Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №489/9653/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 489/9653/25

Головуючий в 1 інстанції: Кокорєв В.В.

Дата і місце ухвалення: 21.04.2026 р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року у справі №489/9653/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання неправомірною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати неправомірною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 836 від 07 листопада 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до інформації, сформованої у військово-обліковому документі через електронний сервіс «Резерв+», він має чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», строк дії якої встановлено до завершення мобілізації.

У зв`язку з цим апелянт вважає, що відповідно до пункту 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, він не підлягав направленню на проходження військово-лікарської комісії, а тому висновок суду про його ухилення або відмову від проходження військово-лікарської комісії є безпідставним.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази щодо направлення поштової кореспонденції, дійшовши помилкового висновку про його відмову від її отримання, тоді як, на його переконання, відмова від отримання поштового відправлення мала місце з боку відповідача.

Також зазначає, що неодноразово отримував відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а станом на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення мав чинну відстрочку, що підтверджується відповідними документами та відомостями, сформованими через сервіс «Резерв+».

Крім цього, апелянт вважає, що його не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а відповідачем не доведено наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

З урахуванням неприбуття учасників справи, їх належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.10.2025 щодо позивача складено протокол про адміністративне правопорушення №438.

У поясненнях до зазначеного протоколу позивач зазначив, що 29.10.2025 йшов забрати дитину з дитячого садка, де його зупинили працівники поліції та попросили пред`явити документи.

Після пред`явлення паспорта та документів, що підтверджували наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, йому повідомили, що він перебуває в розшуку, після чого його було затримано.

07.11.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесено постанову №836 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП.

У зазначеній постанові встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 13.05.2021, а рішенням військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) від 18.05.2021 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час (гр. II, ст. 61-г).

Також у постанові зазначено, що відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 №3621-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби, зобов`язані до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби та самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зазначеного обов`язку постановою №836 його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду першої інстанції з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є військовозобов`язаним, який рішенням військово-лікарської комісії від 18.05.2021 був визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час, а тому відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 №3621-ІХ був зобов`язаний до 05.06.2025 самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію та пройти повторний медичний огляд, однак цього обов`язку не виконав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах ІНФОРМАЦІЯ_5 не був зобов`язаний направляти позивачу повістку чи окреме направлення для проходження військово-лікарської комісії, оскільки законодавством прямо передбачено обов`язок осіб, які були визнані обмежено придатними до військової служби, самостійно звернутися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання такого направлення.

Також суд першої інстанції визнав безпідставними доводи позивача щодо неналежного повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення, зазначивши, що вони спростовуються дослідженими у судовому засіданні відомостями АТ «Укрпошта» про пересилання поштового відправлення, згідно з якими воно було повернуто відправнику у зв`язку з відмовою адресата від його отримання.

Суд першої інстанції також відхилив посилання позивача на наявність у нього чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зазначивши, що положення законодавства, які звільняють окремі категорії військовозобов`язаних із чинною відстрочкою від направлення на медичний огляд, стосуються випадків, коли таке направлення здійснюється територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Натомість у спірних правовідносинах закон покладає на осіб, які були визнані обмежено придатними до військової служби, самостійний обов`язок пройти повторний медичний огляд незалежно від наявності відстрочки.

Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що позивач був зобов`язаний пройти повторний медичний огляд до 05.06.2025, тоді як заяву про надання відстрочки подав лише 04.08.2025, а довідку про її надання отримав 18.08.2025, тобто вже після спливу встановленого законом строку для проходження повторного медичного огляду.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач під час розгляду справи про адміністративне правопорушення діяв відповідно до вимог законодавства, а оскаржувану постанову прийнято за наявності передбачених законом підстав та з дотриманням установленої процедури, у зв`язку з чим підстави для її скасування відсутні, а тому відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Водночас статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, а незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно зі статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтями 210, 210-1 та 211 цього Кодексу. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки такі справи розглядають і адміністративні стягнення накладають керівники відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

У цій справі позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП.

Диспозиція зазначеної норми є бланкетною, а тому для встановлення наявності чи відсутності у діях позивача складу адміністративного правопорушення необхідно звернутися до норм спеціального законодавства, якими визначено зміст обов`язків військовозобов`язаних у сфері військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правові засади мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також права й обов`язки громадян у цій сфері визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби відповідно до рішень військово-лікарської комісії або територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Разом із тим пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 березня 2024 року №3621-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» на громадян України віком від 25 до 60 років, які до набрання чинності цим Законом були визнані обмежено придатними до військової служби (крім осіб, визнаних в установленому законом порядку особами з інвалідністю), покладено обов`язок пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Законом України від 12 лютого 2025 року №4235-ІХ «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" щодо строку проходження медичного огляду» до зазначеної норми внесено зміни, якими строк виконання цього обов`язку продовжено до 05 червня 2025 року.

Цією ж нормою передбачено, що зазначені громадяни повинні самостійно звернутися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію.

Отже, обов`язок пройти повторний медичний огляд та самостійно ініціювати отримання відповідного направлення виникає безпосередньо із закону та не ставиться у залежність від вручення військовозобов`язаному повістки, направлення чи іншого індивідуального повідомлення територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Відповідно до абзацу третього пункту 63 Порядку №560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовозобов`язані, строк дії відстрочки яких не закінчився, не направляються на медичний огляд, крім випадків, коли такі особи були визнані обмежено придатними до військової служби та не пройшли повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Таким чином, наведене правове регулювання свідчить про те, що наявність у військовозобов`язаного чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації сама по собі не звільняє його від обов`язку пройти повторний медичний огляд, якщо такий обов`язок прямо встановлений законом.

Саме з урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів перевіряє наведені апелянтом доводи.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача обов`язку пройти повторний медичний огляд у зв`язку з наявністю чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.05.2021 ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Відтак позивач належав до категорії громадян, на яких поширюється дія пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3621-ІХ у редакції Закону України №4235-ІХ, а тому був зобов`язаний не пізніше 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію та пройти повторний медичний огляд.

Матеріалами справи підтверджено, що зазначеного обов`язку позивач у визначений законом строк не виконав: до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію не звернувся та повторний медичний огляд не пройшов.

Посилання апелянта на те, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення він мав чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зазначених висновків не спростовують.

При цьому абзацом третім пункту 63 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язані, строк дії відстрочки яких не закінчився, не направляються на медичний огляд, крім випадків, коли такі особи були визнані обмежено придатними до військової служби та не пройшли повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Отже, за наведеного правового регулювання наявність у позивача чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не звільняла його від установленого законом обов`язку пройти повторний медичний огляд, оскільки він належав до категорії військовозобов`язаних, щодо яких законодавець прямо передбачив виняток із загального правила.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності у зв`язку з тим, що йому не було вручено окремої повістки чи направлення на проходження військово-лікарської комісії.

У спірних правовідносинах юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення обов`язку пройти повторний медичний огляд, є безпосередня дія пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3621-ІХ у редакції Закону України №4235-ІХ. Саме законом, а не прийняттям індивідуального рішення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки чи врученням окремого направлення, визначено обов`язок відповідної категорії військовозобов`язаних самостійно звернутися для отримання направлення на військово-лікарську комісію та пройти повторний медичний огляд. Тому відсутність доказів вручення позивачу окремого направлення не свідчить про відсутність у нього встановленого законом обов`язку.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо порушення права позивача на участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідачем було направлено позивачу повідомлення про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке повернулося відправнику з відміткою про відмову адресата від його отримання.

Наведені обставини свідчать про вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів щодо належного повідомлення позивача, а тому його право на участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення порушено не було. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо недоведеності вини позивача, колегія суддів виходить із того, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідного суб`єкта владних повноважень.

При цьому Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17, від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а та від 30 вересня 2020 року у справі №524/5741/16-а зазначив, що під час перевірки законності постанов у справах про адміністративні правопорушення суд повинен встановити, чи підтверджуються належними та допустимими доказами всі елементи складу адміністративного правопорушення, а також чи дотримано уповноваженим органом установленої законом процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач належними та допустимими доказами довів наявність у діях позивача всіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, а також правомірність постанови №836 від 07 листопада 2025 року.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення апелянтом норм матеріального права та переоцінки встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи й досліджених доказів, однак не містять обставин, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, належним чином дослідив та оцінив усі наявні у справі докази, правильно визначив характер спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України могли б бути підставою для скасування або зміни ухваленого судового рішення.

Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної інстанції встановить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 272, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року у справі №489/9653/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук