Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №400/12393/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12393/25

Головуючий в 1 інстанції: Бульба Н.О.

Дата і місце ухвалення: 17 лютого 2026 року, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №400/12393/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і направлення звернення до відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції для здійснення адміністративного затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення правил військового обліку з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повідомити відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам, що, на думку апелянта, призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів службових відомостей про порушення правил військового обліку із внесенням відомостей про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

На думку апелянта, Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» розмежовує персональні дані щодо притягнення до адміністративної відповідальності та службові дані про виконання особою військового обов`язку, а тому відсутність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не свідчить про відсутність порушення правил військового обліку.

Апелянт стверджує, що позивач, уточнивши через ЄДРПВР своє фактичне місце проживання у смт Голованівськ Кіровоградської області, не виконав обов`язок, встановлений підпунктом 7 пункту 1 Правил військового обліку, щодо взяття на військовий облік за новим місцем проживання, у зв`язку з чим відповідач правомірно звернувся до органів Національної поліції для його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення.

При цьому апелянт наголошує, що внесені до Реєстру відомості лише відображають факт направлення такого звернення до Національної поліції та не є відомостями про притягнення особи до адміністративної відповідальності чи оголошення її у розшук.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Порядку організації та ведення військового обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487, Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, а також положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, які, на його думку, наділяють ТЦК та СП повноваженнями щодо звернення до органів Національної поліції для доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення у сфері військового обліку.

Посилаючись також на практику Верховного Суду щодо триваючих адміністративних правопорушень та принцип jura novit curia, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, повторюють правову позицію відповідача, яка вже була предметом дослідження та оцінки суду, і не містять нових юридично значущих обставин.

Позивач наголошує, що на момент внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку він не був притягнутий до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідний протокол не складався, а постанова про накладення адміністративного стягнення була відсутня. На його думку, Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» не передбачає можливості внесення до Реєстру відомостей, які фактично констатують вчинення особою адміністративного правопорушення, без дотримання встановленої законом процедури притягнення до адміністративної відповідальності.

Крім того, позивач зазначає, що внесення до Реєстру відомостей із формулюваннями «порушення військового обліку» та «Розшукує ТЦК та СП» фактично формує щодо нього статус порушника без відповідного рішення компетентного органу, що суперечить принципу презумпції невинуватості, положенням Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів». Також посилається на практику Конституційного Суду України та судів апеляційної інстанції, яка, на його думку, підтверджує правильність висновків суду першої інстанції.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У сформованому через мобільний застосунок «Резерв+» військово-обліковому документі позивача міститься запис про порушення ним правил військового обліку.

З метою з`ясування підстав внесення зазначених відомостей 13 жовтня 2025 року представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідним адвокатським запитом.

Листом від 24 жовтня 2025 року відповідач повідомив, що ОСОБА_1 повістки не вручалися, протоколи про адміністративне правопорушення стосовно нього не складалися, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не виносилися, а надати іншу інформацію з порушених у запиті питань немає можливості.

Крім того, 13 жовтня 2025 року представник позивача звернувся із адвокатським запитом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

Листом від 28 жовтня 2025 року Головне управління Національної поліції в Миколаївській області повідомило, що станом на 23 жовтня 2025 року за даними інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» щодо ОСОБА_1 наявне звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 про порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку та пов`язані з цим дії щодо звернення до органів Національної поліції, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» до Реєстру вносяться відомості про притягнення призовника, військовозобов`язаного чи резервіста до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, із зазначенням дати, номера та короткого змісту протоколу та (або) постанови про адміністративне правопорушення. При цьому суд установив, що стосовно позивача протокол про адміністративне правопорушення не складався, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності не виносилася, що самим відповідачем не заперечувалося.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку за відсутності факту притягнення його до адміністративної відповідальності є безпідставним та не відповідає вимогам Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Оскільки відповідач не довів правомірності своїх дій, як цього вимагає частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції визнав наявними правові підстави для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання виключити відповідні відомості з Реєстру.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначений конституційний принцип є визначальним у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень та покладає на останніх обов`язок здійснювати свої владні управлінські функції виключно у спосіб, прямо визначений законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди при розгляді справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, чи використано повноваження з метою, з якою це повноваження надано, чи є такі рішення (дії) обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними, розсудливими та пропорційними.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається саме на такого суб`єкта владних повноважень.

Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється Конституцією України, Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України від 16 березня 2017 року №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а військовий обов`язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку.

Частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-XII передбачено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 грудня 2022 року №1487, якою затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що визначає механізм організації та ведення військового обліку, права та обов`язки органів, які його здійснюють, а також обов`язки призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Правові та організаційні засади створення, функціонування та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені Законом України від 16 березня 2017 року №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створеною для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №1951-VIII основними завданнями Реєстру є забезпечення ведення військового обліку громадян України, інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період, а також інформаційне забезпечення громадян відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, а також відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують внесення, накопичення, актуалізацію, обробку та використання відомостей, що містяться у Реєстрі, однак такі повноваження повинні реалізовуватися виключно у межах та у спосіб, визначених Законом №1951-VIII.

Відповідно до статті 7 Закону №1951-VIII до Реєстру вносяться персональні та службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

При цьому Закон №1951-VIII визначає види відомостей, що можуть вноситися до Реєстру, а також правові підстави та порядок їх внесення. Відповідач не навів жодної норми цього Закону, яка б передбачала можливість внесення до Реєстру саме таких відомостей за встановлених у цій справі обставин.

Так, згідно з пунктом 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема, відомості про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 та 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, із зазначенням дати, номера та короткого змісту протоколу та (або) постанови про адміністративне правопорушення.

Аналіз наведених положень Закону №1951-VIII свідчить про те, що внесення до Реєстру відомостей, які можуть породжувати для особи юридичні наслідки, повинно здійснюватися виключно за наявності передбачених законом підстав та відповідних документів. При цьому відповідач не довів існування будь-якої передбаченої Законом №1951-VIII правової підстави для внесення до Реєстру спірних відомостей щодо позивача.

Водночас відповідач не навів жодної норми Закону №1951-VIII чи іншого нормативно-правового акта, яка б за встановлених у цій справі обставин передбачала можливість внесення до Реєстру відомостей про порушення позивачем правил військового обліку без дотримання визначеної законом процедури.

Саме дотримання визначеної законом процедури внесення відомостей до Реєстру є гарантією забезпечення принципу правової визначеності, достовірності інформації, що міститься у державних реєстрах, та недопущення необґрунтованого втручання у права і законні інтереси особи.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, стосовно позивача протокол про адміністративне правопорушення за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не складався, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності не виносилася, що прямо підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 жовтня 2025 року. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Незважаючи на це, у військово-обліковому документі позивача, сформованому за допомогою мобільного застосунку «Резерв+» на підставі відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, містилася інформація про порушення ним правил військового обліку. Одночасно до органів Національної поліції було направлено звернення щодо його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Колегія суддів зазначає, що відображення у Реєстрі відомостей про порушення особою правил військового обліку об`єктивно породжує для такої особи правові наслідки, оскільки саме на підставі цих відомостей формується електронний військово-обліковий документ та можуть виникати інші юридично значущі наслідки, пов`язані із застосуванням до особи передбачених законом заходів, зокрема її доставленням до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

За таких обставин внесення до Реєстру інформації про порушення позивачем правил військового обліку повинно ґрунтуватися на належних та достатніх правових підставах, визначених законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірні відомості є службовими даними, а не персональними даними про притягнення особи до адміністративної відповідальності, колегія суддів відхиляє.

Дійсно, стаття 7 Закону №1951-VIII передбачає внесення до Реєстру як персональних, так і службових даних. Водночас розмежування законодавцем інформації на персональні та службові дані не свідчить про наділення органу ведення Реєстру повноваженнями самостійно формувати юридично значущі висновки щодо вчинення особою порушення правил військового обліку без наявності передбачених законом юридичних підстав.

Інше тлумачення положень Закону №1951-VIII фактично надавало б органу ведення Реєстру можливість самостійно констатувати факт порушення особою законодавства без дотримання встановленої законом процедури та без прийняття передбаченого законом процесуального рішення, що не узгоджується з принципом законності діяльності суб`єктів владних повноважень, закріпленим статтею 19 Конституції України.

Отже, посилання апелянта на те, що спірна інформація належить до службових даних Реєстру, саме по собі не підтверджує правомірності її внесення та не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки відповідач не довів існування передбачених законом правових підстав для внесення таких відомостей.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач після уточнення свого фактичного місця проживання через електронний кабінет військовозобов`язаного не виконав обов`язок щодо взяття на військовий облік за новим місцем проживання, чим порушив вимоги підпункту 7 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Навіть за умови наявності у відповідача підстав вважати, що позивач порушив правила військового обліку, зазначені обставини самі по собі не наділяли його правом вносити до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку без дотримання встановленої законом процедури.

У разі виявлення ознак адміністративного правопорушення уповноважені посадові особи повинні діяти у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, із додержанням передбачених законом процесуальних гарантій особи. Лише після здійснення передбачених законом процесуальних дій та за наявності визначених законом юридичних підстав можуть наставати відповідні правові наслідки.

Посилання апелянта на те, що звернення до органів Національної поліції здійснювалося виключно з метою доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколу про адміністративне правопорушення, також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Предметом перевірки у цій справі є не правомірність направлення відповідачем відповідного звернення до органів Національної поліції як такого, а правомірність внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку за відсутності передбачених законом підстав.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, саме внесення зазначених відомостей до Реєстру стало підставою для відображення у військово-обліковому документі позивача інформації про порушення правил військового обліку та для формування відповідного звернення до органів Національної поліції, що підтверджує наявність безпосередніх правових наслідків внесення таких відомостей для позивача.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо застосування правових висновків Верховного Суду стосовно триваючих адміністративних правопорушень та принципу jura novit curia.

Наведені апелянтом постанови Верховного Суду стосуються питань кваліфікації адміністративних правопорушень та застосування норм матеріального права під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, тоді як предметом судового розгляду у цій справі є перевірка правомірності дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку.

Відтак наведені апелянтом правові висновки сформульовані за інших фактичних та правових обставин і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не стосуються застосування положень Закону №1951-VIII щодо порядку та підстав внесення інформації до Реєстру.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Проте відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування передбачених Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» правових підстав для внесення до Реєстру відомостей про порушення позивачем правил військового обліку, а також не довів правомірності внесення до Реєстру спірних відомостей та вчинення похідних дій, зумовлених використанням таких відомостей.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обраного способу захисту порушеного права шляхом покладення на відповідача обов`язку повідомити відповідний орган Національної поліції про відсутність правових підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача, оскільки такий спосіб захисту є похідним від встановленої судом протиправності внесення спірних відомостей до Реєстру та спрямований на повне й ефективне поновлення порушених прав позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до незгоди апелянта з наданою судом правовою оцінкою встановлених обставин, що саме по собі не свідчить про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при додержанні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, із наданням оцінки всім істотним доводам та аргументам учасників справи.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд першої інстанції повно і всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегією суддів не встановлено, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягає, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року слід залишити без змін.

З огляду на результат апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №400/12393/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук