Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №420/24263/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24263/25

Головуючий в 1 інстанції: Бабенко Д.А.

Дата і місце ухвалення: 20.03.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі №420/24263/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 року по 18.07.2025 року включно;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 року по 18.07.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 до 16.07.2025.

Стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 до 16.07.2025 у розмірі 20 407,08 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції, хоча й правильно виходив із необхідності застосування принципу співмірності (пропорційності), сформульованого у правових висновках Великої Палати Верховного Суду, однак неправильно визначив загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат, унаслідок чого помилково встановив частку несвоєчасно виплаченої суми у розмірі 14 %. На думку апелянта, загальна сума належних позивачу при звільненні виплат становила 322445,75 грн, тоді як сума, виплачена на виконання рішення суду, – 6435,48 грн, що складає лише 2 % від загального розміру виплат. Відтак, із застосуванням принципу співмірності розмір компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, повинен становити 2915,29 грн.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, відповідно до яких принцип співмірності підлягає застосуванню і після внесення змін до статті 117 КЗпП України Законом України №2352-ІХ, а також не взяв до уваги пасивну поведінку позивача, яка, на думку апелянта, вплинула на тривалість затримки розрахунку.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.09.2020 №425-ОС ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, зараховано до списків особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення з 04 вересня 2020 року.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.03.2024 №150-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас Збройних Сил України. Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 15 березня 2024 року.

Згідно з довідкою від 10.03.2026 №153 сума виплат, належних позивачу при звільненні, становила 39 226,68 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 у справі №420/83/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 та 2024 роки, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, та зобов`язано здійснити відповідний перерахунок і виплату.

На виконання зазначеного судового рішення 17.07.2025 відповідачем виплачено ОСОБА_1 6 435,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.07.2025 №3691.

Також встановлено, що 03.07.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою про виконання рішення суду у справі №420/83/25 та нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки зазначені вимоги відповідачем виконані не були, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що питання відповідальності за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовця не врегульоване нормами спеціального законодавства, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Суд дійшов висновку, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку у день виключення її зі списків особового складу, а остаточний розрахунок здійснив лише 17.07.2025 на виконання рішення суду у справі №420/83/25, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування принципу співмірності, встановив, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становив 45 662,16 грн, з яких несвоєчасно виплачено 6 435,48 грн, що становить 14 % від загального розміру таких виплат, у зв`язку з чим стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20 407,08 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Разом із тим, питання відповідальності за порушення строків проведення остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, однак у разі відсутності спеціального правового регулювання підлягають застосуванню норми загального трудового законодавства. Такий правовий підхід неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема у постановах від 20.05.2020 у справі №816/1640/17 та від 16.07.2020 у справі №400/2884/18.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від роботодавця, провадиться у день звільнення, а статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність роботодавця у разі порушення цього обов`язку.

Як встановлено судом першої інстанції, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 15 березня 2024 року.

Разом із тим, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 17 липня 2025 року шляхом виплати на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/83/25 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 6 435,48 грн, яка належала позивачу на день звільнення.

За наведених обставин відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти всі виплати, право на отримання яких виникло у працівника станом на день звільнення відповідно до законодавства.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 звернула увагу, що й після внесення Законом України №2352-ІХ змін до статті 117 КЗпП України при визначенні розміру відшкодування суд повинен забезпечити справедливий баланс інтересів сторін та враховувати принцип співмірності, оцінюючи розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із загальним розміром належних при звільненні виплат, тривалість затримки, поведінку сторін та інші істотні обставини справи.

Як убачається з матеріалів справи, згідно з довідкою відповідача від 10.03.2026 №153 позивачу при звільненні було нараховано та виплачено 39 226,68 грн.

Крім того, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 у справі №420/83/25 відповідачем 17.07.2025 виплачено позивачу 6 435,48 грн як донараховану грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 та 2024 роки.

Зазначена сума належала позивачу на день звільнення, однак своєчасно відповідачем виплачена не була.

Право на отримання зазначеної суми виникло у позивача на день звільнення, однак відповідач своєчасно її не виплатив.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визначив загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат у сумі 45 662,16 грн, визначив частку несвоєчасно виплаченої суми у розмірі 14 % та, застосувавши принцип співмірності відповідно до наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, правильно визначив розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню.

Доводи апеляційної скарги про те, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становив 322 445,75 грн, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували визначений апелянтом загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат у сумі 322 445,75 грн, матеріали справи не містять.

Натомість наявними у справі доказами підтверджується, що суд першої інстанції визначив загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат на підставі довідки відповідача від 10.03.2026 №153 та суми, виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/83/25, яка належала позивачу на день звільнення, однак своєчасно виплачена не була.

За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для висновку про те, що суд першої інстанції неправильно визначив базу для застосування принципу співмірності або допустив помилку при визначенні розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та переоцінки встановлених судом обставин, проте не містять належних правових чи фактичних підстав, які б свідчили про неправильне вирішення спору.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку наявним у справі доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з правильним застосуванням норм матеріального права і без порушення норм процесуального права.

За приписами пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року підлягає залишенню без змін.

З огляду на результат апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження та належить до категорії справ незначної складності, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі №420/24263/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук