договором невизначений чіткий об`єм послуг, які Виконавець зобов`язаний надати. Ним лише встановлено кількість видів і тари товару, а не сама кількість товару, яку Виконавець зобов`язаний прийняти тощо.

Також суд першої інстанції вказав, що ані в договорі про надання послуг від 02.06.2025 № 2/06, ані в Акті наданих послуг від 31.08.2025 № 53 не вказано вартість наданих послуг ОСОБА_1 за прийняття (ротацію) одиниці товару, а вказано тільки загальну ціну наданих послуг.

За наведеного суд першої інстанції виснував, що договором про надання послуг від 02.06.2025 № 2/06 не було встановлено певного матеріального результату, його предметом був процес. Водночас відповідну роботу ОСОБА_1 протягом усього періоду чинності договору (з 02.06.2025 по 31.08.2025), а отже вона мала системний характер.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, позивач фактично допустив ОСОБА_1 до роботи без оформлення з ним трудового договору (контракту).

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 96 (далі Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки, довкілля та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктами 6, 9 пункту 4 Положення № 96 встановлено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю;

здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Отож Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Відтак право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.

Відповідно до пункту 80.10 статті 80 Податкового кодексу України (далі ПК України) порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього кодексу.

Згідно з абзацами першим і третім пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт перевірки документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Таким чином, повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання роботодавцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.

Натомість притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, тобто Держпраці та її територіальним органам.

Пунктом 8 Положення № 96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

Отже, у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Так, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до пункту 2.2.20 Акта фактичної перевірки від 14.07.2025 в ході перевірки позивача встановлено використання праці найманої особи (комірника) без належного оформлення трудових відносин, виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а саме: ОСОБА_1 , який здійснює на складі позивача роботу комірника займається прийомом, зберігання та видачею товарно-матеріальних цінностей на складі, відповідає за його облік. Також зазначена особа підпорядковується режиму роботи позивача, є матеріально-відповідальною особою, зазначена робота не носить разовий характер, немає чіткого визначення об`єму роботи, що не відповідає умовам цивільно-правового договору.

На підставі Акта фактичної перевірки від 14.07.2025 відповідач виніс постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16.09.2025 № 37504/Ж5/15-32-06/36881089-ДПС/ТД-ФС про накладення на позивачу штрафу у розмірі 80000,00 гривень, на підставі абзаца 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Водночас, апелянт в апеляційній скарзі наголошує, що між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір цивільно-правового характеру, що суперечить висновкам відповідача у спірних акті та постанові про наявність трудових відносин між ними.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спірне питання в контексті розгляду даної справи, в межах доводів апеляційної скарги, стосується правильності висновків відповідача, викладених у спірних акті та постанові, про використання праці найманої особи (комірника) ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин.

Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить з таких міркувань.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, якою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 902, 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).

Згідно із частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Таким чином, відносини, які виникають з цивільно-правового договору послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між Замовником та Підрядником.

Основною ознакою, яка відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений. Він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації). Не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийняття його на роботу на певну посаду.

Тотожні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 17.09.2024 у справі № 460/13803/21, від 16.12.2021 по справі №813/2875/18, від 20.01.2022 по справі №815/657/18, від 13.07.2022 по справі №640/838/20, від 09.02.2022 по справі №480/343/20.

Колегія суддів звертає увагу на те, що визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між позивачем та ОСОБА_1 , а саме, чи носять такі правовідносини цивільно-правовий характер та регулюються Цивільним кодексом України, чи мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України.

Тобто, необхідно встановити характер виконуваної роботи, чи носила вона системний, постійний характер та пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових відносин, чи спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини.

Апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що 02.06.2025 позивач (Замовник) уклав з ОСОБА_1 (Виконавець) договір № 2/06 надання послуг (далі – Договір), відповідно до якого Виконавець зобов`язується надати послуги з приймання товару та тари, ротація товару в складських приміщеннях обсягом 86 видів товару 8 видів тари у період з 02.06.2025 по 31.08.2025.

Водночас, пунктами 2.1-2.2 Договору встановлено, що вартість наданих послуг за даним Договором становить 27 000,00 грн.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що у разі зміни обсягів послуг може бути змінена вартість за взаємною згодою сторін, про що зазначається в акті наданих послуг.

Наведене свідчить про те, що вартість наданих послуг з приймання товару та тари, ротації товару в складських приміщеннях встановлена за конкретно визначену договором кількість товару за видами та тарою.

Водночас, у разі зміни обсягу послуг у зв`язку зі зміною кількості, видів товару, або тари, вартість таких послуг змінюється за взаємною згодою сторін.

Вказане свідчить про пряму залежність вартості наданих послуг від їх об`єму та, як наслідок, спростовує висновки відповідача про пов`язаність робіт з процесом праці, а не результатом.

Окрім того, згідно Акта наданих послуг від 31.08.2025 № 53 Виконавець надав послуги відповідно до Договору надання послуг від 02.06.2025 № 2/06 вчасно (строк виконання: 02.06.2025-31.08.2025) та в повному обсязі.

З наведеного виходить, що позивачем, у строки встановлені Договором, отримано визначений Договором результат наданих ОСОБА_1 послуг.

Зі змісту вказаного вище договору та акту наданих послуг вбачається, що останні містять конкретний вид робіт, які виконані ОСОБА_1 , та вказана вартість таких робіт, тобто роботи спрямовані на кінцевий результат, що дає можливість кваліфікувати укладені угоди, як цивільно-правові, та не пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Окрім того, відповідно до пункту 2.5 Договору сторони домовились, що з доходу, нарахованого Виконавцю за надані послуги, Замовник сплачує податки та інші обов`язкові платежі, згідно чинного законодавства України.

Апеляційним судом встановлено, що позивач сплатив за ОСОБА_1 09.09.2025 податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок, що підтверджується платіжними інструкціями від 09.09.2025 № 12916, від 09.09.2025 № 12915, від 09.09.2025 № 12914 та податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 6 місяців 2025 року та за 8 місяців, поданих позивачем контролюючому органу 19.07.2025 і 19.09.2025 відповідно.

Наведене виключає висновки відповідача, викладені у Акті фактичної перевірки від 14.07.2025, який став підставою для прийняття оскаржуваної постанови, про використання праці найманої особи без сплати податків до бюджету.

Поза тим, апеляційний суд акцентує, що позивачем до матеріалів справи долучено заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025 за змістом якої останній повідомляє про неможливість дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку у зв`язку з чим просить ініціювати співпрацю шляхом укладення договору підряду на виконання робіт.

Отже, підставою укладення цивільно-правового договору між позивачем та ОСОБА_1 стала неможливість останнього виконувати роботу у встановлений позивачем для працівників підприємства час.

При цьому, ані контролюючим органом під час проведення перевірки, ані відповідачем під час процедури притягнення позивача до відповідальності, не встановлено, що ОСОБА_1 виконував роботи на виконання договору від 02.06.2025 № 2/06 відповідно до встановленого на підприємстві графіку праці.

З аналізу наведених доказів у сукупності виходить, що наданий цивільно-правовий договір не містить ознак трудового договору, зокрема: обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу тощо.

Відтак, на думку колегії суддів, відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, помилково дійшов висновків про те, що факти, встановлені в акті фактичної перевірки Головного управління ДПС в Одеській області від 11.06.2026, підтверджують допуск позивачем ОСОБА_1 до роботи без належного оформлення трудового договору.

З огляду на викладене, спірна постанова відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16.09.2025 № 37504/Ж5/15-32-06/36881089-ДПС/ТД-ФС у розмірі 80000,00 гривень, є протиправною.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції помилково дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» до Південного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови слід задовольнити.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивач за подання адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Також, за подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 4542,00 грн.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, а також задоволення позовної заяви, колегія суддів зазначає, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7570,00 грн.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» – задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі № 400/10704/25 – скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» до Південного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Південного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16.09.2025 № 37504/Ж5/15-32-06/36881089-ДПС/ТД-ФС у розмірі 80000,00 грн.

Стягнути з Південного Міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (54003, м. Миколаїв, вул. Маршала Василевського, 40/1, код ЄДРПОУ 44742194) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» (54028, м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 84, код ЄДРПОУ 36881089) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 7570,00 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький