Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №420/36501/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 29 червня 2026 р.

Справа: №420/36501/25

Суддя: Ступакова І.Г.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36501/25

Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В. Дата і місце ухвалення: 30.04.2026р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просили суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо невиплати позивачам компенсації втрати частини доходів через порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, а саме: додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення, починаючи з лютого 2023 року по дату фактичної виплати;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) виплатити позивачам компенсацію втрати частини доходів через порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, а саме: додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за весь час затримки за виплати грошового забезпечення починаючи з лютого 2023 року по дату фактичної виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що вони проходили військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2024р. у справі №420/32074/23, серед іншого, було зобов`язано військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити позивачам додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди, вказані в довідках командира військової частини НОМЕР_3 (про періоди участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань особового складу НОМЕР_1 прикз) від 12.03.2023р. №670, від 04.06.2023р. №1685, від 02.07.2023р. №1970, від 04.08.2023р. №2272. На виконання вказаного судового рішення у квітні – травні військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачам додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №168. Однак, в порушення вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», військовою частиною не нараховано та не виплачено на користь позивачів компенсацію втрати частини доходів через порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати починаючи з лютого 2023 року. Зазначене стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, виплаченої у період квітня-травня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2024р. у справі №420/36501/24.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачам компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, виплаченої у період квітня-травня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2024р. у справі №420/36501/24.

Не погоджуючись з вказаним рішенням НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 30.04.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про помилковість висновків суду про наявність достатніх правових і фактичних підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 , про наявність автоматичного обов`язку військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів лише з огляду на факт виконання попереднього судового рішення, про доведеність позивачами всіх юридично значущих обставин, необхідних для застосування положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159, про можливість задоволення позову без індивідуального аналізу правового становища кожного з 17 позивачів, а також про можливість задоволення позову без встановлення конкретних сум виплат, помісячних періодів, сум після утримання податків і зборів, індексів інфляції та строків звернення до суду.

Також, апелянт посилається на те, що із самого тексту оскаржуваного рішення вбачається, що виплата додаткової винагороди позивачам здійснювалася не в один день, а за різними платіжними інструкціями та в різні дати. Однак, суд першої інстанції не встановив зазначених обставин індивідуально щодо кожного позивача, а обмежився загальним висновком про те, що додаткова винагорода була виплачена у період квітня-травня 2025 року. Такий підхід є помилковим, оскільки у справі з множинністю позивачів суд зобов`язаний встановити юридично значущі обставини окремо щодо кожної особи, права якої, за твердженням позивачів, були порушені.

За твердженнями апелянта, суд першої інстанції помилково ототожнив факт виконання попереднього судового рішення з автоматичним виникненням права на компенсацію втрати частини доходів. Однак, сам по собі факт виконання попереднього судового рішення не звільняє позивачів від обов`язку довести всі елементи поточного спору, а саме: наявність доходу, який підпадає під дію Закону №2050-III; конкретний місяць, за який відповідний дохід був нарахований; конкретну суму доходу після утримання податків і обов`язкових платежів; факт затримки виплати саме такого доходу; період затримки; правильність розрахунку компенсації; дотримання строку звернення до адміністративного суду; наявність протиправної бездіяльності саме у спірних правовідносинах щодо компенсації. Судове рішення по справі №420/32074/23, на виконання якого було здійснено виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, не встановлювало конкретного розміру компенсації втрати частини доходів, не визначало методики її розрахунку, не вирішувало питання строків звернення до суду з окремою вимогою про компенсацію та не звільняло позивачів від доказування відповідних обставин у межах цієї адміністративної справи.

