Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №420/2983/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2983/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року (суддя Бжассо Н.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 13.05.2026) про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України,-

В С Т А Н О В И В:

13.04.2025 набрало законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі 420/2983/26, яким:

Задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправними дії Головного управління щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 при проведенні перерахунку пенсії з 01.02.2026 року.

Зобов`язано Головне управління здійснювати з 01.02.2026 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням встановлених її підвищень, надбавок, доплат, індексації) в повному обсязі без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

06.05.2026 до суду першої інстанції надійшла заява позивача в порядку статті 383 КАС України про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Одеській області.

В обґрунтування поданої заяви зазначалося, що незважаючи на набрання законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі №420/2983/26, ГУ ПФУ в Одеській області продовжує протиправно обмежувати пенсію позивача максимальним розміром.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 заяву позивача залишено без задоволення.

Приймаючи таке рішення суд виходив з того, що рішення суду у справі №420/2983/26 набрало законної сили 13.04.2026, а підставою для подання заяви в порядку ст. 383 КАС України стала бездіяльність відповідача щодо виконання вказаного рішення станом на 05.05.2026 року. При цьому, позивач не надав суду будь-яких перерахунків пенсії позивача, тоді як спірним є період з 01.02.2026. Надані відомості про розмір пенсії станом на 05.05.2026 не є належним доказом на підтвердження факту існування умов для застосування до відповідача наслідків, передбачених ст. 383 КАС України.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України.

На обґрунтування поданої скарги апелянтом зазначається, що саме відповідач як орган Пенсійного фонду володіє пенсійною справою, розрахунками, відомостями про проведений або непроведений перерахунок, сумами донарахувань та виплат. Позивач об`єктивно не може надати внутрішні розрахунки органу влади, якщо такі не були йому повідомлені. Покладення на позивача обов`язку надати документи, які перебувають у розпорядженні відповідача, фактично унеможливлює застосування статті 383 КАС України.

На думку апелянта, надані відомості щодо фактичної пенсійної виплати станом на 05.05.2026 у сукупності з відкриттям виконавчого провадження свідчили принаймні про наявність обґрунтованого сумніву в належному виконанні рішення та вимагали від суду активної перевірки доводів заяви, у тому числі шляхом витребування від відповідача доказів здійсненого перерахунку, відомостей про новий розмір пенсії та про виплату заборгованості з 01.02.2026.

Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції спірне питання було розглянуто в порядку письмового провадження.

Апеляційним судом справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до норм статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Норми Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення знайшли своє відображення також у нормах КАС України та Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон №1402-VIII).

Так, згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частини друга - четверта статті 13 Закону №1402-VIII визначають, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до змісту статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Зокрема, стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом.

У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункт 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

У рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р(II)/2023 у справі № 3-27/2022(54/22) Конституційний Суд України вказав, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); обов`язкове виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та поновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам «верховенства права» (правовладдя) та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист (перше речення абзацу восьмого, абзац чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також звернув увагу на те, що в Україні після набрання чинності у 2016 році змінами до Конституції України щодо правосуддя, унесеними Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», на конституційному рівні встановлено, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (частина третя статті 129-1 Конституції України). Суд зазначив, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення, особливо в разі, коли таке судове рішення ухвалено на користь особи в юридичному спорі супроти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб.

Держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дозволить особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси, що зазнали порушення внаслідок ухвалення рішень, учинення дій або бездіяльності органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами.

Європейський суд з прав людини також неодноразово висловлювався щодо того, що невиконання судового рішення становить порушення права на справедливий суд, визначеного пунктом 1 статті 6 та ефективного засобу правового захисту, визначеного статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, рішення від 12 жовтня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у ділянці адміністративного права, ухваленій 09 вересня 2003 року, наголошено, що держави-члени мають забезпечити, щоб адміністративні органи виконали судові рішення в межах розумного строку. Для того, щоб надати цим рішенням цілковитої ефективності, ці органи повинні вжити всіх потрібних заходів відповідно до приписів актів права (пункт II. 1.a). У випадках невиконання адміністративним органом судового рішення має бути встановлено відповідну процедуру, завдяки якій це рішення буде виконано, зокрема, за допомогою судової заборони або накладення штрафу (coercivefine) (пункт II.l.b).

Отже, здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, особливо у справах, де боржником є суб`єкт владних повноважень, є безумовним обов`язком держави в особі її судових органів. Одним із дієвих і ефективних засобів такого контролю є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про його виконання на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи вбачається, що 13.04.2025 набрало законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі 420/2983/26, яким, зокрема, зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснювати з 01.02.2026 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням встановлених її підвищень, надбавок, доплат, індексації) в повному обсязі без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Звернувшись до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України позивач зазначив, що відповідач продовжує виплачувати пенсію у обмеженому розмірі, що підтверджується довідкою з «А-Банк» від 05.05.2026.

Відмовляючи у задоволенні поданої заяви суд першої інстанції фактично послався на відсутність в матеріалах справи належних доказів протиправних дій ГУПФУ.

Колегія суддів не може погодитися з такими мотивами суду, з огляду на закріплені у статті 9 КАС України принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

Крім того, повне і всебічне з`ясування всіх обставин в адміністративній справі, закріплено у статті 242 КАС України як ознака обґрунтованості судового рішення. Цей принцип є обов`язковим для суду першої інстанції, особливо в умовах судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Справедливе судове рішення - мета правосуддя. Сенс правосуддя досягається лише тоді, коли рішення суду виконане. У протилежному випадку судове рішення залишається декларативним.

Виконання судових рішень - завершальна стадія судового процесу, яка має своїм призначенням впровадження в життя судового рішення. Тобто під час виконання судового рішення принцип справедливості реалізовується на практиці. На органи державної виконавчої служби покладено обов`язки виконувати судові рішення.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана з попередніми частинами єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає в захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у судових справах та рішень інших органів (посадових осіб), є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав.

Так само й розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у адміністративних справах, є заключним етапом у процесі реалізації захисту порушених прав.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Зазначене у сукупності з вищенаведеними обставинами свідчить про поверхневий підхід суду першої інстанції до вирішення спірного питання, відповідно, суд апеляційної інстанції не може визнати законною і обґрунтованою оскаржену ухвалу суду першої інстанції, оскільки не встановлення дійсних обставин справи, доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи.

Тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу належить передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відхиляючи вимоги апеляційної скарги про необхідність суду апеляційної інстанції постановити рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України, колегія суддів зазначає, що саме суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції, здійснює судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах (ч. 1 ст. 381-1 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відтак апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України – скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов