Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №420/37038/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37038/25

Головуючий в 1 інстанції: Кузьменко Н.А.

Дата і місце ухвалення: 15.01.2026 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі №420/37038/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної комісії, прийняте ДУ Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» № ЦО-18418 від 14.07.2025 року, яким позивачу з 05.06.2023 року змінено групу інвалідності з ІІ групи (загальне захворювання) на ІІІ групу безтерміново.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки перевірка обґрунтованості рішення медико-соціальної експертної комісії щодо позивача проведена на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію Указом Президента України, а також відповідно до постанов Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства охорони здоров`я України, які наділили Центр оцінювання функціонального стану особи відповідними повноваженнями.

На думку апелянта, спірне рішення прийняте в межах наданих законом повноважень, з дотриманням встановленої процедури та на підставі медичної документації позивача, а суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про його протиправність, фактично здійснивши оцінку медичних висновків, що виходить за межі судового контролю.

У зв`язку з цим апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують правильності висновків суду. Зазначає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тоді як спірне рішення відповідача прийняте з порушенням вимог законодавства. Наголошує, що повторне оцінювання позивача проведено за відсутності його волевиявлення або відповідного рішення суду, без дотримання встановленої процедури та без належного підтвердження підстав для проведення перевірки. Крім того, вважає, що додані до апеляційної скарги нові докази не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції, оскільки вони не подавалися до суду першої інстанції, а апелянт не навів об`єктивних причин неможливості їх подання раніше. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з довідкою до акта огляду серії 12 ААГ № 496721 від 05.06.2023 р. ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності на строк до 01.07.2025 р., дата чергового переогляду – 05.06.2025 р.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував пенсію по інвалідності ІІ групи (загальне захворювання) згідно пенсійного посвідчення НОМЕР_1 від 12.07.2023 року.

Відповідно до довідки до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 128/25/1252/Р від 11.06.2025 р. ОСОБА_1 за результатами повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності (загальне захворювання) безстроково.

09.07.2025 року позивачу видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , вид пенсії: по інвалідності ІІ групи, загальне захворювання, термін дії – довічно.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 14.07.2025 р. № 18418 ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи (загальне захворювання) з 05.06.2023 року безтерміново.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено наявності передбачених законодавством підстав для проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК, яким позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, а також не підтверджено дотримання встановленої процедури проведення такого повторного оцінювання.

Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про проведення повторного оцінювання, доказів проведення повного медичного обстеження у визначених законодавством державних установах або доказів відмови позивача від його проходження.

Крім того, відповідач не надав документів, які б підтверджували підстави для ініціювання перевірки обґрунтованості рішення МСЕК та правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог законодавства та принципів адміністративної процедури, зокрема принципів законності, відкритості та забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні, у зв`язку з чим визнав його протиправним та скасував.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими, пропорційними та такими, що відповідають іншим критеріям, встановленим зазначеною нормою.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на такого суб`єкта.

Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі – Закон №875-ХІІ), Законом України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», Законом України від 19 грудня 2024 року №4170-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Закон №875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та гарантує їм рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов для реалізації прав і свобод людини та ведення повноцінного способу життя відповідно до індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів.

Відповідно до статті 2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Частинами першою та другою статті 6 Закону №875-ХІІ передбачено, що захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується у судовому або іншому порядку, встановленому законом. Особа або її уповноважений представник має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії чи експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров`я, та/або у судовому порядку.

Водночас статтею 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що інвалідність є мірою втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено правовий режим воєнного стану, який на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи продовжував діяти.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30 серпня 2023 року «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», введеним у дію Указом Президента України від 12 вересня 2023 року №576/2023, Кабінету Міністрів України доручено провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності і визнання непридатності до військової служби, прийнятих під час дії правового режиму воєнного стану, а у разі виявлення необґрунтованих рішень – ініціювати їх перегляд у встановленому порядку та за наявності підстав повідомити відповідні правоохоронні органи.

У подальшому рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», введеним у дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року №732/2024, були визначені додаткові заходи щодо реформування системи медико-соціальної експертизи. На виконання зазначеного рішення Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 25 жовтня 2024 року №1207 та від 08 листопада 2024 року №1276, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 «Питання медико-соціальної експертизи».

Наступним етапом реформування стало прийняття Закону України від 19 грудня 2024 року №4170-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», яким змінено правове регулювання процедури встановлення інвалідності, визначено нову систему оцінювання повсякденного функціонування особи та переглянуто повноваження відповідних суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4170-ІХ цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та введений у дію з 01 січня 2025 року, за винятком окремих положень, для яких установлено інший строк введення в дію.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4170-ІХ особам, яким інвалідність була встановлена органами медико-соціальної експертизи, гарантується збереження статусу особи з інвалідністю та всіх передбачених законом соціальних гарантій на встановлений строк інвалідності.

При цьому законодавець визначив, що рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, а також документи, видані на підставі таких рішень, є законними та чинними, прирівнюються до рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та продовжують бути підставою для реалізації особами з інвалідністю належних їм прав, пільг, пенсій, допомог, компенсацій та інших соціальних гарантій до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до вимог законодавства.

Крім того, зазначеним пунктом передбачено, що особи, інвалідність яким встановлена без визначення строку повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування особи виключно за власним бажанням, а на період дії воєнного чи надзвичайного стану перелік причин неможливості проходження повторного огляду або оцінювання визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4170-ІХ встановлено, що з 31 грудня 2024 року припиняються повноваження медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи, а незавершені направлення підлягають розгляду експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до вимог цього Закону та Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

З метою реалізації положень Закону №4170-ІХ Кабінет Міністрів України постановою від 15 листопада 2024 року №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» затвердив, зокрема, Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Абзацом восьмим пункту 3 Постанови №1338 також передбачено, що рішення медико-соціальних експертних комісій та документи, видані на їх підставі, залишаються чинними, прирівнюються до рішень експертних команд та є підставою для реалізації особами з інвалідністю належних їм прав і соціальних гарантій до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи.