Посилається апелянт і на те, що суд першої інстанції взагалі не надав належної оцінки питанню дотримання позивачами строків звернення до суду з даним позовом, як і не дослідив правову природу додаткової винагороди за постановою КМУ від 28.02.2022р. №168.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що неподання відповідачем відзиву не звільняло суд від обов`язку повно і всебічно з`ясувати обставини справи, а також не могло бути розцінене як безумовна підстава для задоволення позову.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 подали письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просять скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Позивачі зазначають, що апелянт, як орган який виплачує грошове забезпечення позивачам та виконував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2024. у справі № 420/32074/23, має достовірні відомості про дату здійснення ним таких виплат кожному зі своїх військовослужбовців. При цьому, у рішенні суду зазначено в якому місяці і за які періоди відповідач зобов`язаний був нарахувати та виплатити позивачам додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн. Позовна заява подана в строк, передбачений КАС України. Судом при винесенні ухвали про залишення без руху не встановлено пропущення строків позивачами, так само суд не знайшов підстав для застосування наслідків передбачених статтею 123 КАС України і в подальшому. Встановлення індексів інфляції за відповідний період можливо дізнатися з відкритих джерел. Крім того, відповідно до статті третьої Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Всі інші питання про розрахунок компенсації врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 проходили військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Позивачам не було нараховано та виплачено додаткову грошову винагороду, збільшену до 100 000 грн. в розрахунку на місяць, пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 за періоди, вказані в довідках командира військової частини НОМЕР_3 (про періоди участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань особового складу НОМЕР_1 приказ) від 12.03.2023р. №670, від 04.06.2023р. №1685, від 02.07.2023р. №1970, від 04.08.2023р. №2272.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2024р. у справі №420/32074/23, серед іншого, було зобов`язано військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити позивачам додаткову винагороду збільшену до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди вказані в довідках командира військової частини НОМЕР_3 (про періоди участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань особового складу НОМЕР_1 прикз) від 12.03.2023р. №670, від 04.06.2023р. №1685, від 02.07.2023р. №1970, від 04.08.2023р. №2272.

На виконання судового рішення по справі №420/32074/23 військова частина НОМЕР_2 у період квітня-травня 2025 року здійснила виплату позивачам додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, збільшеної до 100 000 грн. в розрахунку на місяць, а саме:

ОСОБА_1 – платіжна інструкція №5225 від 28.04.2025р.,

ОСОБА_2 - платіжна інструкція №5224 від 28.04.2025р.,

ОСОБА_3 - платіжна інструкція №5583 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_4 - платіжна інструкція №5223 від 28.04.2025р.,

ОСОБА_5 - платіжна інструкція №5239 від 28.04.2025р.,

ОСОБА_6 - платіжна інструкція №5228 від 28.04.2025р.,

ОСОБА_7 - платіжна інструкція №5221 від 28.04.2025р.,

ОСОБА_8 - платіжна інструкція №5238 від 28.04.2025р. та платіжна інструкція №5570 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_9 - платіжна інструкція №5574 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_10 - платіжна інструкція №5601 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_11 - платіжна інструкція №5568 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_12 - платіжна інструкція №5589 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_13 - платіжна інструкція №5592 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_14 - платіжна інструкція №5595 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_15 - платіжна інструкція №5598 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_16 - платіжна інструкція №5580 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_17 - платіжна інструкція №5604 від 22.05.2025р.,

ОСОБА_18 - платіжна інструкція №5577 від 22.05.2025р.

09.06.2025р. представник позивачів звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату позивачам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159.

Відповіді на вищевказану заяву представник позивачів не отримав, компенсацію втрати частини грошових доходів позивачам не виплачено, що стало підставою для їх звернення з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оскільки несвоєчасне нарахування та виплата позивачам додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, відбулося у зв`язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням по справі №420/32074/23, тому позивачі мають право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати. Суд зазначив, що аналіз статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення з огляду на наступне.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III.

Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок.

Згідно пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Таким чином, Порядок №159 порівняно із Законом №2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян.

У контексті спірних правовідносин та видів грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до наведених нормативно-правових актів, варто виділити заробітну плату (грошове забезпечення) та зазначити, що це схожі за функцією виплати (винагорода за службу / роботу), але різні за юридичною природою.

Так, заробітна плата регулюється нормами Кодексу законів про працю України та Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».

Вона є винагородою, обчисленою у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором.

У свою чергу, грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством, зокрема нормами Закону №2011-ХІІ, профільними постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України. Це не оплата за «роботу» в класичному розумінні, а засіб стимулювання та забезпечення життєдіяльності особи, яка виконує державну функцію з оборони країни.

У практиці суду касаційної інстанції сформувався усталений підхід, за якого однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).

Особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць;

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Вирішуючи питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, насамперед необхідно з`ясувати, на який саме вид доходу провадиться така компенсація.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, положення Закону №2050-III та Порядку №159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Так, в абзаці першому частини другої статті 2 Закону №2050-III законодавець визначив одним із видів доходів, за порушення строків виплати якого передбачає компенсацію громадянам втрати частини доходів, - заробітну плату (грошове забезпечення).

Отже, в контексті спірних правовідносин, для їх правильного вирішення, суду, зокрема, але не виключно потрібно дати відповідь на питання, чи додаткова грошова винагорода військовослужбовця, передбачена постановою КМУ №168, складовою його грошового забезпечення.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон №2011-XII, який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 9 Закону №2011-XII урегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців.

Так, відповідно до частин першої - четвертої вказаної статті держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинне забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 цієї Постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII та пункту 3 Постанови №704 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018р. №558, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.2018р. за №854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).

Згідно п.2 розділу І Інструкції №558 термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією РФ в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022р., який неодноразово продовжувався та триває наразі.

Законом України від 28 червня 2023 року №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» доповнено Закон №2011-XII статтею 92, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168, яка набрала чинності 28.02.2022р. та застосовується з 24.02.2022р.

Відповідно до п.1 Постанови №168 (в редакції від 28.02.2022р.) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Зміст наведених положень Закону №2011-XII, Постанови №168, Постанови №704 та Інструкції №558 дає можливість зрозуміти, що додаткова винагорода військовослужбовця, як вид доходу (виплат) військовослужбовця, є частиною його грошового забезпечення.

Щодо характеру додаткової винагороди військовослужбовцям за критерієм систематичності (разового / постійного характеру) її виплати колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалося, в розумінні частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ як дохід у цьому Законі слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Отже, норми Закону №2050-ІІІ пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.

Оскільки в межах розгляду цієї справи не ставиться під сумнів обставина виплати військовослужбовцям вказаної додаткової грошової винагороди саме на території України, то суду необхідно відповісти на питання систематичності (разового / постійного характеру) її виплати.

Як уже зазначалось, грошове забезпечення військовослужбовця складається з:

- щомісячних основних видів (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років),

- щомісячних додаткових видів (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії),

- одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що додаткова грошова винагорода, за несвоєчасність виплати якої позивачі просять стягнути з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів, відноситься до одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, не викликають сумніву щодо розуміння характеру такої винагороди, як одноразового, а не регулярного / постійного / періодичного доходу, за критерієм систематичності її виплати.

Законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто такі, що є загальними і не залежать від конкретних обставин об`єктивної дійсності чи особистих характеристик військовослужбовця, та одноразові винагороди, пов`язані з певними особливостями бойових завдань (виконаної військовослужбовцем роботи; територією, на якій такі завдання / робота виконувались, тощо), фізичним станом військовослужбовця.

Передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 додаткова винагорода встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення військовослужбовця. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають зі статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету.

Запроваджена Постановою №168 додаткова винагорода, є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії.

При цьому, виплата такої винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих поранень (контузії, травми, каліцтва).

Тобто, названа виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а тому за приписами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159, не підлягає компенсації.

Підсумовуючи наведене колегія суддів доходить висновку, що оскільки виплачена позивачам додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №168, має одноразовий характер, тому відсутні підстави для застосування у цій справі приписів Закону №2050-ІІІ та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди.

Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.05.2026р. по справі №280/8933/24.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що постановлене Одеським окружним адміністративним судом рішення від 30.04.2026р. підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову позивачів.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року скасувати.

Прийняти по справі нове рішення, яким відмовити у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 червня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua