Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: проходження служби, з них
Дата: 28 червня 2026 р.
Справа: №400/11506/25
Суддя: Тарновецький І.І.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11506/25
Головуючий в 1 інстанції: Дерев`янко Л.Л.
Дата і місце ухвалення: 10.03.2026 р., м. Миколаїв
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі №400/11506/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову ГУНП в Миколаївській області у зарахуванні пільгової вислуги років майору поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до його календарної вислуги років та до стажу служби в поліції;
- зобов`язати ГУНП в Миколаївській області здійснити перерахунок та зарахувати майору поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», частин 4– 6 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди: 08.09.2003 – 14.02.2005; 14.02.2005 – 01.09.2005; 28.11.2018 – 03.04.2019 – у загальній кількості 01 рік, 04 місяці, 28 днів.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, безпідставно дійшовши висновку про неможливість зарахування пільгової вислуги років до календарної вислуги, яка дає право на призначення пенсії.
На думку апелянта, такий висновок суперечить правовим позиціям Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/16-а, від 03 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а та від 28 листопада 2025 року у справі №420/28161/23.
Крім того, апелянт вказує, що лист Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 29 вересня 2025 року №170088-2025 є рішенням суб`єкта владних повноважень про відмову у зарахуванні пільгової вислуги років, а не інформаційним роз`ясненням.
Також зазначає, що позов не є передчасним, оскільки зарахування пільгової вислуги до календарної вислуги років має здійснюватися під час проходження служби для правильного ведення особової справи, формування вислуги років та реалізації права на пенсійне забезпечення.
Окремо апелянт наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим ним доказам, а також судовій практиці Верховного Суду і П`ятого апеляційного адміністративного суду, чим порушив принцип змагальності та правила розподілу обов`язку доказування.
У зв`язку з викладеним апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Миколаївській області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року – без змін.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виникає лише після звільнення особи зі служби за наявності встановленої законом календарної вислуги років.
При цьому пільгова вислуга років після внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 враховується лише при визначенні розміру пенсії, а не для набуття права на її призначення.
Крім того, відповідач наголошує, що позивач продовжує проходити службу в Національній поліції, не звертався із заявою про оформлення документів для призначення пенсії, а тому його вимоги є передчасними.
Також відповідач вважає, що положення постанови Кабінету Міністрів України №393 не підлягають застосуванню при визначенні стажу служби в поліції під час проходження служби, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
У запереченнях на відзив позивач просить врахувати викладені у них доводи під час апеляційного розгляду справи та задовольнити апеляційну скаргу.
Зазначає, що відзив відповідача не містить нових аргументів, а наведені у ньому доводи вже були предметом дослідження суду першої інстанції.
При цьому наголошує, що правомірність зарахування пільгової вислуги років до календарної вислуги під час проходження служби підтверджується практикою Верховного Суду та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі №420/22646/23.
Також вказує на непослідовність дій органів державної влади щодо обчислення його вислуги років, що, на його думку, свідчить про протиправність оскаржуваної відмови.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 11.04.2003 по 06.11.2015, з 07.11.2015 по 30.04.2018 – в Національній поліції України, з 28.11.2018 по 03.04.2019 – в Державній кримінально-виконавчій службі України, з 04.04.2019 і по теперішній час проходить службу в Національній поліції України, має офіцерське звання «майор поліції».
Зазначене підтверджується довідкою ГУНП в Миколаївській області (управління кадрового забезпечення) №83054-2025 від 29.09.2025.
24.09.2025 представник позивача звернувся до відповідача з листом №09-24/01, в якому просив прийняти рішення щодо здійснення перерахунку та зарахування майору поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вислуги в пільговому обчисленні до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, сформованої за періоди проходження служби в органах внутрішніх справ у підрозділах відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх, відділу карного розшуку; здійснити перерахунок та зарахувати майору поліції ОСОБА_1 до календарної вислуги років та до стажу служби в Національній поліції України вислугу років, сформовану за періоди проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, у календарному обчисленні 00 років 04 місяці 05 днів, які у пільговому обчисленні становлять 00 років 05 місяців 16 днів, відобразивши це у відповідному наказі по особовому складу.
Листом №170088-2025 від 29.09.2025 за результатами розгляду зазначеного звернення відповідач повідомив, що зарахування пільгової вислуги років до календарної вислуги для отримання працівником права на призначення пенсії відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» чинним законодавством не передбачено.
Не погодившись із зазначеною відповіддю, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 не регулюють питання обчислення стажу служби в поліції, передбаченого частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», а визначають виключно порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач продовжує проходити службу в поліції, не звертався із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років, а лист Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 29.09.2025 №170088-2025 за своїм змістом є роз`ясненням щодо підстав та моменту виникнення права на зарахування пільгової вислуги років до календарної вислуги, а не рішенням про відмову у такому зарахуванні. За таких обставин суд першої інстанції визнав заявлені позовні вимоги передчасними та дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта.
Спірні правовідносини у цій справі регулюються Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон №580-VIII), Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон №2262-XII), а також постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі – Постанова №393).
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби в поліції визначає Закон №580-VIII.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII відносини, пов`язані зі вступом на службу, її проходженням та припиненням, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Частинами другою – четвертою статті 78 Закону №580-VIII визначено перелік періодів, що зараховуються до стажу служби в поліції, встановлено правило обчислення такого стажу лише за повними роками без округлення фактичної вислуги у бік збільшення, а також передбачено, що порядок обчислення вислуги років у поліції визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 102 Закону №580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських після звільнення зі служби здійснюється у порядку та на умовах, визначених Законом №2262-XII.
Закон №2262-XII визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній кримінально-виконавчій службі України та інших осіб, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1 та пункту «б» статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають, зокрема, звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України та інші особи, визначені законом.
Статтею 2 Закону №2262-XII передбачено, що пенсії особам, які мають право на пенсійне забезпечення за цим Законом, призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Згідно з пунктом «а» статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам, визначеним статтею 1-2 цього Закону, якщо вони звільнені зі служби та на день звільнення мають встановлену законом календарну вислугу років. До календарної вислуги років зараховується також період, визначений частиною другою статті 17 цього Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону №2262-XII при призначенні пенсії враховуються лише повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення їх фактичного розміру у бік збільшення.
Статтею 17-1 Закону №2262-XII встановлено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення за цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених приписів Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119, яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до Постанови №393 внесено зміни, зокрема її доповнено пунктом 21, відповідно до якого для призначення пенсії обчислення календарної вислуги років здійснюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї Постанови, а пункт 3 викладено у редакції, яка визначає випадки зарахування окремих періодів служби на пільгових умовах для визначення розміру пенсії.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів також враховує правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 та від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019, відповідно до яких нове нормативне регулювання застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, а також до триваючих правовідносин з моменту набрання ним чинності, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону №2262-XII та Постанови №393 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що наведене правове регулювання саме по собі не виключає можливості врахування спеціальних норм закону для окремих категорій осіб під час вирішення питання про призначення пенсії, що також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 листопада 2025 року у справі №420/28161/23.
Водночас обставини цієї справи є іншими. Як убачається з матеріалів справи, позивач на час звернення до суду проходив службу в Національній поліції України, не був звільнений зі служби та не звертався до відповідача із заявою про оформлення і подання документів для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, у межах спірних правовідносин предметом судового розгляду не є питання наявності чи відсутності у позивача права на призначення пенсії після звільнення зі служби. Натомість позивач просить зобов`язати відповідача вже під час проходження служби зарахувати пільгову вислугу років до календарної вислуги років, яка в майбутньому може бути врахована при вирішенні питання про призначення пенсії.
Посилання апелянта на необхідність внесення відповідних відомостей до особової справи під час проходження служби не змінює висновків суду, оскільки саме по собі не свідчить про порушення права позивача та не є підставою для покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок календарної вислуги років поза процедурою, визначеною чинним законодавством.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність заявлених позовних вимог, оскільки на момент звернення до суду право позивача на призначення пенсії не виникло, а питання визначення вислуги років для цілей призначення пенсії підлягатиме вирішенню після звільнення його зі служби у порядку, встановленому законодавством, чинному на той час.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 29.09.2025 №170088-2025 за своїм змістом є відповіддю на звернення позивача щодо порядку застосування чинного законодавства та не містить остаточного індивідуального рішення щодо визначення календарної вислуги років або оформлення документів для призначення пенсії чи остаточного вирішення питання про її призначення, а тому сам по собі не свідчить про порушення права позивача.
Колегія суддів також враховує, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Судовий захист надається за наявності встановленого порушення права на момент звернення до суду, тоді як покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку вчинити певні дії на майбутнє за відсутності такого порушення не відповідає завданню адміністративного судочинства.
Саме з цих підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а, від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18, від 27 липня 2022 року у справі №766/4549/17, від 14 вересня 2022 року у справі №640/14718/20, а також від 28 листопада 2025 року у справі №420/28161/23, колегія суддів зазначає таке.
Як уже зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119, яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, внесено зміни до Постанови №393, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони виникли після набрання зазначеними змінами чинності.
Разом із тим колегія суддів враховує, що правові висновки Верховного Суду застосовуються з урахуванням не лише нормативного регулювання, а й установлених судами фактичних обставин конкретної справи.
Так, постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а, від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18, від 27 липня 2022 року у справі №766/4549/17 та від 14 вересня 2022 року у справі №640/14718/20 були ухвалені за іншого нормативно-правового регулювання, яке діяло до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119, а тому сформульовані у них правові висновки не можуть бути покладені в основу вирішення цього спору.
Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 28 листопада 2025 року у справі №420/28161/23 колегія суддів зазначає, що правові висновки, викладені у цій постанові, сформульовані за інших фактичних обставин спору. У зазначеній справі предметом судового розгляду було питання наявності права на призначення пенсії особі, яка вже була звільнена зі служби та звернулася із заявою про її призначення, із застосуванням спеціальних норм законодавства, що регулюють проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Натомість у цій справі позивач продовжує проходити службу в Національній поліції України, із заявою про призначення пенсії не звертався, а предметом спору є вимога про зобов`язання відповідача зарахувати пільгову вислугу років до календарної вислуги років під час проходження служби. Отже, фактичні обставини та предмет спору у справі, на яку посилається апелянт, не є тотожними обставинам цієї справи, а тому наведені правові висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин спору.
Посилання апелянта на порушення принципу правової визначеності також є безпідставними, оскільки суд першої інстанції застосував законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, та врахував актуальну практику Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.
Колегія суддів також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 22 лютого 2023 року у справі №320/12166/20 та від 12 лютого 2025 року у справі №620/18801/23, які стосуються застосування положень Закону №2262-XII та Постанови №393 у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119, та є релевантними для вирішення цього спору.
Інші доводи апеляційної скарги також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права або зводяться до переоцінки обставин справи, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.
При цьому колегія суддів враховує пункт 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суду наводити мотиви свого рішення не означає необхідності надавати відповідь на кожен аргумент сторін, а обсяг мотивування залежить від характеру справи та має свідчити про дослідження судом усіх основних питань, винесених на його розгляд.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.
У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі №400/11506/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках та у строки, визначені статтею 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua