Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №420/33613/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33613/25

Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції:Тарасишина О.М.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:13.02.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, третя особа, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду (далі- ПФ) України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, третя особа, Головне управління Пенсійного фонду (далі – ГУПФ) України в Одеській області, про:

- визнання дії/бездіяльності ПФ України, щодо незабезпечення територіального органу ГУПФ України в Одеській області виконати рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/24806/24 від 07 жовтня 2024 року, зміненого Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року протиправними;

- зобов`язання ПФ України вчинити акт, а саме – обов`язкове до виконання територіальним органом доручення ГУПФ в Одеській області, про встановлення ОСОБА_1 розміру пенсії з 01 квітня 2025 року довічно, без обмеження максимальним розміром – невідкладно;

- стягнення з ПФ України на користь ОСОБА_1 заборгованість донарахованої суми пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 01 квітня 2025 року в сумі 306 449,65 грн. невідкладно;

- визнання дії/бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо незабезпечення заходів, спрямованих на безумовне виконання судових рішень підпорядкованими і підлеглими йому органами виконавчої влади протиправною;

- стягнення з Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 306 449,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року по справі №420/24806/24 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року скасовано в частині:

"Визнати протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 лютого 2024 року.

Зобов`язати ГУПФ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 лютого 2024 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум."

Прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 квітня 2019 року.

Зобов`язано ГУПФ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 квітня 2019 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

02 квітня 2025 року позивач звернувся із заявою про проведення перерахунку пенсії на підставі рішення суду, проте кошти у вигляді донарахованих сум за період з 01 квітня 2019 року по 01 квітня 2025 року виплачено не було.

Відповідач – ПФ України позов не визнав, вказуючи, що покладення на ПФ України зобов`язання здійснити фінансування виплати нарахованих позивачу на виконання судових рішень коштів без урахуванням меж видатків та бюджетної програми суперечить бюджетному законодавству України.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ПФ України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково вважає ГУПФ України в Одеській області одним з відповідачів, при цьому за змістом оскаржуваного судового рішення то не є опискою, так як із такого посилання /визначення статусу у справі слідує і помилковий висновок суду першої інстанції щодо тотожності прав та обов`язків в сторони у справі та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Апелянт вказує, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності відмови ГУПФ України в Одеській області у нарахуванні та виплаті пенсії позивачу не відповідає фактичним обставинам, суд першої інстанції не в повній мірі оцінив письмові докази, яким ГУПФ України в Одеській області відмовляє пенсіонеру у належному пенсійному забезпеченню у формі відкладення ніби то на "згодолм/потім" і це "згодом" конкретизується іншими матеріалами справи (щодо фінансування Пенсійного фонду), - аналіз яких впевнено підтверджує строк очікування виправлення помилок Пенсійного фонду через 40 років. Позивачу станом на зараз повних 73 роки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року по справі №420/24806/24 Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024р. скасовано в частині:

"Визнати протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 лютого 2024 року.

Зобов`язати ГУПФ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 лютого 2024 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум."

Прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 квітня 2019 року.

Зобов`язано Головне управління ПФ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 квітня 2019 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

02 квітня 2025 року позивач звернувся із заявою про проведення перерахунку пенсії на підставі рішення суду, проте кошти у вигляді донарахованих сум за період з 01 квітня 2019 року по 01 квітня 2025 року виплачено не було.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов`язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов`язків при вчиненні таких дій. В даному випадку суд встановив, що позивач звернувся до суду з позовом тому що вважає протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплаті заборгованості по перерахунку пенсії на виконання судового рішення. В свою чергу, ГУПФ України в Одеській області не заперечує свого обов`язку виплатити суму заборгованості по пенсії позивачу, а лише вказує на те, що вказана виплата буде здійснена відповідно до встановленої процедури, а саме, після виділення коштів на виплату заборгованості. Тобто, спірні правовідносини між позивачем та ГУПФ України в Одеській області вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції Україні, ст.ст. 2, 6-12, 77, 370 КАС України, Закону України "Про виконавче провадження", Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України", Постанови Правління Пенсійного фонду від 22 грудня 2014 року №28-2 "Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України".

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" (далі - Положення №280) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого: розробляє проект бюджету ПФ України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів ПФ України та інших джерел, визначених законодавством, складає звіт про виконання бюджету ПФ України (п.п.4); організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення своєчасної та у повному обсязі виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФ України та інших джерел, визначених законодавством.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління.

Відповідно пп.5 п.4 Постанови Правління Пенсійного фонду від 22 грудня 2014 року №28-2 "Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України" (далі – Положення №28-2), головні управління Фонду відповідно до покладених на завдань здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Тобто, функції з проведення виплати пенсії покладені не на Пенсійний фонд України, а на територіальний орган ПФ України.

Як вбачається з рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №420/24806/24 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 лютого 2024 року.

Зобов`язано ГУПФ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 лютого 2024 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позову відмовлено.

Так, Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від у вищезазначеній справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року скасовано в частині:

"Визнати протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 лютого 2024 року.

Зобов`язати ГУПФ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 лютого 2024 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум."

Прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 квітня 2019 року.

Зобов`язано ГУПФ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 квітня 2019 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Враховуючи вищенаведені рішення, колегія суддів вказує, що зобов`язання щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу покладено на ГУПФ України в Одеській області.

Так, колегія суддів зазначає, що подання окремого позову про зобов`язання пенсійного органу виконати судове рішення свідчить про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, оскільки не відновлює і не може відновити порушені, на думку позивача, права, свободи та інтереси, які вже були захищені судом у іншій справі.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі №2а/155/17/2015.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги позивача щодо виділення та направлення для виплати заборгованості пенсії, нарахованої на виконання рішення суду виходять за межі повноважень ПФ України.

Тобто, спірні правовідносини між позивачем та ГУПФ України в Одеській області вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Відповідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно п.1 ч.1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно ч.1, п.п.16, 18 ч.3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, примусове виконання рішень, зокрема, судів, є виключно повноваженнями державної виконавчої служби, або, у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", приватних виконавців.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що вирішення позовних вимог лежить в площині виконання судових рішень у справі №420/24806/24 і має виконуватися відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що не позбавляє права позивача оскаржувати дії державного виконавця.

Колегія суддів враховуючи вищенаведене, погоджується з судом першої інстанції, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Також колегія суддів вказує, що положеннями ч.1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень – відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 цього Кодексу (частина шоста статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю ГУПФ України в Одеській області на виконання вказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов, оскільки суб`єкт владних повноважень не може бути зобов`язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати у справі відсутні.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.