Водночас підпунктом 2 пункту 8 Постанови №1338 визначено повноваження Центру оцінювання функціонального стану особи щодо перевірки обґрунтованості рішень, прийнятих експертними командами та медико-соціальними експертними комісіями, а також встановлено процедуру проведення такої перевірки.

Зокрема, у разі прийняття рішення про необхідність проведення повторного оцінювання особи Центр зобов`язаний належним чином повідомити про це відповідну особу шляхом направлення повідомлення на адресу електронної пошти, а за її відсутності – рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого чи задекларованого місця проживання. Одночасно відповідна інформація повинна бути відображена в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи для лікаря, який направив особу на оцінювання.

Крім того, повторне оцінювання здійснюється на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження особи та проведених необхідних досліджень у визначених Постановою №1338 спеціалізованих державних установах.

Із наведеного нормативного регулювання вбачається, що хоча Центр оцінювання функціонального стану особи наділений повноваженнями щодо перевірки обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, реалізація таких повноважень можлива виключно за умови неухильного дотримання встановленої законом процедури, яка передбачає наявність визначених законом підстав для проведення перевірки, належне повідомлення особи про повторне оцінювання та проведення такого оцінювання відповідно до вимог Постанови №1338.

З урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів переходить до оцінки доводів апеляційної скарги та обставин цієї справи.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

Як убачається з матеріалів справи, за результатами перевірки обґрунтованості рішення медико-соціальної експертної комісії Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» прийнято рішення від 14 липня 2025 року № ЦО-18418, яким ОСОБА_1 змінено встановлену раніше ІІ групу інвалідності (загальне захворювання) на ІІІ групу інвалідності (загальне захворювання) безтерміново.

В апеляційній скарзі відповідач фактично не заперечує, що позивач не був повідомлений про проведення перевірки та подальшого повторного оцінювання, однак вважає, що положення Постанови Кабінету Міністрів України №1338 не покладають на нього обов`язку здійснювати таке повідомлення.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеними доводами.

Як уже зазначалося, підпунктом 2 пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України №1338 прямо передбачено, що у разі прийняття за результатами перевірки рішення про необхідність проведення повторного оцінювання особи така особа підлягає обов`язковому повідомленню шляхом направлення повідомлення на адресу її електронної пошти, а за відсутності електронної адреси - рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу задекларованого чи зареєстрованого місця проживання (перебування). Крім того, відповідна інформація повинна бути відображена в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи для лікаря, який направив особу на оцінювання.

Разом із тим відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу виконання зазначених вимог законодавства. Матеріали справи не містять доказів направлення позивачу відповідного повідомлення ні засобами електронного зв`язку, ні рекомендованим поштовим відправленням, а також доказів внесення відповідної інформації до електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи.

Також відповідачем не надано доказів того, що спірне рішення було прийнято на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження позивача та проведення необхідних досліджень у порядку, визначеному Постановою №1338. Водночас відсутні й докази того, що позивач був належним чином запрошений для проходження такого обстеження або відмовився від його проходження.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не дотримано обов`язкової процедури проведення перевірки обґрунтованості рішення медико-соціальної експертної комісії та повторного оцінювання позивача, що є самостійною і достатньою підставою для визнання протиправним та скасування рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 14.07.2025 № ЦО-18418.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, фактично здійснивши оцінку медичних висновків. Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції не оцінював медичні показники чи правильність встановлення позивачу відповідної групи інвалідності по суті, а перевірив виключно дотримання відповідачем процедури проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК та повторного оцінювання особи, що повністю відповідає повноваженням адміністративного суду, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не містять аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Щодо доводів апелянта про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам частини четвертої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина судового рішення повинна містити встановлені судом обставини, оцінку доказів та аргументів учасників справи, мотиви застосування чи незастосування відповідних норм права, а також висновки суду щодо спірних правовідносин.

Із оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції навів установлені обставини справи, дослідив подані сторонами докази, надав оцінку доводам учасників справи, визначив норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та мотивував висновок про задоволення позовних вимог. Сам по собі факт незгоди відповідача з такими висновками не свідчить про порушення судом вимог статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року зазначив, що судові рішення повинні містити достатні мотиви, які дають можливість сторонам зрозуміти підстави прийнятого рішення та забезпечують належний контроль за здійсненням правосуддя.

Також колегія суддів враховує правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені, зокрема, у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України», відповідно до яких обов`язок суду щодо мотивування рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожний довід сторони, а достатність мотивування оцінюється з урахуванням обставин конкретної справи та характеру спірних правовідносин.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок суду наводити підстави для свого рішення не означає необхідності надавати відповідь на кожен аргумент сторін. Обсяг такого обґрунтування може змінюватися залежно від характеру справи, а рішення має свідчити про те, що суд дійсно дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведених підходів Європейського суду з прав людини до оцінки доводів сторін колегія суддів дійшла висновку, що всі аргументи, наведені апелянтом, були перевірені під час апеляційного перегляду справи, однак вони не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правильності застосування ним норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни ухваленого рішення.

Доводи апеляційної скарги правильності зазначених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстави для її задоволення відсутні.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України також відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі №420/37038/25 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук